Потрібно знати: з чим можуть зіткнутися біженці
Трагічні події останнього місяця змусили багатьох українців залишити свої будинки. Сьогодні ми поговоримо про те, із чим згодом доведеться зіткнутися всім біженцям.
Тема біженців – це дуже болісна тема, прямо дуже. Але я вважаю, що про неї треба говорити, незважаючи на те, що ті, хто поїхав, поки категорично не хочуть погоджуватися з тим, що синдром біженця взагалі існує.
Ще раз хочу підкреслити, що я не проти того, щоб люди їхали, коли їм страшно залишатися у себе вдома, я всього лише хочу, щоб їдучи, вони знали, що чекає їх згодом далеко від батьківщини. Все, що я говорю, це не просто слова з повітря, це спостереження фахівців управління у справах біженців ООН, які ті накопичували десятиліттями, спостерігаючи за людьми, що поїхали від війни, у всьому світі. Вважаю своїм людським обов'язком із вами про це говорити.
Я постарався максимально стримано все описати, з холодним серцем і тверезим розумом усе, що знаю. Проте, право погоджуватися з усім написаним чи ні, безумовно, залишається за кожним читачем. Мета матеріалу – попередити та дати кілька порад. Тому, хто знає. що на нього чекає, легше пережити складнощі, що насуваються.
Отже, говорити ми будемо про синдром біженця, який іноді називається виною вцілілого. Синдром біженця – важкий безтямний стан, коли людина все своє життя жалкує про те, що залишила свій будинок, свою батьківщину, своїх рідних і близьких у такий важкий час, відчуваючи себе при цьому винною перед загиблими або просто залишеними в зоні конфлікту.
Ускладнюється синдром тим, що, згідно зі статистикою ООН, переважна більшість людей, які виїхали від війни, ніколи більше не повертаються на батьківщину. Найчастіше це пов'язано з тим, що не така військова, як політична частина війни затягується на роки (поки виведуть війська, поки зберуть всю роздану на руки зброю тощо).
Що чекає на більшу частину тих, хто виїхав від війни терміново:
– почуття провини, вина того, хто вижив (я в безпеці, а інші ні, я їх зрадив).
Важливо:
– не знецінюйте почуття та рішення тих, хто залишився.
Кожен сам відповідає за свої рішення. Комусь нормально і правильно виїхати, комусь залишитися. А тому й рішення про від'їзд краще приймати самому, а тим, хто їде, краще не нав'язувати своє рішення охочим залишитися.
Важливо:
– якщо у вас буде можливість скористатися допомогою професійного психолога – обов'язково скористайтесь. Не ігноруйте свій стан.
Важливо:
– швидше за все на тих, кого ви переконуєте, чекають такі самі стани, і ніхто не дає гарантій, що вони впораються з ними. Ви точно бажаєте відповідати за це?
З перших днів війни я говорю про синдром біженця. Ті, що їдуть, зазвичай стверджують, що їдуть тільки на тиждень-два. Сперечатися тут марно. Просто збережіть цей матеріал для себе та надішліть знайомим, які поїхали або збираються поїхати. Через деякий час ви зрозумієте, про що я намагався вам сказати. І бережіть себе.
