Той, кому моляться за померлих нехрещеними
Чи можна молитися за спочилих нехрещених родичів – це питання час від часу непокоїть православних християн. Так можна чи не можна?
З проблемою про припустимість чи неприпустимість молитви за тих, хто перебуває поза Церквою, я зіткнувся на початку свого служіння. У нас у храмі була ікона мученика Уара Єгипетського, пам'ять якому відбувається 1 листопада, яка стала прецедентом, скажімо так, особливого ставлення до порушеної проблеми.
Від людей, які заходили у храм, як правило, вони були далекі від Церкви, я дізнався, що виявляється, мученик Уар нібито має якусь особливу відвагу перед Богом у клопотанні за нехрещених. Сама ця ідея здалася мені досить абсурдною, тому що від неї сильно віяло горезвісною «профілізацією» святих, побудованою на окремих епізодах їхнього життя і виходячи з різних людських потреб. Як виявилося, на відміну від інших подвижників мученик Уар мав право реалізації своєї «спеціалізації» лише раз на рік – у день власної пам'яті. Загалом усе це неприємно «запахло» ще одним навколоцерковним забобоном, в якому довелося розібратися.
Основним джерелом думки про нібито особливу відвагу Уара перед Богом за нехрещених став один епізод його житія у викладі святителя Димитрія Ростовського.
Звичайно, до житійної літератури не можна ставитися як до цілком історично достовірної – адже це певний жанр, який мав свої цілі та завдання. Як мінімум, ми не можемо докладно знати, що думав і що дослівно говорив святий, який жив на початку IV століття. Але ось, у життєписі мученика Уара йдеться про благочестиву християнку Клеопатру, яка врятувала його тіло від наруги і поховала поряд зі своїми родичами.
«Хіба я не слухаю завжди твоїх молитов і не молюся за тебе Богу? І насамперед я благав Бога про твоїх родичів, з якими ти поклала мене в гробниці, щоб їм були відпущені їхні гріхи».
Згодом, після смерті сина, мученик їй уві сні і каже: «Хіба я не слухаю завжди твоїх молитов і не молюся за тебе Богу? І насамперед я благав Бога про твоїх родичів, з якими ти поклала мене в гробниці, щоб їм були відпущені їхні гріхи». Виходячи з наведеної цитати, деякі віруючі чомусь вирішили, що родичі Клеопатри були нехрещеними язичниками, а Уар зумів їх вимолити. На якій підставі було зроблено такі висновки – незрозуміло. Однак цеце, так би мовити, апокрифічний переказ мав досить серйозне продовження.
Справа в тому, що в деяких виданнях Міней, під 19 жовтня (за ст. ст.) вміщено дві служби мученикові Уару – уставна та неуставна. Звичайно, ні Типікон, ні практика інших помісних Церков другого варіанта служби не знає. Існує думка, що поміщена вона туди була митрополитом Никодимом (Ротовим) у 70-х роках минулого століття. Як би там не було, але навіть сама назва неуставного чину звучить дуже тенденційно: «Інша служба, бідна, святому мученикові Уару, йому дана була б благодать благати за померлих Клеопатриних прабатьків, які не сподобилися прийняти святого Хрещення».
Тут ми вже бачимо пряму суперечність зі словами Христа: «Якщо хто не народиться від води і Духа, не може увійти в Царство Боже» (Ів. 3, 5), а також словами апостола Петра: «Немає іншого імені під небом, даного людям, яким належало б нам врятуватися» (Дії 4, 12).
Якщо заглянути в текст даної служби, то відповідних назв тверджень в ній виявиться достатньо. Таким чином, може скластися враження, що хрещення взагалі не є обов'язковим для спасіння.
На жаль, доводиться говорити і про те, що подібні апокрифічні чини можуть бути використані несумлінними священниками для збору записок на поминання нехрещених людей і отримання від цього вигоди, про що прямо говорив покійний Патріарх Олексій II ще в 2003 році.
«У страшне Твоє пришестя, Щедре, праворуч Твоїх овець постави, православно Ти в житії послуживши Христі, і преставльшіся до Тебе».
Для трохи більшого занурення у проблему, звернімося ще й до канонів. Правилом 9 Помісний Лаодикійський собор забороняє молитву за покійних єретиків, а 37-ме – і за живих єретиків. Будь людина атеїстом або представником іншої релігії – її спокійно можна відносити до єретиків, оскільки вона у своєму світогляді не дотримується Істини, а Істина, як ми знаємо, не терпить інакомислення. Крім канонів, також і літургійна традиція Церкви свідчить, що на богослужінні вона клопочеться лише про своїх членів.
Якщо ми, наприклад, звернемося до канону на утрені Троїцької батьківської суботи, то побачимо, що про це говорить буквально кожна пісня: «У страшне Твоє пришестя, Щедре, праворуч Твоїх овець Твоїх, православно Ти в житті послуживши Христі, і преставльшіся до Тебе » , – чуємо ми у 7-й пісні тощо. Єдиний випадок, коли Церква у своїй літургійній практиці молиться за нехрещених – це оглашенні. Але тут є принципова різниця, адже оглашенні – це брати і сестри за вірою, які нехай ще й не прийняли таїнств, але готуються до нього.
Незважаючи на всю суворість, треба сказати, що Церква не забуває і про тих людей, які ще не пізнали Христа. Неважко було зауважити, що все сказане стосується богослужбової практики. Що ж до домашньої молитви, то тут Церква залишається ниточкою надії і дозволяє своїм вірним чадам клопотатися перед Богом про нехрещених родичів.
Чудовий літургіст і сповідник святитель Афанасій (Сахаров) писав з цього приводу наступне: «На домашній молитві з благословення отця духовного може бути здійснено поминання навіть і тих, кого не можна згадувати на церковному богослужінні… Поминання померлих, за смиренність і за послух Святій Церкві на нашу домашню келійну молитву, буде цінніше в очах Божих і втішніше для померлих, ніж звершене у храмі, але з порушенням та зневагою уставів Церковний». Виходить, що ті, хто має особливу симпатію до мученика Уара, цілком можуть звертатися до нього з проханням про покійних нехрещених близьких у своїх келійних молитвах.
Отже, я думаю, що у порушеній нами проблемі розставлені всі крапки над «i», а ті, кого бентежила чи спокушала практика звернення до мученика Уара щодо нехрещених рідних, змогли в усьому розібратися.
