Не померти зі страху, коли страшно, або Як боятися правильно

Багато психологів та біологів упевнені, що людина у своїх вчинках і рішеннях керується всього двома поведінковими емоціями – страхом перед болем та бажанням отримати задоволення. З таким підходом до поведінки людини можна погоджуватися, можна не погоджуватися, але навряд чи хтось буде сперечатися з тим, що вказані вище емоції – страх і задоволення – дуже потужні і сильно впливають на наше життя. У чому ми з вами змогли переконатись протягом останніх 8 місяців життя в Україні.

Бомбіжки, обстріли, прильоти, повітряна тривога, смерть і війна – всі слова стали, на жаль, звичайними для нас. І цілком природно кожен із нас, напевно, переживає почуття страху. Якщо не за себе особисто (хоча навряд), то за сім'ю, друзів та близьких. Ми боїмося загинути від вибуху, боїмося залишитися без грошей та роботи, боїмося голоду. Чи нормально це? Так.

Ми боїмося загинути від вибуху, боїмося залишитися без грошей та роботи, боїмося голоду. Чи нормально це? Так.

Колись давно у чемпіона світу з боксу, брутального і нещадного боксера Майка Тайсона запитали, чи боїться він, виходячи на ринг проти супротивників, які вищі та важчі за нього (так було найчастіше). На що, здавалося б, безстрашний Майк відповів: «Звичайно боюся. Не боїться лише псих. Інша річ, чи можу я керувати своїм страхом? Перемагає не той, хто не боїться, а той, хто впорався зі своїм страхом».

Інакше кажучи, боятися – це нормально. Інше питання, чого (або кого) ми боїмося та як боятися правильно?

Два види страху: страх перший – Божий

Святе Письмо говорить нам про два види страху. Один з них потрібно заохочувати, а з другим – боротися. Ви, мабуть, уже здогадалися, що до першого страху належить трепет перед Богом. Саме він робить людину не тільки розумною, а й мудрою. «Початок мудрості – страх Господній; розум вірний у всіх, хто виконує заповіді Його. Хвала Йому буде навіки», – каже псалмоспівець (Пс.110). Власне, це й не страх у його звичайному розумінні. Це – благоговійне ставлення до Бога, шанування та пошана Його та всього, що з Ним пов'язане.

Цікаво, що слово «страх» споріднене з такими давньогрецькими словами, як sάloV («хитливий, хвилюючий, що підносить морські хвилі»), qάlatta («море») і водночас sῶV («що знаходиться в безпеці, спокійний») та swtήr ( «рятівник»). Звідси можна зробити висновок, що перша частина слова «страх» вказує на незриму присутність Того, Хто «стрясає», «хвилює» та «хитає» не тільки основи землі, а й душу самої людини, і водночас Він же й рятує: «Я двері: коли через Мене хто ввійде, спасеться (swqήsetai), і той ввійде та вийде, і пасовисько знайде» (Ін. 10:9).

Друга частина слова «страх», що зрозуміло, співзвучна поняттям «трясти, викликати трепет». Апостоли Христові, вийшовши з порожнього гробу, були охоплені трепетом (в оригіналі trόmoV) та жахом (екстазом, ἔkstasiV) «і нікому нічого не сказали, бо боялись» (Мк. 16:8). У свою чергу, «страх» має один корінь і зі словом «рух». Це слово використовується в арабській мові (روح рух) та позначає «Дух» і «Рушійну Силу». Звідси можна зробити висновок, що «страх Божий» – це особливе хвилювання («рух») душі, яка тремтить у присутності Святого Духа.

«Я двері: коли через Мене хто ввійде, спасеться (swqήsetai), і той ввійде та вийде, і пасовисько знайде» (Ін. 10:9).

Результатом такого «страху» (якщо людина розумна) буде любов до Бога. «Той, хто пізнав себе, досяг розуму страху Господнього і, ходячи в ньому, досягає воріт любові», – пише преподобний Іоанн Ліствичник і продовжує, що «помноження страху Божого є початок любові». Коли ж людина через страх Божий досягає любові, тоді вона не боїться ні смертної години, ні Страшного суду, тому що, за словом преподобного Ісаака Сирина, «любов'ю поглинається той і інший страх», тому що «страху немає в любові, але досконала любов проганяє страх геть, бо страх має муку. Хто ж боїться, той не досконалий в любові» (1Ін.4, 18).

Як бачимо, страх Божий – це стан, який веде людину до любові по відношенню до Творця, а ця любов, у свою чергу, знищує страх.

Справді, у Святому Письмі ми знаходимо слова, які вказують нам на стан тих людей, які досягли досконалості в любові до Бога і перемогли страх: «Оце, Бог спасіння моє! Безпечний я, і не боюсь, бо Господь – сила моя та мій спів, і спасінням для мене Він став» (Іс.12:2). Однак, що робити нам, тим, хто поки що такої досконалості не досяг?

Два види страху: страх другий – боягузтво

Господь знає, що людина – слабка. Він знає, що ми боїмося всього – від невідомості до смерті. Це навіть не «страх» у власному розумінні цього слова, тобто не трепет і не хвилювання, а боягузтво. Своїм походженням боягузтво завдячує не Богу, а внутрішньому стану людини, яка від Бога відвернулась, і відбувається боягузтво від нашої духовної немочі та маловір'я. Апостол Павел пише про це так: «Бо не дав нам Бог духа страху, але сили, і любови, і здорового розуму» (2Тим. 1, 7). І якщо страх Божий треба заохочувати, то з боягузтвом – треба боротися. І саме тому найчастіший заклик (крім заклику до покаяння), який звучить на сторінках Святого Письма, це слова «Не бійтеся!».

«Не бійся, з тобою бо Я, і не озирайсь, бо Я Бог твій. Зміцню Я тебе, і тобі поможу, і правицею правди Своєї тебе Я підтримаю», – говорить пророк Ісая (Іс.41, 10). Йому вторить псалмоспівець Давид: «На Бога сподіваюся я – і не боюся; що може зробити мені людина?» (Пс. 55, 12). «І сказав я до вас: Не лякайтеся й не бійтеся їх! Господь, Бог наш, що йде перед вами, Він буде воювати для вас, як зробив був з вами в Єгипті на ваших очах», – читаємо ми в книзі Повторення Закону (Повтор.1:29,30).

Ці, безліч інших місць Біблії, які можна множити до нескінченності, закликають нас не боятися нічого і нікого, крім Бога. Тільки Господь є джерелом усього, що може статися з нами. Він – Промислитель і Спаситель. Що це означає?

Що Бог хоче блага для нас. І навіть якщо з нами відбуваються якісь речі, які не вписуються в наше розуміння блага, – не варто ремствувати і обурюватись. Бо «чи не два горобці продаються за гріш? А на землю із них ні один не впаде без волі Отця вашого. А вам і волосся все на голові пораховано. Отож, не лякайтесь, бо вартніші ви за багатьох горобців» (Мт.10:29-31).

Не поводься зухвало, не бравуй своєю уявною хоробрістю. Але й не забивайся в кут, як миша, а завжди пам'ятай, що «Бог – спасіння моє! Безпечний я, і не боюсь, бо Господь – сила моя та мій спів, і спасінням для мене Він став» (Іс.12:2).

Господь постійно наголошує, що явища та події, які відбуваються, перебувають під Його контролем, і постійно закликає довіряти Йому. Зрештою, що може дати нам боягузтво? Чого воно може навчити і що корисного ми отримаємо від нього? Нічого. Боягузтво – це тваринний страх за своє життя, який дуже часто змушує людину робити такі вчинки, які не тільки принижують, а й розлюднюють її.

Це не означає, що ми маємо бути шибайголовами і не боятися взагалі нічого. Ні, навпаки, боятися треба. Тільки якщо боїмося правильно, без боягузтва.

У нашому випадку боязнь – це обережність. Чуємо звук сирени? Ідемо до бомбосховища. Боязнь – це «не спокушай Господа Бога твого». Не поводься зухвало, не бравуй своєю уявною хоробрістю. Але й не забивайся в кут, як миша, а завжди пам'ятай, що «Бог – спасіння моє! Безпечний я, і не боюсь, бо Господь – сила моя та мій спів, і спасінням для мене Він став» (Іс.12:2).

Нормальний страх – це корисне почуття. Воно повертає людину до реальності, змушує переосмислити своє життя, стати перед лицем Божим. Разом з тим цей страх нічого спільного не має з тими переживаннями, якими ми мучимо себе з приводу і без приводу. «Що ми будемо їсти і що будемо пити? У що ми зодягнемось?» (Мт. 5, 26), – ці питання людина ставила собі завжди. І сьогодні, як дві тисячі років тому, вона чує відповідь від Бога: «Чи ж не більше від їжі життя, а від одягу тіло? Знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно. Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться» (Мт. 6, 32-33).

І можна з упевненістю сказати, що додати до цього – нема чого. Якщо ми будемо перейматися пошуком Царства Небесного, будемо боятися образити Бога, спробуємо спрямувати до Нього всі наші почуття і довіримо Йому своє життя, то Він точно знайде спосіб, як нас одягнути, зігріти і прогодувати. Тому що в Святому Письмі сказано: «Я був молодий і постарів, і не бачив праведника без допомоги і нащадків його, щоб хліба просили» (Пс. 36, 25).