«ЄВорог» в умілих руках, або Як не здати «улюбленого» сусіда
Мінцифри України створило чат-бот для виявлення ворогів. Чи може він використовуватись не за призначенням? Наприклад, щоб виявляти ворогів особистих, а не країни?
Ще на самому початку війни, у березні місяці цього року, Міністерство цифрової трансформації України запустило чат-бот «єВорог» у месенджері Telegram, авторизація в якому відбувається через «Дію». Через цей додаток можна відправити фото або відео ворожої техніки, а також їхню геолокацію.
Крім того, у «єВорог» можна повідомити про колаборантів: «Дізналися про колаборантів? Повідомляйте у чат-боті "єВорог". Збираємо ще більше корисної інформації для ЗСУ. Можна написати про зрадників у "єВорог", щоб ЗСУ їх легко знайшли та знешкодили», – написали творці програми на сторінці «Дія». Питання в тому, хто такий колаборант? Розробники пояснили: «Це людина, яка співпрацює з окупантами. Тобто українець, який перейшов на бік ворога. Тож якщо ви дізналися про людей, які допомагають окупантам і відкрито діють проти держави, напишіть про це в чат-боті "єВорог"».
Розробники запевнили, що кожне повідомлення про колаборантів надходить до СБУ, співробітники якої перевіряють правдивість інформації про українців, які співпрацюють із росіянами. При цьому зазначається, що метою є «виявлення ворога, а не засудження дій українців».
Скільки вдалося зібрати інформації щодо розташування російських військ, достеменно невідомо, натомість за місяць роботи чат-бота було зібрано майже 2 000 заявок про людей, які співпрацюють із росіянами. Як приклад такої співпраці розробники процитували повідомлення, що надійшло до чат-бота, про дівчину, яка «вагітна від рашиста. Вважає себе чи не першою леді села. Її мати готує їжу для росіян». Цей приклад виявився настільки невдалим, що викликав шквал суперечок і зрештою команді «Дії» довелося вибачатися за «невдалу комунікацію».
Питання в тому, як саме використовуватимуть чат-бот деякі наші співвітчизники. Чи не «здаватимуть» вони своїх особистих ворогів, а не ворогів держави?
Але ж питання не тільки й не стільки в «невдалій комунікації», а в тому, як саме використовуватимуть чат-бот деякі наші співвітчизники. Чи не «здаватимуть» вони своїх особистих ворогів, а не ворогів держави? Чи не повідомлятимуть вони про «неугодних» сусідів або просто про людей, які з тих чи інших причин не подобаються? Якщо згадати про приклад із вагітною колаборанткою, то відповідь напрошується сама собою…
Хто пише доноси та навіщо?
Давайте згадаємо, що сталінський режим знищив мільйони радянських громадян. Потрапити до ГУЛАГу чи просто за ґрати можна було за що завгодно. Наприклад, за незвичайне прізвище, за читання заборонених книг, за розмову з іноземцем на вулиці, за листування із закордонними родичами, за необережно сказане слово чи за невдалий жарт. Можна було отримати 15 років таборів за троцькізм, так і не дізнавшись, що це таке і хто такий Троцький. Можна було втратити життя, як член підпільної організації, лише за участь у спільній молитві чи церковній службі. Прикладів безумних вироків – безліч. Їх не можна пояснити ні з точки зору юриспруденції, ні з точки зору здорового глузду. Як казали в органах НКВС, «була б людина, а справа знайдеться».
Однак не піддається поясненню ще один факт, а саме кількість доносів до органів держбезпеки, які писали звичайні радянські громадяни на своїх сусідів. Деякі історики вважають, що загалом таких доносів було написано близько 4 мільйонів. Зрозуміло, що репресивна машина, відсутність слідства в більшості випадків як такого (при такій кількості доносів), а отже й можливості захиститися, призводили до того, що найчастіше донос означав табір або смерть.
«Я хочу запитати – хто написав чотири мільйони доносів? Дзержинський? Єжов? Абакумов із Ягодою? Нічого подібного. Їх написали прості радянські люди... Тож борони нас Боже від просторово-часової ситуації, що схиляє до зла...»
Сергій Довлатов
Не складаючи провини за мільйони смертей зі Сталіна та його оточення, процитуємо слова Сергія Довлатова:
«Я хочу запитати – хто написав чотири мільйони доносів? Дзержинський? Єжов? Абакумов із Ягодою? Нічого подібного. Їх написали прості радянські люди. Чи означає це, що росіяни – нація донощиків і стукачів? Ні в якому разі. Просто далися взнаки тенденції історичного моменту. Зрозуміло, існує вроджена схильність до добра і зла. Більше того, є на світі ангели та монстри. Святі та лиходії. Але це – рідкість. Шекспірівський Яго, як втілення зла, і Мишкін, який уособлює добро, – унікальні. Інакше Шекспір не створив би "Отелло". У нормальних же випадках, як я переконався, добро і зло – довільні. ож борони нас Боже від просторово-часової ситуації, що схиляє до зла...»
Справді, адже не Сталін писав доноси. То хто ж це робив? «Погані люди»? Не завжди. Часто це робили ті, хто був упевнений, що керується інтересами держави, хто був переконаний, що через донос він виявляє справжнього ворога, який загрожує існуванню комуністичного ладу. Вони писали тому, що, як сказав Довлатов, сама ситуація спонукала їх до зла, дозволяла його їм та навіть вітала… Складно було не спокуситися.
Крім того, у сталінський час були такі «стукачі», які писали анонімне повідомлення до органів КДБ лише для того, щоб отримати квартиру «ворога народу». Тобто доносили на інших, керуючись особистими, шкурними інтересами. І можна не сумніватися, що знайдуться вони й сьогодні.
Вони писали доноси тому, що сама ситуація спонукала їх до зла, дозволяла його їм та навіть вітала… Складно було не спокуситися.
Наприклад, можна припустити, що через чат-бот «єВорог» Служба Безпеки України може отримувати інформацію про православні храми або християн, які «заважають» деяким чиновникам чи представникам інших конфесій. Тим більше, що на численних прикладах як з давньої історії, так і з історії сучасної ми знаємо, що надто часто людина, шукаючи ворога, зупиняється на Церкві. Згадайте, що Церкву звинувачували у спаленні Риму, у поразках від ворогів Римської імперії, у поширенні чуми, а в наш час – коронавірусу, у тому, що Церква виступає проти більшовицького режиму тощо.
Церкву звинувачують легко і не замислюючись бодай про якісь аргументи. «Колаборанти в рясах», «ефесбешники в рясах», «путінці» – ми все це чуємо постійно. Докази? А навіщо вони, гадають обвинувачі, нехай СБУ розбирається. І ось замість того, щоб ловити дійсних ворогів, спецслужби України змушені перевіряти недостовірну інформацію, витрачати на це свої сили та ресурси. Чи це добре для інтересів держави? Безперечно, не добре.
Висновки
Давайте поставимо собі запитання, чи не живемо ми з вами в такій ось, як писав Довлатов, ситуації, «що схиляє до зла», і чи не стаємо ми її заручниками? І на перше, і на друге питання в якомусь сенсі ми можемо відповісти «так».
Війна сама по собі схиляє людину до зла. Бомбування, смерті рідних і близьких, вбивства ні в чому не винних людей – все це не залишає людину байдужою і породжує в ній бажання помсти, сіє ненависть і злобу. І якщо до цих емоційних станів додати інструмент, що «допомагає» виявляти ворогів (справжніх і хибних), то результат може бути непередбачуваним. Особливо якщо людина не живе християнськими ідеалами і не розуміє, що злоба, якою б вона не була, – це сила, яка руйнує, а не творить.
Інакше кажучи, саме зараз, в «ситуації, що схиляє до зла», нам потрібно знаходити в собі сили, щоб залишатися людьми і бути християнами. Тому що якщо поринути в пошук ворогів, то можна наробити не тільки багато дурниць, а й багато підлостей.
«Сам себе доглядай, щоб не спокусився й ти» (Послання до Галатів 6:1).
