Війна Світів або Другий акт Всесвітньої вистави
Ця публікація є художнім вимислом автора, а будь-які збіги з реальним життям – випадковість.
«Розслаблений» – значить позбавлений сили, який сильно ослаб. Таким став наш земний Світ: старим, кволим і дуже хворим. Перед тим, як лягти на диван відпочити, він вирішив почитати виписку з історії своєї хвороби.
«Діагноз людська гріховна онкологія поставлений Світу дуже давно, коли він був ще зовсім молодий і сповнений сил. Ця пухлина росла і розвивалася непомітно та довго. Після гріхопадіння нащадки Каїна почали будувати на землі свою цивілізацію. Спочатку виникали міста-поліси. Об'єднуючись у держави, вони воювали одна з одною, з'являлися та зникали. Згодом зброя у людей ставала все страшнішою і могутнішою, і виразки людської гріховної онкології все більше заявляли про себе руйнуванням і болем. У міру зростання хвороба давала метастази, що пов'язували їх між собою складними комунікаційними системами економічної, політичної та фінансової взаємозалежності. Зрештою онкологія сплелася в єдиний клубок причинно-наслідкових взаємозв'язків, який дозволив раковим клітинам взяти управління світовою історією у власні руки».
Дочитавши до цього місця, Світ забувся легким сном. Йому почав снитися величезний Вселенський Театр, у залі для глядачів якого сиділи мільярди людських клітин. На його сцені проходило величезне реаліті-шоу.
Назва вистави «Вершники Апокаліпсису».
Дія перша: «Вершник на білому коні. Чума».
Світ побачив над сценою дві невидимі руки, над якими височіла, йдучи в похмуру далечінь, голова ПітьмиНадБезоднею. З її пальців спускалося безліч ниток, що пов'язують ці руки з безліччю країн, урядами держав, зі світовими засобами масової інформації, громадськими організаціями, управлінськими центрами та ін.
На сцену виходять артисти, починається танець Коронавірусу… Можна було милуватися як злагоджено, синхронно, у такт із музикою розгортається на сцені постановочна дія. Як граціозно та легко, розуміючи один одного без слів, грають артисти. У їхніх рухах немає жодного збою, немає протиріч. Повна гармонія та взаєморозуміння у всіх країнах, на всіх континентах. Уряди всіх держав, медицина, поліція, митниця – всі чітко підкоряються диригентській паличці.
Оркестр грає музику Вселенського Страху так, що здригаються навіть найвіддаленіші куточки світу. Солістка – Епідемія – спускається зі сцени і льодяною косою починає косити тремтячі від страху людські клітини. Вони прислухаються до свого дихання, міряють рівень кисню у крові. На всіх одягнені маски. Багато хто з них важко і болісно вмирає від ядухи. Кокетлива артистка Вакцинація йде зі сцени останньою. Кланяючись, пропонує зрозуміти, що її роль ще не закінчилася.
Страх убиває віру.
Дія друга: «Вершник на рудому коні. Війна»
Антракту між першою та другою частиною не було. ТемряваНадБезоднею різко розводить руками в різні боки. Група артистів розділилася на два ворогуючі табори. Починається війна.
Людські клітини, що сидять у залі, зняли маски та почервоніли від ненависті. Вони також розділилися на дві групи. Кожна з них обрала для себе, яка з рук ПітьмиНад Безоднею «права», а яка «ліва». Ті, хто не сходився на думці, стали смертними ворогами. Споріднені клітини вступили в бій одна з одною. Батько йшов проти сина, син проти батька. Все йшло за раніше затвердженим сценарієм.
Руки ПітьмиНад Безоднею «нападали» одна на одну, «воювали». Режисер стежив, щоб зберігався відносно рівний баланс сил у кожній руці. Від тривалості драми другого акта безпосередньо залежала третя дія спектаклю. Тільки так можна було забезпечити вихід на сцену Третього Вершника. Але турбуватися було нічого, спектакль йшов на ура.
Про Коронавірус всі забули. Вогненні від ненависті людські клітини шалено вбивали одна одну. Артисти підбадьорювали їх зі сцени. Кожна із «ворогуючих» сторін кричала своїм шанувальникам: «З нами Бог!» «Перемога буде за нами!» Оркестр голосно та бадьоро грав Музику Ненависті. Дія тривала навіть більше, ніж було передбачено режисером. Артисти та глядачі захопилися та розпалилися. По всьому залу текли ріки крові і валялися розірвані шматки мертвих клітин.
Ненависть вбиває любов.
Дія третя: «Вершник на вороному коні. Голод»
Аншлаг другої дії вистави підготував чудовий ґрунт для третього акту постановки. Руки ПітьмиНад Безоднею знову злилися в танець гармонійної єдності. Усі, хто був пов'язаний із ними ниточками, стали рухатися синхронно, як і під час першого акту.
Пан Голод вийшов на сцену як владика та володар земного світу. Людські клітини затремтіли від жаху і знітилися. Цар Голод звернувся до глядачів із промовою: «Епідемія залишає надію на те, що можна не заразитися чи одужати, навіть якщо захворів. Війна також дає надію на те, що можна сховатися, перечекати, якось вижити навіть серед найстрашнішого пекла війни. Але я, Голод, не залишаю вам жодної надії. Від мене не можна сховатись у підвалі, проти мене немає ліків. Я – ваш король, мене слухайте». І голодні людські клітки стали слухати.
Вони були готові робити все, що їм накаже пан Голод. Вони підуть за будь-ким, хто пообіцяє їм шматок хліба. Оркестр грав сумно-мінорну Музику Розпачу. І ось з-за спини Пана Голоду виходить той, хто пообіцяв людям хліб, мир і благоденство, «беззаконник, призначений на погибіль, що противиться та несеться над усе, зване Богом чи святощами, так що в Божому храмі він сяде, як Бог, і за Бога себе видаватиме» (2 Сол. 2:3-4). Душа, в якій убили віру, любов і надію, сповнюється відчаєм і стає безвольним рабом ПітьмиНад Безоднею.
Розпач вбиває надію.
Дія четверта: «Вершник на блідому коні. Смерть»
Пекло забирає своїх.
Якщо бути точним у перекладі Апокаліпсису, то цей конь має блідо-зелений колір. Це колір трупа. «За ним же слідом ішов Ад» (Об. 6:8). Мертве прийшло за мертвим, пекло прийшло за своїми. Воно прийшло за тими, хто піддався страху, дозволив убити себе ненависті, впав у відчай, хто помер смертю духовною перед смертю тілесною.
Оркестр почав грати Музику вічної Печалі. ПітьмаНадБезоднею схрестила руки на грудях.
Вистава закінчилася.
Післямова
Світ прокинувся і подумав: «Блаженний, хто не втратив віри під час першого акту. Мудрий і праведний, хто зберіг у своїй душі любов у другому. Але воістину великий і святий той, хто не втратив надію на Бога у третьому. Над ними Смерть не матиме жодної влади».
Потім, перевернувшись на бік, Світ ліг чекати своєї смерті і тієї години, коли його юність оновиться, як орля. (Пс. 102:5)
