Преображення Господнє: що важливіше за освячення кошика з фруктами?
Преображення Господнє – свято, яке знають і люблять навіть не церковні люди. Однак про істинне його значення потрібно постійно нагадувати.
Християнські свята зовсім не хочеться святкувати якось бурхливо. Барв, емоцій та розмов вистачає і на світські урочистості, а от коли справа стосується подій Євангельської історії, справи нашого спасіння, то хочеться миру та спокою в душі. Але ж навіть позитивні емоції можуть з легкістю позбавити миру, що так важко здобувається. При цьому в такі свята, як Преображення, вистачає й негативних емоцій – усі ці продуктові кошики та інші традиції лише відволікають від головного. У минулому всі вони мали цілком конкретне значення, втрачене сьогодні. Так і виходить, що зовнішня дія залишилася, а зміст зник. Цю ж тезу можна застосувати не лише щодо кошиків, а й щодо свята як такого: зовнішнє превалює над найважливішим – розумінням значення Преображення. Але ж емоції легко сплутати зі справжньою дією благодаті і зайти зовсім не туди.
Що ж, зважаючи на сказане, давайте ще раз поринемо в смислове значення Преображення Господнього, що становить, фактично, його суть. Говорити багато не станемо, зупинимося лише на деяких аспектах: «Отже, наблизимося до цієї ниви, насолодимося й тим, що росте на цих життєдайних борознах, пожнемо на ній класи життя, словеса Господа нашого Ісуса Христа», – викликує преподобний Єфрем Сирин.
Господь показав учням Царство раніше Страждань, Силу Свою – раніше смерті, Славу – раніше наруги, Честь Свою – раніше безчестя, щоб коли побачать Його розп'ятого, розуміли, що страчений Він не через неміч, а добровільно, заради спасіння людства.
Преображення Христа сталося незадовго до Його страждань і Смерті. Апостоли ж у той момент ще не були настільки міцні вірою, як після Воскресіння чи П'ятидесятниці, а тому Спаситель показує їм Свою Божественну славу, щоб вони не спокусилися, бачачи Його добровільне майбутнє і неминуче Страждання. Послухаємо ж знову преподобного Єфрема:
«Бо знали Його як людину і не розуміли, що Він – Бог. Знали Його як сина Маріїна, як людину, що жила з ними у миру... Бачили, що Він їв і пив, стомлювався і відпочивав, дрімав і засинав, приходив у страх і проливав піт; все ж це личило не Божественному єству Його, а лише людськості. І тому зводить їх на гору, щоб Отець проголосив Його Сином і показав їм, що дійсно Він – Син Божий і Бог».
Господь показав учням Царство раніше Страждань, Силу Свою – раніше смерті, Славу – раніше наруги, Честь Свою – раніше безчестя, щоб коли побачать Його розп'ятого, розуміли, що страчений Він не через неміч, а добровільно, заради спасіння людства. Це гранично важливе значення фаворських подій, яке ми упускаємо і над яким не розмірковуємо. Ніхто й ніколи з людей, маючи силу і владу (та й без них), добровільно не погодиться на таке приниження і такі муки, які претерпів Христос. У цьому сенсі свято Преображення несе в собі певну частку гіркоти – виходить, вся та Слава Спасителя, що нас так радує, є провісницею страшних Страстей, вказівкою на величезну трагедію людства, яку прийшов виправляти Сам Господь. Ми набуваємо славу у Бога за труд, за терпіння скорбот, за чесноти. Христос же, Який прославився у Воскресінні, мав цю славу завжди, як Він Сам каже, і раніше закладин світу (Ін. 17, 5).
На горі Фавор зустрічаються два Завіти – Старий і Новий. Тут радіють пророки, побачивши людськість Христа, якої не знали, радіють і апостоли, які бачать Його Божество, якого не розуміли.
На горі Фавор зустрічаються два Завіти – Старий і Новий. Тут радіють пророки, побачивши людськість Христа, якої не знали, радіють і апостоли, які бачать Його Божество, якого не розуміли. Так і дивилися, за словом преподобного Єфрема, пророки на апостолів, а апостоли на пророків – началовожді Старого Завіту на началовождів Нового. Мойсей розсік море, щоб пройшов народ Ізраїльський, Петро побудував сінь, щоб створити Церкву. Ілія зійшов на Небо на вогненній колісниці, Іоанн - припав до грудей Полум'я. Ще більш контрастно цю зустріч Завітів описує преподобний Анастасій Синаїт:
«Там морок, тут – Сонце; там темрява, тут – хмара світла; там десятислівний закон, тут - споконвічне Слово, що найвище всяких слів; там плотські ворожіння, тут – Божественні речі; там на горі були написані скрижалі з причини нечестя, тут – серця умудряються во спасіння. Тоді вийшла вода з каменя невіри, нині ж з'явилося Джерело життя і безсмертя; там прозяб жезл, тут процвів Хрест».
Тепер же й старозавітні праведники вводяться у Новий Завіт. Мойсей не ввійшов у землю обітовану, а тепер може увійти до Царства Небесного. Він не мав можливості доторкнутися до прообразу, тепер же у славі входить у первообраз.
Цей контраст Завітів нам нагадує, якої честі і якого багатства удостоюємося ми – новозавітні християни. Нехай зі значення свята Преображення Господнього ми не винесемо якихось конкретних, практичних настанов, але ж і теоретичне значення немаловажне, оскільки саме воно дає нам можливість зосередитися на правильних речах і знайти ту тиху, вічну радість, заради якої ми й прийшли одного разу до Бога.
А кошики можна освячувати, а можна й не освячувати. Свято зовсім не в них.
