Де найкраще ховатися під час війни
Недільна проповідь тижня п'ятого після П'ятидесятниці.
Ідея написання цієї статті прийшла разом із листом від духівника, де мені було дано благословення дати у більш розширеному та спрощеному форматі те, що старець Симон (Безкровний) виклав у вигляді коротких тез. Ця робота була корисна, перш за все, мені самому, тому що події, що розгортаються на нашій Батьківщині, та й у світі в цілому, м'яко кажучи, не вселяють у душу радість та оптимізм. Але отець Симон пропонує подивитися на все, що відбувається, з позиції Божого промислу, який веде кожну людину до спасіння. У цьому плані всі труднощі і складності нашого тимчасового земного життя можна розуміти, як певні сходинки і перешкоди, подолавши які ми знаходимо певний життєвий досвід і стаємо духовно дорослішими. Але для цього треба зуміти побачити добре навіть там, де його, здається, за визначенням бути не може.
Про смути та війни
Що нам робити? Що робити, коли світ, який здавався нам таким міцним і надійним, світ, у якому ми роками вили затишне гніздечко свого маленького земного раю, став розсипатися і кришитися, перетворюючись на руїни та попелища? Що робити, коли страх за майбутнє льодяним холодом сковує серце, а безнадійність сьогодення важким каменем навалює на душу?
Досвідчені духовні наставники навчають нас тому, що за всіх заплутаних обставин і подій, що бентежать, потрібно радитися з Євангелієм, серцем шукаючи в ньому відповіді на всі свої запитання і зчудування. А Слово Боже вчить нас тому, що треба шукати насамперед: «Царства Божого і правди Його», а все інше додасться нам (Мф.6:33). Людина, яка має віру, вчиться бачити у всіх подіях свого життя, якими б страшними вони їй не здавались, благу і рятівну волю Божу. Немає в нашому земному світі нічого, на що можна було б спертися так, щоб не впасти. Все, що виринуло з річки часу, приречене на те, щоб знову розчинитися в ній. Наше уявне благополуччя не витримує натиску випробувань, бо було збудовано на піску.
Немає в нашому земному світі нічого, на що можна було б спертися так, щоб не впасти. Все, що виринуло з річки часу, приречене на те, щоб знову розчинитися в ній.
Фанатики боротьби за земну правду й справедливість стають схожими на демонів, які сіють навколо себе лише зло і ненависть. У своєму запамороченні, вбиваючи інших людей, вони впевнені, що цим служать Богу. Правда Царства Божого завжди бажає лише одного – спасіння душі людської. Вона є любов, яка не бажає нічиєї загибелі. Той, хто живе цією любов'ю, не ділить людей на своїх і чужих, на друзів і ворогів, на тих, хто гідний Божої милості, і тих, кого треба послати скоріше в пекло. Серце людини, яка живе в Господній любові, світить своїм милосердям як на добрих, так і на злих, всім бажаючи прийти до пізнання Істини.
Такій правді та любові не можна навчитися з книжок і її не купиш у церковній лавці. Вони живуть глибоко всередині всякого людського серця, там, де перебуває Божа благість і премудрість Христа. Там і потрібно шукати відповіді на всі ті запитання, які тривожно нам ставить наш розум. Необхідно пам'ятати та ніколи не забувати – Бог своїх не залишає. Навіть тоді, коли здається, що Христос заснув, у той час, коли навколо нас виблискують блискавки і вирує буря, насправді Він не спить, а дивиться на наше серце, відчуваючи нашу віру. Прийде потрібна година, і Господь неодмінно влаштує беззаперечне спасіння будь-якій душі, яка любить і шукає Бога.
Можливо, лише пройшовши свою дорогу від початку до кінця, ми зрозуміємо, навіщо були потрібні всі ці бурі та потрясіння, в чому був сенс бід і катастроф, яких зазнавали ми під час своєї земної подорожі. Тоді вирішаться сумніви і здивування, які так мучать і мордують зараз наші душі. І ми зрозуміємо, що правда Божа вища за всяку земну правду і всілякі земні уявлення про справедливість і порядок.
Можливо, лише пройшовши свою дорогу від початку до кінця, ми зрозуміємо, навіщо були потрібні всі ці бурі та потрясіння, в чому був сенс бід і катастроф, яких зазнавали ми під час своєї земної подорожі.
Не треба сподіватися на правду цього світу, яка насправді – диявольська брехня. Намагаючись довести свою правоту за допомогою логіки і так званого здорового глузду, посилюючи її вплив спеціально підібраними емоціями, мирська правда, починаючи з засудження, поступово приводить душу в полон ненависті та пекельної злості. Тому буде помилкою замість звернутися до сили і мудрості Слова Божого, шукати опору в словесах людських, які є згубою для спасіння.
Кого шукає Христос
Політики і богослови, які перебувають на держслужбі, знаходять виправдання всякому злу, доводячи світові і своїй пастві, чому воно є єдиний спосіб вирішити проблеми, що виникли. І тільки добре, чисте серце молиться за мир і плаче перед Богом про кожну стражденну людину, яка сподівається на милість і втіху. Саме таких лагідних і смиренних сердець, які перебувають у тихій слізній молитві та невпинному покаянні, шукає Спаситель Христос для Свого Царства.
Чим глибше ми поринаємо у своє власне серце, тим далі ми від мирських страхів і побоювань, і тим ближче до нас спасенне благодатне Світло Христове. Коли наше серце стане єдиним у благодаті з Господом Ісусом Христом, а в Ньому та з усією повнотою Святої Трійці, тоді все інше, як несуттєве та неголовне, прикладеться до нашого спасіння.
Коли не першому місці для нас буде спасіння у Христі, то всі інші складні пазли як скорботних, так і радісних подій нашого життя, складуться в єдину, цілу і премудро влаштовану Божим промислом картину нашого спасіння. Тоді ми зрозуміємо, що в нашому житті не було випадковостей, а все, що в ньому відбувається, вершилося за святою і люблячою волею Божою, яка веде нас до здобуття Царства Божого та Правди Його.
