Як перемагати гнів та образу
Варто позбутися таких супутників життя, як гнів та образа, й життя наше відразу заграє новими фарбами. У справі боротьби з ними звернемося до допомоги святих отців.
Скільки лиха приносить образа. Від неї війни та розлучення. Від неї сльози та втрата рідних. Образа, гнів, роздратування, як п'явки, висмоктують життєві соки з душі та тіла. Де шукати лікаря? Яке необхідне лікування? Православна аскетика має великий досвід боротьби з цими пристрастями. В одній з головних книг світового подвижництва «Ліствиці» преподобного Іоанна містяться великі поради, як можна врятуватися від цих недуг.
Гнів – це бажання зла тому, хто засмутив. «Гнів є спогад потаємної ненависті». Дух Святий є Духом миру, ніщо так не перешкоджає Йому бути в нас, як гнівливість. Ми знаємо, які неприємні почуття залишає засмучення, від нього може з'явитися неподобство душі – роздратування. За порадою преподобного, гаситься все це смиренням. Але який шлях до цього смирення?
Перемогти гнів, отже перемогти природу. Трапляється ця перемога у того, хто бореться і, насамперед, від подвигів та постів. Перший ступінь перемоги над гнівом – це навчитися мовчати, коли все всередині горить. Другий ступінь – перемога над бентежливими думками всередині нас, коли душа ще хвилюється. І третій ступінь, закінчення боротьби – непохитна тиша «при диханні нечистих вітрів». Як марнославний хоче нескінченних похвал, так той, хто здобув безгнівність, бажає безчестя. Покірний почувається однаково і коли його лають, і коли його хвалять.
Як лихоманка буває від різних причин у тілі, так багато причин буває для гніву. Треба старанно шукати проти нього ліки. Визначити причину свого обурення та знайти для рани засіб, просячи у Бога напоумлення та поради у духівників, щоб зняти запалення та добре пролікувати.
Що корисно у боротьбі з гнівом
Корисно стерпіти, коли образили, хоча всередині буде прикрість та хвороба душі. Корисно рівно відреагувати і не засмучуватися, думаючи, що Господь попустив нам це, щоб ми стали кращими. Корисно промовчати з молитвою і уявити, як терпів Спаситель заради нас, і заради цього кривдника в тому числі.
Потрібно пам'ятати велику правду, що нас очищає ганьба і образи нам завдані.
Треба використати для покаяння спалах гніву, коли раптом згадаємо все, що затаїли, що забули, щоб зцілитися від минулих виразок, принесемо це на сповідь. Давнє приховане пам'ятання зла часто в гніві відкривається.
Корисно пам'ятати про свої гріхи і плакати, пам'ятати про смерть та геєну вогненну. Корисно згадувати добре, що зробив нам цей чоловік. Взагалі пам'ятати про добрі якості кривдника. Пам'ятати, що живемо у недосконалому світі, де все руйнується рано чи пізно.
Добре в образі змовчати, краще засмутитись за кривдника, ще краще пролити за нього сльози молитви до Бога, розуміючи, що за це буде відплата.
Якщо хочеш чи думаєш вийняти сучок із ока брата – не роби це колодою, тобто грубо та жорсткими словами. Зроби це як тонкий лікар із лікарськими інструментами – лагідним напоумленням із довготерплячим викриттям. Апостол у цих випадках просив викривати й благати (2 Тим. 2:4). Апостол не радив бити.
Тонкий струмок води гасить вогонь, так і сльози покаяння гасять вогонь дратівливості та гніву.
Що не корисно у боротьбі з гнівом
Гнівливі часто подвижниками здаються, це живить їхній гнів, тому що в гордині подвизаються. Некорисно під виглядом мовчання приховувати в собі пам'ятозлоб'я. У такому разі краще лагідно відповісти, ніж мовчати. Некорисно в гніві відмовлятися від їжі чи об'їдатися – треба дати тілу помірну втіху, щоб була сила для боротьби.
Часто ми можемо почути характеристику людини: «Запальна, але відходить швидко», якщо хтось помічає в собі цю рису – за порадою старця не повинен залишатися спокійним. Преподобний зауважує, що такий бісівський план: після спалаху гніву лукавий швидко відходить і перестає підбурювати, щоб ми не звертали уваги на цю пристрасть, щоб вона стала звичкою і занапастила нас. Спочатку цією своєю властивістю можна захопитися, а потім перетворити на кошмар своє життя. Як тільки помітили у собі цю якість – треба каятися. Це боротьба за смирення перед Богом.
Крайня ступінь гнівливості – це наодинці з собою продовжувати подумки розмовляти з тим, хто образив. Треба перемагати лагідністю себе, зберігати запоруку любові до того, хто образив.
Запитати в гніву
У пориві пояснень преподобний ставить запитання гніву: звідки він приходить і як його вбити? Гнів дає відповідь: «Матері мої суть: марнославство, сріблолюбство, об'їдання, інколи ж і блудна пристрасть. А батько мій називається пихою. Дочки мої: пам'ятливість зла, ненависть, ворожнеча, самовиправдання. Вороги мої, що чинили опір, які тримають мене у кайданах: безгнівливість і лагідність. Слухач мій називається смиренномудрістю».
Перемогти дочок гніву
Пам'ятозлоб'я, за визначенням преподобного, – це практична реалізація гніву. Душа в ньому іржавіє, зберігає гріхи, не хоче навіть чути про правду. Воно «хробак, що роз'їдає розум», дамба, яка стримує воду молитви і не дає їй зійти на небо. Воно, як цвях, убитий у душу, який викликає неприємне почуття і разом насолода бесіди з ним.
Памятозлоб'я – це гріх, що триває в часі, постійна злість. Пам'ятозлоб'я – це змія, яка ховається в норі зіпсованого серця. Особливо небезпечно воно в тихих людях на вигляд. Хто вирве з себе гнів, той, за словами преподобного, «отримає прощення гріхів».
Ворогувати – це постійна, виснажлива душу і тіло праця. Хто набув любові – той звільнився. Ненависть руйнується через спільну трапезу та щирі подарунки. Поклич на вечерю кривдника, і піде пам'ять злоби.
Пам'ять про злобу треба використовувати проти бісів і проти своїх гріхів плоті. Молитва «Отче наш» вириває з коренем і осоромлює пам'ять злості, бо її не можна читати, поки носиш образу на ближнього. Там є премудрі слова: «Остави нам долги наша, якоже и мы оставляем должником нашим».
Спілкуватися, вести справи з кривдником треба хоча б через силу, щоб прокинулась совість і стало соромно від цього лицемірства, що ти в душі один, а зовні інший.
Дізнатися можна, що пробачив, коли, почувши про проблеми недруга, «заскорбиш про нього, як про себе, і розплачешся…непам'ятність зла є знак істинного покаяння».
Даремно молишся, даремно постуєш, якщо пам'ятаєш зло – ці подвиги дорівнюють сновидінню: «хто тримає у серці пам'ятливість зла і думає, що він творить покаяння, той подібний до людини, якій уві сні уявляється, що вона біжить».
Бог простить швидше того, хто не пам'ятає зла, ніж того, хто взяв труди та подвиги «якою ви мірою міряєте, такою відміряють вам» (Лк. 6:37).
Пам'ятати треба, християнине, що якщо приліпишся до своєї образи і свого гніву, то далеко відженеш від себе милосердя Боже.
