Як легко увійти до Царства Божого
У важкі часи живемо. Але часи майже ніколи не були легкими і простими, особливо для тих, хто наважується іменувати себе християнами.
М. Карамзін
Цей перифраз Карамзіним біблійної мудрості ніколи не втратить своєї актуальності. Священне агіографічне Передання Церкви для того нам і дано, щоб, навчаючись на прикладах древніх подвигів святих, ми їх застосовували як лекала для нашого сучасного життя.
IV століття. Аріани, підтримувані імператором Валентом, почали захоплювати храми, виганяти православних, а нерідко й віддавати їх на мученицьку смерть. Здавалося б, яка різниця та відмінність між аріанами та православними? Перші казали, що Христос подобосущний Отцю, а другі, що Він єдиносущний Отцю. Грецькою мовою це були два слова з різницею в одну лише букву. Але саме ця єдина буква розділяла віру від єресі, життя вічне від вічної загибелі. Тому що в одному випадку Христос – це творіння, а в іншому – Творець.
Звісно, і тоді не всі вникали в ці богословські тонкощі. Було чимало тих, кому однаково куди ходити і де свічки ставити. Але ті, кого апостол Павел називав «обраними» у передбаченні Божому до Царства Небесного, ті, чиї імена були записані в Книзі Життя, цю різницю відчували, розуміли, і жодні тортури і насильства не могли їх змусити піти до храму, захопленого аріанами.
Так, в Едесі імператор Валент незаконно поставив на єпископську кафедру аріанина і передав йому храм. Але православний народ відмовився відвідувати захоплений храм і обрав за краще молитися за містом просто неба. Православного єпископа Варсіса імператор попередньо вигнав, послав у ув'язнення, де той і помер мученицькою смертю.
За багато століть нічого істотно не змінилося. Ця ж ситуація повторюється і в наші дні. Храми УПЦ переводять у підлеглість ПЦУ люди, які не вміють навіть хрест правильно на себе накласти, ті, хто в церкву ніколи не ходили й ходити не збираються.
За багато століть нічого істотно не змінилося. Ця ж ситуація повторюється і в наші дні. Храми УПЦ переводять у підлеглість ПЦУ люди, які не вміють навіть хрест правильно на себе накласти, ті, хто до церкви ніколи не ходили й ходити не збираються. Так само, як і в четвертому столітті, ці храми залишаються порожніми, а православні моляться просто неба, у приватних будинках чи поспіхом споруджених тимчасових приміщеннях. Але ніхто з тих, чиї імена написані в Книзі Життя, не погодяться за жодних умов зрадити свою віру.
Імператор Валент, дізнавшись про те, що православні збираються для богослужіння за містом, наказав управителю Едеси Модесту зібрати воїнів і вбити всіх, хто прийде на цю службу. Певно, міський начальник був по-своєму людиною сердобольною. Він заздалегідь попередив православних, щоб вони не приходили призначеного дня на богослужіння. Але його попередження призвело до абсолютно несподіваного результату.
Дізнавшись, що їхнє життя може бути увінчане мученицькою смертю за Христа, туди зібралися всі православні жителі. Правитель Модест був вражений, коли побачив, як на місце вірної смерті поспішає молода вродлива жінка, ошатно одягнена, несучи на руках свою грудну дитину. «Куди ти, безрозумна? Ти ж ідеш на вірну смерть!» – звернувся до неї правитель. «Я знаю, тому й поспішаю назустріч улюбленому Христу, щоб бути разом із Ним у вічності зі своєю дитиною».
Збоку може здатися, що зараз іде боротьба ПЦУ з УПЦ. Але насправді це не так. Відбувається сепарація: Бог просіює Своє стадо.
Збоку може здатися, що зараз іде боротьба ПЦУ з УПЦ за вплив на людей, іде якесь бандитське віджимання майна, банальний кримінал, який покривають чиновники місцевого рівня. Але насправді це не так. Відбувається сепарація. Бог, з одного боку, просіює Своє стадо, відокремлюючи тих, хто готовий на догоду часу і вітру змін змінювати свою віру та переконання, від тих, хто на це за жодних умов не піде. А з іншого боку, Бог випробовує нашу готовність слідувати за Ним до самого кінця, аж до мученицької смерті. Адже ті погрози, які сьогодні отримують православні на свою адресу, за певних обставин можуть почати здійснюватись.
І що ж це означає для тих, хто вирішить залишитися з Христом? Тільки одне: у разі мученицької кончини – повну амністію від гріхів, миттєве проходження поневірянь та гарантоване входження до Царства Божого. Від давніх часів і донині Церква вчить тому, що мученицька кров омиває людину від усіх гріхів і дає їй вільний вхід у небесні обителі. Так, по суті, умить спасалися навіть нехрещені люди, язичники, які, побачивши мучеництво християн, уражені їхньою вірою та чудесами, які Господь чинив на місці їхнього мучеництва, самі визивалися на тортури, визнавали себе християнами і були тут же на місці умертвлені.
Події, що відбувалися в IV столітті, мало чим відрізняються від тих, що відбуваються у столітті двадцять першому. Так само ллється нині кров християнських мучеників по всьому світу, такі ж гоніння зводить диявол у різних місцях земної кулі.
Вражений мужністю цієї молодої жінки з дитиною, Модест повернувся зі своїми воїнами назад і, з'явившись до імператора Валента, вмовив його скасувати указ про вбивство всіх православних. Той дав свою згоду і наказав покарати лише кліриків. Так вісімдесят осіб духовного сану разом із пресвітером Євлогієм привели до імператора. Жодні тортури та погрози не змогли змусити їх визнати над собою владу аріанського єпископа. Всіх їх послали у кайданах на ув'язнення у далеку Фракію. Але оскільки на шляху їх зустрічала безліч православних, що віддавали почесті сповідникам, Валент наказав засуджених розділити по двоє і відправити на заслання в різні місця.
Пресвітери Євлогій і Протоген навіть у ув'язненні змогли звернути у православ'я багатьох ідолопоклонників та хрестити їх. Після смерті імператора Валента на престол вступив благовірний цар Феодосій, і клірики та миряни, які залишилися живими, були повернуті із заслання. На місце померлого єпископа Едеси Варсіса був зведений пресвітер Євлогій, а святий пресвітер Протоген був поставлений єпископом в Карії. Обидва святителі керували своїми паствами аж до смерті.
Події, що відбувалися в IV столітті, мало чим відрізняються від тих, що відбуваються у столітті двадцять першому. Так само ллється нині кров християнських мучеників по всьому світу, такі ж гоніння зводить диявол у різних місцях земної кулі. Те саме переживають і наші співвітчизники від своїх лжебратій та від ворогів віри православної. Але й вінці мученицькі та нагороди сповідницькі вони отримують ті ж. Нехай приклад святих, пам'ять яких ми сьогодні відзначаємо, надихне і нас з вами до того, щоб іди за Христом до самого кінця, незважаючи на жодні погрози та поневіряння. «Блаженні вигнані заради правди, бо таких є Царство Небесне».
