Дати виколоти собі очі чи ж лишитися зрячим?
У Євангельському читанні Неділі про Сліпого йдеться про людину, що з дитинства жила в повній пітьмі, та Той, хто сказав: «Я – світло світу», прийшов і дав йому зір.
Герберт Уеллс має невелику розповідь «Країна сліпих». Коли я його читав у дитинстві, мені він не здався чимось примітним. Але згадавши його тепер, виявив, що він безпосередньо належить до сьогоднішньої проповіді. По суті, це розповідь про відношення світу до життя людини, яка вірує в Бога. Тому я вирішив тут коротко описати сюжет цієї повісті, внісши деякі свої інтерпретації.
У загублену в глибинах полонини Країни сліпих внаслідок катастрофи потрапляє зряча людина на ім'я Нуньєс. Жителі цієї країни давним-давно втратили зір, але навчилися чудово обходитися без нього. Вони мали все необхідне для життя. Надії Нуньєса на те, що зір дасть йому якусь перевагу в цій країні, не справдилися. Висновки фахівців Країни сліпих щодо Нуньєса були невтішні: «Його почуття недосконалі», «Він говорить безглузді слова», «Його розум і мова тільки в зачатку», «Він дуже погано чує і майже не відчуває запахів», «Його шкіра дуже груба».
У Нуньєса не було того, що було цінним для жителів цієї країни. Там цінувалася гладка, ніжна шкіра та приємний голос. Інтонація голосу замінила людям Країни сліпих міміку та жести. Тому голос Нуньєса здавався їм украй нерозвиненим, а шкіра недоглянутою. При цьому одяг у місцевих жителів був потворний, будинки без вікон, спостерігалася повна зневага до фарб, яких вони, звичайно, бачити не могли.
Спроба Нуньєса описати їм красу неба, мерехтіння зірок, ранкову зорю чи різноманітність польових квітів, викликала у сліпих лише сміх над його безумством. Вони не розуміли, про що взагалі йдеться, і вважали всі ці розповіді маренням нерозвиненого мозку примітивної людини, яка перебуває на якійсь ранній стадії розвитку.
За уявленням жителів Країни сліпих світобудова обмежена межами їхньої долини, оточеної кам'яною стіною, неба немає, є плоский кам'яний дах над їхньою головою, під яким літають співаючі ангели, їх чути, але доторкнутися до них не можна. «Та це ж птахи, вони видно і прекрасні», – говорив Нуньєс, намагаючись описати їхній зовнішній вигляд. Але всі ці слова викликали у сліпонароджених до нього лише жаль.
Вони спочатку ставилися до Нуньєса поблажливо: шкодували його і вірили, що, незважаючи на всю недорозвиненість його розуму, незручність рухів і грубість голосу, прийде час, і він все ж таки зможе досягти їхнього високого рівня розвитку. Але згодом ставлення до нього почало змінюватися. Лише після того, як Нуньєс став погоджуватися з тим, що він дійсно хворий, що над світом висить кам'яний дах, а все, про що він говорив – це лише марення його розуму, ставлення до нього змінилося на краще.
Йому треба було якось пристосуватися до цієї країни. Коли Нуньєс закохався в гарну дівчину, яка за мірками Країни сліпих теж була не гарна собою (струнка, висока, з довгими віями та тонкими рисами обличчя), він захотів одружитися з нею. Але батько нареченої став чинити опір цьому шлюбу.
– Зрозумій, рідна, – говорив він дочці, – він же ідіот, марить наяву, нічого толком робити не може. Та й яке потомство може бути від цієї примітивної людини?
– Але ж він тепер став кращим, ніж був. Може статися, що колись він стане таким розумним, як і ми, – заперечувала йому дочка.
Але побоювання того, що діти у цьому шлюбі можуть успадковувати хворобу Нуньєса, непокоїла всіх жителів тієї країни. Вони не хотіли, щоб серед них стали народжуватися такі ж виродки, як цей Нуньєс.
Запитання поставили на суд громадськості. Останнє слово в ньому мали сказати фахівці. Вони, старанно промацавши Нуньєса, виявили, як їм здавалося, першопричину його тяжкої недуги.
– У нього пошкоджено мозок. На місці западин, що знаходяться трохи нижче чола у здорових людей, у Нуньєса виявлені пухлини, які, швидше за все, і є причиною його хвороби. Якщо їх видалити, його здоров'я прийде в норму.
– Хай буде благословенна наука! – зраділи наречена та її батько. Одна невелика операція – і ми повернемо Нуньєса до нормального повноцінного життя. І Нуньєсу нічого іншого не залишилося, як дати свою згоду на те, щоб йому викололи очі.
Зійшовши напередодні операції на гору, він став прощатися із заходом золотого неба, з красою польових квітів, з бездонними хмарними далями заради того, щоб стати як усі. Але розуміння, що завтра його розум назавжди порине у темряву буденності життя Країни сліпих, вселяла Нуньєсу жах. Видершись на невелику гірську вершину трохи вище долини, він думав про вільний світ, бачити який йому було дано, як дар. Він думав про кольори веселки, про заходи сонця і світанки, про снігові вершини гір, про зелені ліси...
З того місця, де сидів Нуньєс, Країна сліпих здавалася йому ямою, загубленою між схилами похмурих гір. А тут, поряд із ним, вечір стелив тумани тіней, кожна скеля була сповнена тонкої краси: прожилка зеленої руди бігла по сірому каменю, спалахуючи тут і там гранями кристалів; дрібний лишайник вив тонкий візерунок, а синь стелилася дрібним пурпуром у темряву. Зверху над його головою стали одна за одною запалюватися міріади дрібних зірок. «На що я хочу проміняти все це ? На можливість жити сімейним життям, на темряву побуту, на те, щоб стати як усі?»
Шлях додому, у той світ, звідки прийшов Нуньєс, був важкий і небезпечний. Потрібно було дертися через гірські вершини, долати прірви, була велика ймовірність того, що він загине на цьому шляху. Але він все ж таки зважився краще піти на цей ризик, ніж втратити зір і до кінця своїх днів жити в густій темряві безрадісного життя.
* * *
Наш світ диктує людям свої сліпі цінності: гроші, влада, соціальна престижна обгортка, глянцеве гламурне життя, шалене накопичення та інше. Він живе за принципом курника – залізти вище і напасти на тих, хто нижчий. Але за цим курником є гори, долини, ліси, небо, яким літають, розмахуючи широкими крилами, гірські орли. У курнику нам пропонують жити так, як живуть усі кури, а там, за його межами, можна навчитися літати.
Якщо Бог дав нам благодать віри, значить, у нас є і зір, який здатний бачити те, чого не дано бачити мешканцям Країни сліпих. І не варто заради того, щоб «стати як усі», дозволяти собі виколювати очі та занурювати душу в морок знебоженого існування.
«Бог є Світло», – каже нам Іоанн Богослов, а отже треба йти у бік світла, все далі і далі віддаляючись від мороку безвидної, сліпої пітьми.
