Як зробити правильний вибір із «меню», запропонованого Богом
Недільна проповідь в неділю 16-ту після П'ятидесятниці.
«Ось тепер час приємний, ось тепер день спасіння» (2 Кор. 6:2).
Коли євреї кричали Понтію Пілату: «Розіпни, розіпни Його», вони теж уявляли себе патріотами і борцями за правду Божу. Війна із римлянами! За віру, за вітчизну, проти безбожних язичників! Ми Євреї, з нами Бог! Що думали ці люди про Христа? «Царство Його не від цього світу»? Тож нехай тоді Він і вирушає в це Своє Царство, а наше царство тут, на землі! Ми збудуємо імперію іудаїзму, а Бог підкорить нам усі народи землі. Якщо хтось і загине в цій «священній війні», той стане мучеником і святим.
«Любов до ворогів», «прощення кривдників» – та тільки за ці слова Іісуса треба було б розіп'яти. Сатана, коли збиратиме своє військо на Армагеддон, також робитиме це в ім'я всього святого, що тільки є на землі. Це буде війна за дітей, за мир, за батьківщину, за честь, за свободу, за загальнолюдські цінності тощо. І він також обіцятиме мученицькі героїчні вінці тим, хто віддасть за нього своє життя.
Минуло вже дві тисячі років після того, як Бог став Людиною. Як і раніше, заповіді Христа зрозуміли одиниці, а перекрутили мільйони. Бог живе всередині людини, і розуміння Його є єдиною, головною метою життя людини. Коли ця мета відкидається, на її місце приходять інші «шляхетні» цілі, заради яких не гріх і вбивати. «Бог цього віку засліпив розум» (2 Кор. 4:4).
Ніхто й ніколи не зможе зробити цей світ кращим, ніж він є. Життя дане нам не для того, щоб робити цей світ «духовнішим», а для того, щоб врятувати свою душу, вириваючись із звірячих пазурів цього світу. Наша духовна мета – стати досконалими в Дусі Святому, перетворивши себе на Божественну благодать. Істина вічна, але якщо людина, домагаючись земних цілей, відкине її за життя, вона, можливо, побачить її проблиск після смерті, коли вже буде пізно щось зробити, коли її душа піде в темряву непроглядну. Саме туди зараз ведуть свою паству сліпі поводирі сліпих.
Життя дане нам не для того, щоб робити цей світ «духовнішим», а для того, щоб врятувати свою душу. Наша духовна мета – стати досконалими в Дусі Святому, перетворивши себе на Божественну благодать.
Все це не мої міркування. Так навчають духовні орли, які живуть на вершинах молитовних гір. Я лише переказую їхні думки широкому колу читачів. Хто вони, ці загадкові духовні птахи? Це ті, хто досяг безпристрасності, повного мовчання розуму, коли жодні думки не прокрадаються потай ні в серце, ні в голову. Ті, у кого розум з'єднався з серцем, і в безмовності духу вони бачать те, що було, є і буде, знають волю Божу і сповіщають її світу.
Все в цьому світі вже прогнило і занепало. Дідуган-світ збожеволів остаточно. Хворобливі гріховні мікроби на його поверхні задумали збудувати вавилонську вежу всередині самої людини. Вони вирішили за допомогою нових технологій навіть виколупати з нього богоподібність, перетворивши на модифікований овоч, без духовного смаку, аромату та запаху. Без права морального вибору, без закону совісті, без духу вічного життя. Рятувати цей світ – це все одно, що тягати на своїх плечах дохлу корову по ветеринарах, запевняючи їх, що вона ще жива.
Господь дав нам тридцять років духовної волі. Це був той малий час перепочинку, коли не було гонінь на Церкву, коли можна було вдосталь насититися Словом Божим та вченням святих отців. У всій історії вселенської Церкви ніколи раніше не була настільки доступною в такій кількості, як зараз, найрізноманітніша православна література. Нам було дано десятки років для покаяння, зміни себе, підготовки до дуже серйозного духовного іспиту. Куди було спрямовано енергію наших сердець протягом усього цього часу? Кожен нехай сам собі відповість на це запитання.
Вогонь тільки спалахує і немає такого місця на землі, куди б не дістали язики його полум'я.
Ми, звісно ж, збудували за цей час чудові храми, відреставрували монастирі, помножили кількість єпархій, парафій… А тепер подивіться на понівечену снарядами мученицьку Святогірську лавру, на обвуглені руїни її скитів. А на яке згарище перетворився прекрасний духовний оазис Микільського монастиря, заснований старцем Зосимою! Це не якісь випадкові тимчасові вихори воєнних дій, це лише початок хвороб.
«Подивися, Учителю яке то каміння та що за будівлі!», – кричимо ми, як малі діти, Богу. І Він нам відповідає: «Чи ти бачиш великі будинки оці? Не залишиться тут навіть камінь на камені, який не зруйнується!» (Мк. 13:1-2). Вогонь тільки спалахує і немає такого місця на землі, куди б не дістали язики його полум'я. Не важливі, виявляється, для Бога ні золоті бані, ні гармонійний спів, ні гарні різьблені кіоти ікон. Йому потрібні наші світлі душі та чисті серця. Те, що духовно виживе у вогні цього вселенського згарища, буде врятовано, «як через огонь» (1 Кор. 3:15).
До революції 1917 року в одному з монастирів жив чернець – майстерний червонодеревник, різьбяр по дереву. Прийшовши в обитель, він все життя посвятив на те, щоб робити дивовижної краси кіоти для ікон, аналої, кухлики для пожертвувань, лавки та інше. Якось уночі йому наснився страшний сон. Все, що було ним зроблено протягом життя, кинуто ангелами в яскраве полум'я. А вві сні монах почув слова: «Я чекав від тебе молитов». Всі вироби, які цей майстер зробив, і справді потім були спалені під час революційних потрясінь разом із іконами та самим храмом.
Голови багатьох людей зараз зайняті думкою про те, що робити, куди тікати, де сховатися. Ніде ти від Бога не сховаєшся і нікуди від Нього не втечеш.
Голови багатьох людей зараз зайняті думкою про те, що робити, куди тікати, де сховатися. Ніде ти від Бога не сховаєшся і нікуди від Нього не втечеш. Коли людина прийшла в ресторан, їй не потрібно піклуватися і хвилюватися про те, де купити продукти, як розвести вогонь, на чому приготувати їжу. Все вже готове, їй потрібно лише зробити свій вибір із меню. Так само виглядають усі наші мирські турботи та занепокоєння за своє майбутнє. Бог уже потурбувався про все і все приготував для нас ще до того, як ми прийшли в цей світ.
«Покладіть на Нього всю вашу журбу, бо Він опікується вами!» (1 Пет. 5:7). Наше занепокоєння миттєво йде, а тяжкі думки зникають, коли ми рішуче залишаємо всі турботи та піклування про особисте існування, завдяки справжньому знанню про те, що Бог все необхідне Сам додає для нашого спасіння.
Вибір із «меню» звичайно ж залишається. Під час турецької окупації Афона чимало ченців загинуло, прийнявши мученицьку смерть. Багатьом вдалося врятуватися, втікши зі Святої Гори. Кожен із них зробив свій вибір. Мати Божа, з'явившись на той час одному зі старців Афона, сказала: «Хто має сили, любов до Мого Сина і сміливість, нехай залишається і приймає мученицьку смерть. Хто ж відчуває, що в нього для цього не вистачає сил і мужності, нехай рятується втечею, Я не засуджую його за це. У кожного своя міра».
Кожен робить свій вибір із меню сам. Новий Завіт – єдиний безпомилковий критерій Істини. Шукайте там відповіді на свої запитання. Слова Христа є компасом, який вказує нам шлях до спасіння. Сатана ж буде робити все можливе для того, щоб «звели б, коли б можна, і вибраних» (Мф. 24:24).
«Христос – одне з Отцем Небесним, тому осягнення Христа всередині самої особистості є осягнення Батька Небесного і Царства Його, Царства незмінної Істини, у якого немає ні меж, ні кордонів. Це Царство Небесне вище за всі земні піклування і устремління. Однак прагнення шукати його ворог підступно викрадає з душ людей, що в суєті є, засліплених примарним світлом цього світу. Якби людина знайшла це Царство Істини всередині себе, все інше доклалося б їй без жодних зусиль. Істина полягає в тому, щоб тілесна людина стала духовною, земна стала Небесною, тіло висвітлилося і дух перетворився на безсмертне світло, уподібнившись Господу Іісусу» (старець Симон Безкровний).
