Розмова на Фоминій, або «Жахливо невідомо все те, що цікаво!»
Неділя про Фому – ще один привід поговорити про віру та невіру, про співвідношення розуму й серця, душі, духу й розсудливості. Подумати, чи можна розумом зрозуміти Бога.
Людям, які «вчилися потроху чомусь і якось», досі здається, що класична фізика пояснює всі світові процеси таким чином, що Богу в них немає місця. Але тим, хто хоч трохи, хоча б на поверхневому рівні, торкнувся сучасного наукового світу макро- та мікрофізики, квантової механіки, розуміє швидше протилежне. Хоча звичне раціональне мислення навряд чи колись зможе прийняти те, що сьогодні стало об'єктивним науковим знанням.
Містика світла
«Все, що явне стає, то світло» (Еф. 5:13) – вже не образне висловлювання апостола Павла, а істина, перевірена науковим досвідом. Сучасна наукова модель світобудови свідчить, що наш світ виник як «світловий зародок». З цього зародка світлова енергія, поширюючись на всі боки, створювала шляхом свого руху простір і час.
Важливо підкреслити – «світло» поширювалося не в просторі, якого тоді ще було, а саме створювало простір, як цьому вчить теорія відносності. Квантова механіка довела той факт, що все, що існує у світовому просторі, включаючи нас самих, є, по суті, форма буття світлової енергії різної щільності.
У науці виникає т.зв. «містика світла», за допомогою якої вчені намагаються зрозуміти наше місце у всесвіті. Статичним у цій світовій картині буття залишається лише постійна швидкість світла, а щодо часу та простору, то вони змінюються в залежності від системи відліку. Теорія відносності та квантова механіка безжальним скальпелем наукових експериментів довели відносність будь-якої реальності. Будь-якої, крім реальності Бога.
Межі світів
Фізика, як це не дивно, тепер навіть намагається науковою мовою пояснювати нам таємниці буття світу духовного. Оскільки світло є фізичною межею будь-якого тіла у Всесвіті, то цілком логічною є можливість взаємопроникнення тіл різної щільності по відношенню до швидкості світла. Те, що для нас здається стіною, для істоти з іншим кордоном тілесності ця ж перешкода буде за щільністю порівнянна з водою, а для когось з хмарою. Тому Христос, володіючи повноцінним людським тілом після Свого Воскресіння, вільно проходить через зачинені двері, а демони, володіючи іншою, у порівнянні з людиною, щільністю тіла, можуть робити тіло людини своїм житлом.
Матерії, у звичному нам із класичної фізики розумінні цього терміну, з погляду теорії відносності, немає зовсім. Для нас це дивно чути, адже ми бачимо, відчуваємо, взаємодіємо з різними тілами навколо нас. Так воно і є, але лише у нашій умовній системі відліку.
Наукова апологія
Насправді ж маса будь-якого тіла є лише «формою» існування світлової енергії. Слово «форма» взяте нами в лапки, оскільки там було б правильно поставити слово «процес». Світ, який нас оточує, є не об'єктивною реальністю, а певним процесом, який відбувається зі світловою енергією в даній (тобто нашій) системі відліку. Нещадний вирок філософії матеріалізму – оскільки маса еквівалентна енергії, вона так само не може бути характеристикою субстанції (незмінної сутності речей).
Фізика вибухом атомної бомби довела те, що світу, у звичному нам класичному розумінні цього слова, не існує. У бомбі, скинутій на Хіросіму, в енергію перейшло лише 0,6 грама матерії. Потрібно сказати, що ця ж енергія знаходиться в будь-якій навколишній речовині. Слава Богу людина не знає, як її з цієї речовини здобути, інакше наш світ давно б перестав існувати. Люди навчилися видобувати цю енергію лише частково з урану та плутонію.
Якщо занурюватися в цю тему серйозно і глибоко, то світ постане перед нашим внутрішнім поглядом не таким, яким його малювали звичні шкільні підручники. Сьогодні наука експериментальним шляхом доводить те, що біля витоків буття світу за потребою повинен стояти хтось, хто має всі ті властивості, які богослов'я приписує Богу.
По суті, сучасна наука стала головним апологетом того, що Бог існує, а весь Всесвіт є певною реалізацією Його творчого задуму.
Антропологія ісихазму
Якщо світ і все, що в ньому, не має своєї самобутності та самосутності, то хто ж ми такі? Що є наше Я, наша особистість, те, що переживають наші почуття? Те, що з цього приводу навчають нас духовні практики, буде для вуха не менш дивним, ніж сучасні знання в галузі квантової механіки та теорії відносності. Проте нам потрібно почути і їхній голос.
Люди, які зійшли на вершину споглядальної молитви, говорять про те, що людська особистість, як дух чи свідомість, незбагненна та непояснювана. Але їй дано через покаяння пізнати себе і Бога не розумно, а інтуїтивно за допомогою благодаті. Розум ніколи не може осягнути незмінну незбагненну людську особистість, і тим більше Бога. Розум всього лише розпізнавальна функція змінюваної душі, що є осередком нашої егоїстичної діяльності. Дух – це постійна свідома особистість, тоді як душа – постійно мінлива індивідуальність.
Відносини між Богом і світом є незбагненною таємницею, яку відкриває Писання у доступній для нас формі. Бог, як невидимий жалісливий спостерігач нашого серця і розуму, приховує Себе за звичайною повсякденністю, але те, звідки вона з'явилася, абсолютно незвично.
Влаштування людини
За вченням сучасних ісихастів людська особистість або дух, будучи створеною досконалою, вільною і безсмертною, не відчуває насолод і страждань чуттєвого світу, до яких схильна індивідуальна душа. Внаслідок активності нашої душі, що виявляє себе у дії почуттів, розуму та інтелекту, свідомість перебуває ніби в сплячому, не актуалізованому стані. Світ захоплює нас у свої сіті через наше незнання та численні погані звички, що утворюють егоїстичну індивідуальність людини, що складається з душі, розуму та інтелекту.
Незнання Бога є корінням будь-якої нерозсудливості, що призводить до полону душі пристрастями і помислами. Душа чи серце – це чуттєва здатність людини, а розум чи інтелект – пізнавальна. У стані незнання серце і розум роз'єднані, тому душа перебуває у серці, а розум із його помислами – у голові. Інтуїтивно шуканий Бог залишається незбагненним і недосяжним.
Бого- та егоцентризм
Душа, серце та розум разом із інтелектом – це прояв егоїстичних нахилів людської особистості. Душа і серце сприймає і переживає задоволення і страждання, розум розрізняє та визначає об'єкти почуттів, а інтелект пізнає їх за допомогою розумового мислення. Для розпізнавання та визначення явищ світу душа користується пізнавальною здатністю людської природи, або інтелектом, який є проявом розуму самої особистості, створеної за образом та подобою Божою. У кожної душі здібності інтелекту проявляються неоднаково залежно від спадковості та ступеня розвитку самої людини.
Але коли Євангеліє засвоєне душею у всій повноті, вона починає звертати пильну увагу до молитви і боротися за очищення себе від гріховних станів і уподобань, прагнучи звільнення від болю та страждань. Біль і страждання при цьому не зникають, але у відриві від помислів і прихильності до тіла вони не завдають муки, перетворюючись на преображальну енергію очищення душі.
На завершення духовної практики відбувається повне очищення розуму, душі і серця, і людина, коли серце і розум з'єднуються, осягає свою справжню безсмертну особистість або дух, у якому перебуває Христос.
У заголовку використана цитата з мультфільму «Тридцять вісім папуг».
