Навіщо православні постують у серпні
У православних почався Успенський піст – короткий, але суворий. Влітку хочеться розслабитися, відпочити, з'їздити на шашлики – а тут піст, та ще й вдруге за сезон.
Цього літа у нас трапився лише місяць без посту. Мені доводилося стикатися з міркуваннями, мовляв, навіщо потрібно влітку аж два пости? Успенський піст увійшов до Статуту пізніше за інші, щодо його тривалості були суперечки, тому що доводиться говіти на настільки значне свято як Преображення, чи не простіше постувати десь восени, коли вже досить прохолодно і т.п. У подібних роздумах є деяке раціональне зерно, проте справжня причина їхньої появи пов'язана, швидше за все, не зі спробою осмислення того, що відбувається, а з банальною обжерливістю. Зрештою, християни ж не перестають молитися в вихідні дні або під час відпусток, та й померти в ці періоди теж можна – як потім виправдовуватимемося перед Богом?
Успенський піст і справді увійшов до Статуту пізніше за інші – його остаточна фіксація відбулася на Константинопольському соборі 1166 року. Однак, щоб нам не кортіло посилатися на «новизну» посту, варто пам'ятати деякі історичні особливості його формування.
Загальновідомо, що для тих, хто з об'єктивних причин не постував Чотиридесятницю, влітку було встановлено компенсаторний піст. Як правило, його ми звикли ототожнювати з Петропавлівським постом, але це не зовсім правильно. Спочатку компенсаторний піст розпочинався у неділю Усіх святих, тобто за тиждень після П'ятидесятниці, і закінчувався аж на Успіння. Виходить, що християни могли постувати практично все літо і не нарікати на літні обмеження. Власне, про це і йдеться у творі IX століття «Про три чотиридесятниці», що приписується преподобному Анастасію Синаїту.
«Хто, будучи зодягнений тлінною плоттю, і перебуваючи в цьому мертвому тілі, хто, навіть на найвищому ступені досконалості, може бути так впевнений у своїх силах, щоб вважати себе поза небезпекою з боку спокус плоті?»
Поступово, через людську неміч, період літнього говіння був скорочений – фактично випав місяць липень. З першої частини компенсаторного посту утворився Петропавлівський піст, а з другої – піст Успенський. Природно, що це був однаковий процес, у різних регіонах формувалися різні традиції, але суть, гадаю, ясна. Враховуючи, що сьогодні і святої Чотиридесятниці ми не дотримуємося з великою суворістю, літня помірність нам буде однозначно корисною.
Хороші мотиваційні міркування для дотримання посту можна знайти у святителя Лева Великого: «Хто, будучи зодягнений тлінною плоттю, і перебуваючи в цьому мертвому тілі, хто, навіть на вищому ступені досконалості, може бути так впевнений у своїх силах, щоб вважати себе поза небезпекою зі сторони спокус плоті?», – запитує він. Звичайно ж, ми не наважимося позитивно відповісти на поставлене запитання щодо самих себе. Тим більше, коли на вулиці тепло, коли хочеться на пляж, хочеться відпочити, смачно поїсти тощо – спокуси тільки зростають. І ось у цей період, скажімо так, посилення спокус, Церква нас смикає, самим Статутом не допускаючи духовного розслаблення. Нехай навіть до цього в християнському житті ми вже мали деякі перемоги, це ж не означає, що не потрібно прагнути нових.
Пройшла середина літа, коли посту не було, звідси, вважає святитель Лев, варто знову попрацювати, «щоб благочестивою помірністю покарати себе за те, що, можливо, через непомірну свободу і неприборкане свавілля ми дозволили собі серед радощів свят».
Під час посту в душі панує мир, та такий, що сваритися ні з ким не хочеться, ні балакати зайве і здається, що й померти зараз не страшно. Це все прояви справді чудових плодів посту.
Нехай кожен згадає ту легкість, якої ми набуваємо під час Великого посту, особливо вже ближче до Воскресіння Христового. Так, дається вона нелегко, спочатку буває дуже важко, але в міру говіння кількість сил, що вживаються для обмеження себе, поступово падає, постувати стає простіше, потім і не хочеться, щоб піст закінчувався, а після свят ми за ним і зовсім сумуємо.
Під час посту в душі панує мир, та такий, що сваритися ні з ким не хочеться, ні балакати зайве і здається, що й померти зараз не страшно. Це все прояви справді чудових плодів посту. Святитель Іоанн Златоуст нагадує нам, що піст «виганяючи пересичення і гордовитість, оновлює серце, знищуючи розкіш, пригнічує запал гніву, втишує жорстоку ненависть, знімає тяжкість пожадань, знищує гарячку пристрастей, виганяє гордовите марнославство, відганяє пихатість, знімає пелену з очей, очищає душевні та тілесні почуття… Отже, хто любить здоров'я, нехай старанно вдається до посту, який не вимагає плати за зцілення, але ще й сам додає нагороду».
Успенський піст – це не «марафон», а «спринт» у християнській справі говіння. Він короткий і на цій короткій дистанції вимагає максимальної викладки. Тут немає часу на розгойдування та звикання, тому, пам'ятаючи, що крім продуктових обмежень, потрібні ще й духовні плоди, зміни на краще, «пробіжімо» цей літній піст гідно, щоб потім не було соромно перед нашою незмінною заступницею Пресвятою Богородицею в день її особистого Великодня.
