Про одну з найважливіших християнських чеснот

(Прип. 1, 7)

На проповідях, у різних публікаціях і книгах можна багато прочитати або почути про християнські чесноти, але, здається мені, що про мудрість говорять найменше. Кожен із нас зможе досить чітко визначити, що мається на увазі під, скажімо, вірою, надією, любов'ю та милосердям, а деякі навіть швидко знайдуть у пам'яті відповідні посилання на СвятеПисьмо. Але от із мудрістю діло таке. Нам здається, що доступна вона лише особливо досвідченим людям, які досягли певної духовної висоти та моральної досконалості. Насправді це не зовсім так. Як кожна з чеснот може мати різний ступінь вираження, так і мудрість – не обов'язково має бути пов'язана з образом «сивого старця».

Спробуймо згадати: де у Святому Письмі йдеться про мудрість? Більшості, як і мені, думаю, одразу спадуть на думку книги авторства царя Соломона: насамперед – книга Приповістей Соломонових. Перші дев'ять розділів книги якраз і присвячені з'ясуванню ідеї мудрості в порівнянні з дурістю, а сама вона написана для того, щоб «пізнати премудрість і карність, щоб зрозуміти розсудні слова, щоб прийняти напоумлення мудрости, праведности, і права й простоти, щоб мудрости дати простодушним, юнакові пізнання й розважність» (Прип. 1, 2-4). Як бачимо, мудрість не обмежується досвідченістю, але також пов'язана з тямущістю, знанням і розважливістю, тобто з такими властивостями, які доступні буквально кожній людині.

Мудрість не обмежується досвідченістю, але ще пов'язана з тямущістю, знанням і розважливістю, тобто з такими властивостями, які доступні буквально кожній людині.

Після вступної частини в книзі Приповістей слідують три промови про мудрість, а починається все з відомого вислову: «Страх Господній початок премудрости» (Прип. 1, 7). Саме ця фраза стає лейтмотивом всього подальшого оповідання. Мудрість тут розуміється як релігійно-моральна діяльність, заснована на відданості Істині та добру, які, у свою чергу, виходять із совісті та Божого Закону. Зупинимося на сказаному трохи докладніше.

Релігійно-моральна діяльність, як би кому не подобалося, дозволяє сформувати цілісний світогляд, без якого про мудрість говорити не доводиться. Атеїзм як такий не дає цілісності. Різного роду скептики і сциєнтисти сперечалися і продовжують сперечатися у тому, який сенс існування, чому й навіщо воно виникло на Землі, яка мета нашого існування тощо. Усе це смислові питання, відповіді на які секулярний світогляд або не надасть, або запропонує нісенітницю.

Розвивати цю тему, звертаючись до конкретних прикладів, ми зараз не станемо, адже це не має прямого відношення до нашої проблеми. Зазначимо лише, що основною характерною рисою секулярного світогляду є його розірваність. Релігія ж дає відповіді на основні буттєві питання людини, ставить перед нею цілком конкретні цілі, а моральна діяльність є умовою досягнення цих цілей.

Звичайно, далеко не кожна релігія в цьому хороша, тому мудрість має ґрунтуватися ще й на Істині, нерозривно пов'язаній із добром. Якщо в основу діяльності людини лягають хибні цілі та завдання, хибні мотиви, то ця брехня вже за своїм визначенням не може бути добром, а тому й Істиною. І ось Соломон закликає дотримуватися голосу совісті як внутрішнього, вродженого морального закону, а у зв'язку з тим, що людина пошкоджена гріхом, отже, може помилятися, необхідний ще й об'єктивний Божий Закон як зовнішнє мірило правильності вчинків, що здійснюються заради правильної мети.

Якщо в основу діяльності людини лягають хибні цілі та завдання, хибні мотиви, то ця брехня вже за своїм визначенням не може бути добром, а тому й Істиною.

Все сказане разом і дозволяє сформувати цілісний світогляд, а звідси набути мудрості. І не обов'язково це має бути особливо досвідчена людина. Досвід дозволяє сильніше утвердитися в Істині, він може стати хорошим помічником для інших, дає можливість робити якнайменше помилок, але він може зростати тільки тоді, коли в людині є внутрішнє світоглядне ядро. Звідси неважко помітити, що мудрість може бути доступна навіть наймолодшим чоловічкам. 

Ми ж самі, буває, дивуємося, коли діти говорять такі речі, до яких дорослі й не додумуються – а все тому, що завдяки своїй чистоті вони набагато краще «чують» голос совісті, а Божі закони для них є навіть несвідомою очевидністю. Подивіться на сім'ю мучениць Віри, Надії, Любові та Софії. Саме мама заклала у своїх дочок поняття істини та добра, навчила їх слухати і чути Бога, поставила перед ними правильні цілі, що йдуть далеко за межі земного буття. Це ж можна сказати і про братів Маккавеїв із їхнім учителем Елеазаром та матір'ю Соломонією. Мудрими були також юнаки Ананія, Азарія та Мисаїл – друзі пророка Даниїла, які не побоялися страти за сповідання своєї віри в Єдиного Бога.

Без мудрості не було б у них рішучості віддати своє життя за Христа, не було б їхнього чудового подвигу. Незважаючи на юний вік згаданих святих ніхто не наважиться заперечити їхню мудрість. Адже й інші чесноти неможливі без мудрості, тому як ми ніколи не назвемо мудрою маловірну, сумну, озлоблену чи жадібну людину.

Не треба чекати пенсії, щоб здатися мудрим для своїх онуків – тому що можна набути мудрості вже зараз, а онуки, якщо доживемо, самі все оцінять і зрозуміють. Цар Соломон говорить, що Господь мудрістю Своєю влаштував світ і слухняних мудрості веде до блаженства. Дай Бог нам уважності та сил, зберігати мудрість у всіх наших діях і з досвідом лише примножувати її. А там, дивишся, й онукам щось від нашої мудрості дістанеться.