Антипасха – білизна одягу та білизна душі
Неділя Антипасхи займає визначне становище у річному колі богослужінь. Одна тільки назва чого варта.
Незалежно від того, на яку дату припадає святкування Великодня, значне весняне потепління, як правило, припадає вже на якийсь час після Воскресіння Христового. Можливо, це моє особисте суб'єктивне спостереження, але в ньому є певний сенс. Просто неділя Антипасхи присвячена темі оновлення всього творіння у світлі Воскресіння, видимим свідченням чого є весняне пробудження природи і про що у своєму слові «На неділю нову, на весну» міркує святитель Григорій Богослов:
«Древній і з доброю метою встановлений закон шанувати день Оновлення, краще ж сказати, з днем Оновлення шанувати нові благодіяння і шанувати не одного разу, але багаторазово, щоразу як з новим поверненням року повертається той же день, щоб дароване благо з часом не згладилося з пам'яті і не зникло, загубившись у глибині забуття». Цей твір відомого отця Церкви згідно з Типіконом належить читати в храмі на богослужінні, подібно до того, як ми читаємо слово святителя Іоанна Златоуста в сам день Великодня.
У традиції західних християн Антипасха досі носить назву «Дня Господнього в білому одязі».
«Антипасха» у перекладі з грецької мови означає «замість Великодня» і як неділя, наступна після свята Воскресіння Христового, вперше згадується в канонічних правилах, що приписуються Константинопольському патріарху Іоанну Постнику (VI століття). Однак це зовсім не означає, що це свято раніше не виділялося. Сприйняття другого воскресіння після Великодня як дня оновлення цілком могло оформитися внаслідок того, що саме в цей час охрещені в Велику Суботу неофіти знімали білі ризи, в яких перебували весь період до цього. Власне, у традиції західних християн Антипасха досі носить назву «Дня Господнього в білому одязі».
У великодню ніч ми всі з великою радістю зустрічаємо воскреслого Христа, урочисті співи та святкові вигуки лише посилюють наші емоції та почуття, в такі моменти ми не особливо замислюємося над значенням того, що відбувається – все відбувається на душевному рівні. Однак тепер, наприкінці Світлої Седмиці, нам є про що поговорити.
Запевнення «невіруючого» апостола як тема богослужбових текстів зафіксована досить рано, згадку про що ми зустрічаємо вже в «Апостольських ухвалах».
Звернемося до думки святителя Кирила Туровського. Він каже, що на неділю Антипасхи ми згадуємо, як завдяки Воскресінню Христовому зубожів старий закон, земля, будучи очищена від бісівських скверн, стала небом. Все творіння оновилося, бо тепер богами не стануть називати стихії, світила чи дерев'яних бовванів, сама смерть не вшановується, адже більше не буде кривавих жертв, а людський рід не лише врятований, а й освячений Кров'ю Спасителя. «Відкинуті криваві жертви тельців і козлів, – продовжує святитель, – оскільки Христос один самого Себе приніс за всіх у жертву Отцю. Тому припинилося і святкування суботи, а облагодатствуваний заради воскресіння день тижневий і вже царює серед днів седмиці, бо в той день Христос воскрес із мертвих».
Великдень із Антипасхою пов'язує ще читання відповідного євангельського зачала (Ів. 20, 19-31). У ньому розповідається про два явлення апостолам Христа. Цей сюжет нам добре відомий: вперше Спаситель приходить у день Воскресіння ввечері (коли не було Фоми), вдруге – через вісім днів (коли вже був Фома). Запевнення «невіруючого» апостола як тема богослужбових текстів зафіксована досить рано, згадку про що ми зустрічаємо вже в «Апостольських ухвалах».
Говорити тут можна багато, але хотілося б звернути увагу на одну деталь. Сумніви апостола Фоми в народній свідомості часто сприймаються як деякий недолік, якщо не гріх, то вже точно не приклад для наслідування. Не далека від такого розуміння і думка деяких отців, але не все так однозначно. Так, наприклад, святитель Іоанн Златоуст «невіру» Фоми хвалить, адже він прагне достовірного і досвідченого знання, завдяки чому саме Фома перший із апостолів сповідав Боголюдство Спасителя: «Господь мій і Бог мій» (Ін. 20, 28). Тут бачимо вказівку на те, що, попри цінність внутрішнього, містичного досвіду, доказами розуму не можна нехтувати. Саме тому Честертон говорив, що якщо розум від Бога, то не може не мати значення, чи розумно те, що відбувається. Цікаво, що таке твердження відноситься не лише до духовності, а й до інших сфер життя.
Сьогодні практично ніхто не хрестить оглашенних у Велику Суботу, тим більше ніхто з новохрещених не проводить вісім днів у храмі в білих ризах та молитві. Однак це не означає, що давня традиція зовсім втратила сенс.
Сьогодні практично ніхто не хрестить оглашенних у Велику Суботу, тим більше ніхто з новохрещених не проводить вісім днів у храмі в білих ризах та молитві. Однак це не означає, що давня традиція зовсім втратила сенс. Так, форма змінилася, але зміст залишився. Блаженний Августин у день Антипасхи говорив, що складена білизна одягу назавжди повинна залишитися білизною душі. Так і ми, згадуючи вселенське значення Воскресіння Христового, згадуючи «невіру» Фоми, повинні зберігати у своїх серцях великодню радість і передавати її тим, хто все ще сумує, печалиться та журиться.
