Йодид калію та важкий шлях до Царства Небесного
Війна і розмови про можливий ядерний удар спричинили різкий дефіцит препаратів йоду в аптеках. Йод – препарат потрібний, та він не врятує від головного ворога – страху.
Великою мірою, для тих, хто живе заради Христа, у кого основні життєві цілі йдуть далеко за межі земного буття, нічого суттєво не змінилося. І тут відразу на думку спадають, напевно, вже всім добре відомі слова Клайва Льюїса:
«Не будемо перебільшувати новизну нашої ситуації…. Ви і всі, кого ви любите, були приречені на смерть ще до того, як було винайдено атомну бомбу, і багато хто з нас – на дуже неприємну смерть… Перше, що потрібно зробити – це зібратися з силами. Якщо ми всі будемо знищені атомною бомбою, нехай ця бомба, коли вона прийде, застане нас за якимись розумними та людськими речами – молитвою, роботою, навчанням, читанням, слуханням музики, купанням дітей, грою у теніс, балаканиною з друзями за пінтою пива та грою в дартс – а не такими, що туляться один до одного, як злякані вівці, та думають про бомби. Вони можуть зруйнувати наші тіла (мікроб може це зробити), але вони не повинні панувати над нашим розумом».
Ми часто не можемо вибирати, де нам жити, але ми точно можемо вирішувати, як нам жити. Життя не обов'язково має бути таким, як нам хочеться, однак ми можемо панувати над собою. Страшно? Всім страшно, тільки одні хочуть і можуть подолати страх, а інші – малодушні і піддаються паніці.
Не треба розхитувати свій внутрішній світ постійними острахами того, що від нас ніяк не залежить.
Знаєте, я колись займався парашутним спортом, і перші стрибки справді були страшними – все-таки людині не властиво вистрибувати зі справного літального апарату з купою «ганчір'я» за спиною, та й страх висоти в нас уроджений. Але поступово страх відходить на другий план, розум бере «стерно у свої руки» і ти починаєш розумно діяти як у вільному падінні, так і під час управління парашутом.
Страшно від думок про атомну війну – отже, засуньте ці думки на задвірки вашого розуму, навчитеся володіти ними. Не треба розхитувати свій внутрішній світ постійними острахами того, що від нас ніяк не залежить. Багатьом із нас було страшно 24 лютого, але сьогодні ми вже звикли до того, що поруч бушує повномасштабна війна, ми зайнялися якоюсь роботою, бо розуміємо – життя триває і це життя (скільки б його не лишилося) треба жити.
Сміливість і відвага можуть проявлятися не лише в якихось екстремальних ситуаціях, а й на побутовому рівні – в умінні володіти собою, зосереджуватись на правильних речах, визнавати свою неправоту, робити висновки та відповідно до них змінювати життя. «Ми всі помремо», – ця думка зазвучала сьогодні в головах у всіх людей, для багатьох вона стала неприємним сюрпризом. Багато хто так і не зрозумів, що звучала і звучить вона завжди, просто ми не завжди її чуємо.
Преподобний Ісаак Сирін каже, що боязкість проявляє в людині дві духовні недуги – любов до матеріального та маловір'я.
Якщо на внутрішньому, глибокому рівні прийняти неминучість смерті, то справді стане легше жити. Вас лякає атомна бомба? Тоді постарайтеся у своєму серці погодитись із будь-яким розвитком усієї цієї ядерної риторики – це не просто поверне душевний мир, а й дозволить максимально плідно проживати кожен новий день.
Давайте пригадаємо, що це земне життя – лише початок великого шляху для будь-якої людини, шляху, який має привести нас до Бога. То невже ми в паніці чіплятимемося за неї всіма доступними засобами? Преподобний Ісаак Сирін каже, що боязкість проявляє в людині дві духовні недуги – любов до матеріального та маловір'я. Ми не маємо бути нечутливими до страху болванками, але, повторюся, треба вчитися володіти страхом.
Коли Бог і вічне життя для людини не просто слова, не якісь абстрактні поняття, а непорушна реальність, тоді все, що пов'язане з цим матеріальним світом, вже автоматично займає «нижні місця» на шкалі її ціннісних орієнтирів. Тому, якщо думки про атомну бомбу щільно заповнюють наш розум, то у нас насправді проблеми з тими духовними хворобами, про які сказав преподобний Ісаак.
Якщо в нас є стрижень віри, значить, нас не налякає ні атомна бомба, ні ще якийсь інструмент смерті. «Боязливість є дитяча вдача в старій пихатій душі», – говорить преподобний Іоанн Ліствичник.
Впевнений, що багатьом мученикам було страшно йти на страту, але вони чітко розуміли, відчували серцем, заради чого вони це роблять, і перемагали страх, хоч би якими жахливими були знаряддя тортур. «Хто грішить, від того далекий Бог і тому лукавий сповнює його страхом, і завжди живе він у болючому страху», – пише вже преподобний Єфрем Сирін. Звідси стає ще очевиднішим, що напружене духовне життя – найкращий засіб від страху перед будь-яким викликом: «Коли на страх за тіло припаде страх за душу, тоді страх тілесний знемагає перед страхом душевним, як віск від сили вогню, що палить», – підсумовує преподобний Ісаак.
Святі отці одностайні в оцінці страху перед різними катаклізмами цього світу, тому, якщо вважаємо себе християнами, то повинні успішно протистояти будь-якій боязкості. Якщо у нас є стрижень віри, значить, нас не налякає ні атомна бомба, ні ще якийсь інструмент смерті. «Боязливість є дитяча вдача в старій пихатій душі», – безкомпромісно і дохідливо каже преподобний Іоанн Ліствичник, і знаєте, якось зовсім не хочеться, щоб твоя душа була ось такою… Тому ввіряємо своє життя в руки Господа і з вірою живемо далі, наповнюючи наше життя максимальним змістом та працею.
