Духовна ліствиця для тих, хто живе в миру
Ми покликані до святості, однак, майже всі ми перебуваємо на самому початку цього шляху. Особливо яскраво це видно у складні моменти життя. Такі як зараз.
Важко на вітрі не загасити світильник. В миру дуже легко забути про наше християнське покликання. Швидко, дуже швидко настає духовна смерть у метушні мирській.
На початку духовного шляху необхідно пам'ятати мету, до Кого, куди і з чим ми йдемо. Ми йдемо до Царя царів Бога, до Небесної Вітчизни за допомогою церковної благодаті та старанності. Духовне життя починається з відкидання гріха. Перша заповідь Ісуса Христа для тих, хто хоче йти шляхом спасіння: «Хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста та й за Мною йде!» (Мк. 8:34). Щоб ціль залишалася ясною і ми могли весь час тримати фокус, необхідні чіткі поради від тих, хто прожив із Христом і досяг Небесного Єрусалиму. Шлях на небо – шлях на вершину. Тут не тільки поривчастий вітер, тут урвища, стрімкі скелі, тут потрібне спорядження і найдорожче – досвід.
Святі – це духовні альпіністи. Там, де нога обивателя не ступала, вони були й знають цей шлях. Один із них – автор «Ліствиці», преподобний Іоанн Синайський. Ця книга, написана кров'ю і потом – вічна класика духовного життя. «Ліствиця» – карта шляху на Вершину. Туди, де чистота та спокій, де вічна радість. Усім, хто поспішає написати своє ім'я у Книзі Життя, присвячується вона. Ця книга пронизана життям та подвигом. Тут духовні мозолі у кожному рядку. Серце все це пережило. Ми спробуємо отримати ті чи інші поради святого старця, які так чи інакше можуть бути корисні християнам, які живуть у «житейському морі», оточеному «життєвою опікою».
Шлях на небо – шлях на вершину. Тут не тільки поривчастий вітер, тут урвища, стрімкі скелі, тут потрібне спорядження і найдорожче – досвід.
Починається духовне життя зреченням земного і закінчується Богом любові.
Вважається, що римський солдат повинен був досконало володіти всіма видами зброї: у битві необхідно знати і вміти якнайбільше, щоб залишитися в живих. Іоанн Ліствичник – воїн Христовий. Він провів у найжорстокішій безперервній боротьбі десятки років. І, безперечно, перемоги у цій війні було б не досягти без наставника та дисципліни.
У 16 років майбутній святий пішов у монастир, де прийняв на себе подвиг усамітнення та безмовності, що тривав 43 роки. Перше, від чого відмовився майбутній святий – це від віри в себе та догодження собі, жодного самолюбства та ніякої гордості. Тільки надія на допомогу Божу та прагнення догодити Йому Святому. Є все, що дозволяли чернечі обітниці, щоб не викликати в собі гордині, але дуже мало, щоб не поступатися плоті. Досяг безстрастя – тобто свободи від гріхів та гріховних побажань. Як каже його житіє: для гріха «він зовсім спепелився і згас зовсім».
Головними ліками у своєму житті Іоанн Синайський мав пам'ять смертну. Зробивши її своєю супутницею, він збуджував себе до подвигу, перемагав зневіру та розслаблення. Святою печаллю за Богом перемагав усі чуттєві помисли. Гнів переміг – послухом, марнославство – мовчанням та усамітненням.
Святий жив у печері, з якої нічого не було чути. Тут він плакав, стогнав і плакав, щоб по заповіді втішитися (Мф. 5:4). Перед сном багато молився і писав книги – це був його засіб від зневіри. Спав стільки, скільки треба було, щоб розум був світлим і голова не була важкою. Часто розмірковував про себе та про Бога.
Дуже складно перемогти себе і жити по-християнськи, коли світ тягне та манить багатством, успіхом, впливом.
Святий Іоанн ділив людей на 4 роди, виходячи з їхнього ставлення до Бога:
– ті, хто противиться Богу, – це ті, хто знають про Бога, але женуть тих, хто виконує волю Його і самі не приймають і відкидають Бога.
Християнин покликаний бути добрим рабом. Ми, наскільки це можливо людині, повинні наслідувати Христа словами, ділами та помислами. При цьому право і беззаперечно вірити у Святу Трійцю. Жити з Богом за «Ліствицею» – це вірити і жити за Христовою вірою. У цьому вузлі якраз і розходяться бажання християнські та гріховні.
Як можна перемогти себе і жити по-християнськи, коли світ тягне і приваблює багатством, успіхом, впливом? «Не любіть світ і всього, що у світі», – каже апостол Іоанн. Тому що у світі все пронизане гордістю та пожадливістю. Всі речі кричать про себе, вимагають влади над душею.
«Ліствиця» складена у вигляді тридцяти щаблів, за кількістю років Христа, що вийшов на проповідь. Перший ступінь – це зречення від світу. Залишаючись у світі, ми повинні бути вільні від нього, не йому належати, а Богові. Тобто жити за заповідями, коли всі довкола вважають це безумством. Зречення від світу, на думку святого – є довільна ненависть до речовини, яка рекламується та хвалиться у світі.
Як це здійснити? Ліствичник радить пам'ятати небесні блага, про них думати і читати. Пам'ятати багато гріхів своїх і любити Бога. Це відправні точки. Це базові наміри, якщо хоча б одного не буде – спокуса жити мирським життям переможе.
Про гріхи треба плакати, як плачуть за мерцем, бо гріх тягне до смерті, тягне до служіння тілу – «хто сіє для власного тіла свого, той від тіла тління пожне» (Гал. 6:8).
За всіх скорбот необхідно залишатися благодушним, тому ми віруємо і сподіваємося на Всесильного Христа. Бачачи свою неміч – обов'язково отримаємо допомогу від Нього.
Щоб перемагати духом, потрібен путівник. Для виходу з Єгипту євреям був даний Мойсей, для порятунку від вогню Содома та Гоморри Лоту були послані ангели. Християнину потрібен духівник, причому майстерний, як досвідчений лікар. Про духовне життя необхідно радитися і при цьому не забувати про власні міркування. Треба обирати способи життя, шляхи навчання, керувати своїм часом. Потрібно враховувати свої якості характеру.
Преподобний Іоанн зауважує, що християнське життя неможливе без проблем та скорбот. Хочеш зійти на небо? – тобі потрібні скорботи та сильний примус. Чому? Тому що вдача любить солодощі, а серце не знає духовних почуттів. Через плач все очиститься. Тут праця необхідна, важка праця – велика внутрішня таємна гіркота.
Але за всіх скорбот необхідно залишатися благодушним, тому ми віруємо і сподіваємося на Всесильного Христа. Бачачи свою неміч – обов'язково отримаємо допомогу від Нього. Ліствичник питає і сам дає відповідь на своє запитання: хочеш отримати внутрішній нетлінний вогонь? – Знай, що доведеться пройти через вогонь подвигу. На цьому шляху корисно сміятися з усього тлінного, відвернути з презирством його. Це неможливо без незлобства, посту та внутрішньої цілісності.
Коли осягає розслаблення, необхідно згадати першу свою ревність, першу Любов до Бога. Тоді душа знову, як гострим ножем, раниться і прокидається в ній бажання служити. Крім цього преподобний радить уважно згадати, вдивитись у причину, чому охололо серце, сюди треба кинути всі сили, бо «теплота душі повертається тими самими дверима, через які вийшла».
Сімейним людям святий Ліствичник радив робити все добре, що тільки можуть робити, бути милосердними до нужденних. Крім цього всіляко уникати гріхів: нікому не докоряти, не красти, не брехати, ні перед ким ні підноситись, ні до кого не мати ненависті.
Не варто відразу брати великі подвиги, треба дотримуватися закону поступовості. Святий наводить приклад зі спорту – «спочатку треба розігріти жили», а потім уже давати навантаження.
Сімейним людям святий Іоанн Ліствичник радив робити все добре, що тільки можуть робити, бути милосердними до нужденних. Крім цього всіляко уникати гріхів: нікому не докоряти, не красти, не брехати, ні перед ким ні підноситись, ні до кого не мати ненависті, нікого не спокушати, не блудити і бути задоволеним своєю дружиною, і не залишати церковних зборів.
Перед кожною доброю справою треба виступати з охотою, благодушно, не боятися, щоб не помітив сатана і не озброївся проти нас. Збирати треба добрі звички. А добрі справи робити з юності. Необхідно старанно подвизатися. Старанно необхідно приносити Христу працю, одразу як пізнав Його.
«Зібране в юності живить і втішає знемоглих у старості... Необхідно щодня прикладати вогонь до вогню, гарячість до гарячості, старанність до старанності, бажання до бажання».
