Смерті немає! Але й реінкарнації також

В останні 8 місяців тема смерті стала актуальною навіть для тих, хто про це ніколи не замислювався. Страхаючись смерті, люди прагнуть знайти якусь ідею, яка допомогла б пережити смерть, одним із варіантів і є теорія реінкарнації.

Звісно, що для християнина думка про можливість перевтілення в іншому тілі іншої живої істоти є єрессю, не сумісною з християнським вченням про людину. Проте неспроможність теорії реінкарнації очевидна не лише в світлі християнського богослов'я, а й у контексті простого здорового глузду.

Сьогодні склалося так, що ідея про перевтілення душ набула популярності в нашому народі абсолютно безвідносно до того релігійного середовища, в якому вона сформувалась. Сучасна людина, як би це парадоксально не було, може вважати себе християнином і при цьому вірити в реінкарнацію, тобто поєднувати в своїй голові зовсім не сумісні речі. Так само можна стверджувати, що наша планета кругла, і одночасно вірити в міфи про черепаху і титанів, які тримають землю. Подібні релігійні протиріччя вкотре свідчать про розірваність і незв'язність світогляду сучасної людини, що втратила чіткі орієнтири на шляху до вічності. Виходячи зі сказаного, хотілося б висловити деякі коментарі щодо теорії реінкарнації душ.

Як можна відповідати за те, чого ти зовсім не пам'ятаєш?

Для початку потрібно відразу розділити поняття: вчення про переселення душ і вчення про перевтілення відрізняються як, відповідно, вид і рід. Реінкарнація – це переселення душ, тобто більш вузьке поняття стосовно перевтілення. Останнє ж може мати й інші види і в цілому є похідним з анімістичного уявлення про душу як окрему, самостійну субстанцію. Вчення про реінкарнацію прямо пов'язують з індуїзмом, але цікаво, що у «Рігведі» ми знайдемо про це жодної згадки, оскільки древня релігія індусів була теїстичною. Як пише Семен Франк: «Це була віра якщо не в єдине, то у вище Божество – творця, промислителя та суддю світу».

Вчення про переселення душ починає зустрічатись у пізніших так званих брахманах – тлумаченнях ритуалу жертвоприношень. Не вдаючись в історію індуїзму, хочеться позначити, що навіть сказаного достатньо, щоб критично поставитися до реінкарнації та не приймати цього вчення просто так, бо воно здалося нам у чомусь привабливим.

Тепер перейдемо, як мені здається, до найбільш очевидного аргументу проти теорії про переселення душ. Навіть коли я не вдавався у релігійні питання, не був церковною людиною і не читав спеціальної літератури, у мене завжди викликало здивування вчення про відповідальність за попередні життя. Як можна відповідати за те, чого ти зовсім не пам'ятаєш?

Деякі захисники реінкарнації стверджують, що вона вирішує проблему існування зла.

Деякі захисники реінкарнації стверджують, що вона вирішує проблему існування зла. Такий аргумент може здатися легітимним лише при поверхневому розгляді – нібито кожна жива істота підвладна справедливій кармі, яка віддає всім за заслугами. Однак, повторюся, якщо всім нам доводиться нести відповідальність за вчинки, яких ми зовсім не пам'ятаємо, то це вже виходить якась вселенська несправедливість світу. Тут можна згадати слова з пісні Володимира Висоцького:

И будешь баобабом тыщу лет, пока помрешь.

В кожній людині є внутрішнє незмінне ядро ​​особистості – наше «я». Ми, наприклад, пам'ятаємо, як грали у м'яч, коли нам було 6 років. Пам'ятаємо, як ходили на шкільну дискотеку у 15, як зустріли свою другу половину у 20 років, як у нас народився первісток у 25, як вирішували проблеми на роботі у 50 і як насолоджувалися рибалкою у 70. Всі ці події відбувалися з однією й тією самою людиною. Тобто людина під впливом різних факторів змінюється внутрішньо, змінюється іноді до невпізнання зовнішньо, але при цьому завжди залишається тотожною самій собі, зберігає свою особистість.

І ось, припустимо, в одній з азіатських країн народжується немовля, в тілі якого, ймовірно, вселяється душа нашого уявного героя. Яке відношення між ними? Очевидно, що ніяке. Це немовля – зовсім інша особистість, також тотожна сама собі і якій ще належить розкритися. Він формуватиметься під впливом вже зовсім інших культурних, релігійних, соціальних та національних чинників.

Вчення про реінкарнацію – хибне, тому що, як кому не хотілося б, а інших земних життів не буде. І все тому, що Бог нас любить.

Чому та як ця дитина має страждати через провини, яких вона не робила та яких зовсім не усвідомлює? Або чому вона має бути нагороджена за чесноти, до яких не має жодного відношення. Навіть якщо ми звернемося до прикладів так званих спогадів минулих життів, то й тут буде очевидно, що це лише уривчасті «картинки» з долі іншої, зовсім чужої особистості. І це не кажучи, що подібного роду «спогади», як правило, властиві дитячій уяві, при тому, що верифікувати переважну більшість з них жодним чином неможливо.

Висновок тут напрошується сам собою: хоча вчення про реінкарнацію й видається однією зі спроб досягнення безсмертя, але власне безсмертя як такого в ній і немає.

В теорії про переселення душ є ще одна моральна колізія. Якщо кожне наступне життя є наслідком життя попереднього, то природно очікувати поступового поліпшення морального вигляду всього людства загалом. Але сучасна картина світу говорить нам про інше. Понад те, якщо кожна душа рано чи пізно виривається з кола Сансари, тобто припиняє цикл переселень в інші тіла, то й людей на планеті має ставати менше, тоді як сьогодні ми активно наближаємося до позначки населення у 8 млрд.

Отже, очевидно, що вчення про реінкарнацію – хибне, тому що, як кому не хотілося б, а інших земних життів не буде. І все тому, що Бог нас любить. Як написав священник Андрій (Хвиля-Олінтер): «Сам Бог за Своєю енергією є абсолютна Любов. Тому Творець дає в любові максимально можливе благе буття кожному створеному індивідуальному як цілісності… Творець для повного спасіння будь-якої створеної особистості в її цілісному бутті готовий на абсолютну жертву любові, тобто жертвувати Самим Собою Самому Собі через Самого Себе».