Духовні установки виживання на війні
Недільна проповідь на актуальну тему.
Ієромонах Серафим (Захаров), духовне чадо старця Григорія (Безкровного) розповідав про те, що архімандрит Кирило (Павлов) попереджав їх про те, що буде ця страшна війна, яку ми зараз переживаємо. Цьому тоді мало хто вірив, якимось диким абсурдом здавалося це пророцтво. Але ось настав час, і воно точно збулося. Архімандрит Кирило також говорив і про те, що буде за цією війною. Але я не хотів би зараз говорити на цю тему. Оскільки й це його пророцтво зараз для багатьох здасться дивним. Та й втішного в ньому мало. Вчимося жити тут і зараз, оскільки на завтра Бог життя нікому з нас обіцяв.
Війна через призму душевності
Найперший і найочевидніший рівень сприйняття подій військового життя – це тваринна рефлексія. Коли в повітрі виє снаряд, готовий перетворити твоє тіло на фарш, горить рідний дім, гинуть найдорожчі та найулюбленіші люди – особливо філософствувати не будеш. Тут присутній тільки страх, біль та жах. Про це немає сенсу зараз розмірковувати та говорити. Зараз ми кілька слів скажемо про людей, над головами яких не виють снаряди і не вибухають бомби.
Від надлишку своїх емоцій (і по-людськи це зрозуміло) вони міркують про війну, яка йде в Україні, як про щось сакраментальне, виправдовуючи по-своєму весь той жах, якого зазнають сьогодні ні в чому не винні люди. Але якщо подивитися в їхні душі через призму святих отців, то ми побачимо, що вони заплуталися у своїх помислах, ідеології, міркуваннях тощо. У цьому немає нічого нового, тому що релігійна ідеологія завжди паразитувала на тілі Церкви, не маючи насправді до неї ніякого відношення. І сьогодні людям, вихованим на ідеологізованих підручниках, це важко зрозуміти.
Правд багато, істина одна
У кожного може бути якась своя правда, але Істина одна, і вона є Христос, у якого немає ворогів. Вся суть релігійної ідеології в тому, що їй потрібно будь-що знайти ворога і, отже, відвести людей від Христа. Це світогляд людей, які зовсім заплуталися в земному житті.
Євангеліє відкриває нам зовсім інші перспективи. Мета земного життя – не боротися за цей світ для того, щоб поставити в ньому Царем Христа, а встигнути вискочити з нього, як із будинку, що горить. Наше серце має бути спрямоване нагору, на небо, там, де немає ворогів. Душа духовної людини покликана встигнути з'єднатися з Богом, вискочивши з обіймів цього світу, що тоне у злі.
Якщо ми будемо уважні до того, про що пишуть стародавні святі отці, то побачимо, що в їхніх працях немає жодної політики. Лише чиста і вільно ширяюча у щасті і свободі просвітлена душа. Релігійна ідеологія шикується не навколо Христа, а навколо тієї чи іншої вертикалі влади. А всі ці красиві релігійні гасла про священну війну та інше – не більше як цукеркова обгортка для невігласів.
Рівні розуміння війни
Якщо придивитися уважніше до будь-якої війни, то ми побачимо, що сірниками, які підпалюють її полум'я, будуть ті чи інші злочинні політики. Одурманілі від влади та вседозволеності, з ушкодженою психікою їхні душі багато в чому уподібнилися до демонів. Найсумніше в цьому те, що страждають від них невинні люди, яким просто хочеться тихо і мирно жити, ходити до храмів, садити городи, вирощувати дітей. Вони виявляються заручниками політичних ігор цих безумців. Але якщо уважно зазирнути в душі таких політиків, то можна побачити в них відображення вавилонської блудниці, яка живиться енергією страху, болю, крові, що ллється, стражданнями невинних людей.
Але є ще один рівень розуміння війни. Це дія Божого Промислу. Якби Господь дозволяв дияволові робити все, що він захоче, то всі люди на землі давно стали б гіршими за демонів. Але Бог навіть зло своїм промислом може звернути до нашої духовної користі.
На війні все прораховано до дрібниць
Війна – це завжди дуже страшно, тому що вона вихлюпує у світ колосальну кількість жаху та болю. Енергія страху розливається по всьому світу і люди, які вміють молитися, відчувають її навіть на іншому кінці Землі. Але якщо Бог приготував нам пройти через війну чи якісь інші катаклізми, ми цього уникнути не зможемо. Кожна душа займає у цих трагічних подіях те місце, яке відповідає її помислам. Все, що відбувається, ретельно вимірюється Промислом Божим, і тут теж не може бути випадковостей.
Старець Григорій (Безкровний), який був свідком Грузинсько-Абхазької війни, бачив безліч чудес, що відбувалися на той час. Так, наприклад, гаубиця стріляла прямо по будинку архімандрита Тихона (Агрикова), але снаряди чомусь руйнували лише сусідні будинки. Старець Віталій Сидоренко піднявся на високий пагорб під час авіанальоту, підняв угору і тримав перед собою ікону Божої Матері. І жоден снаряд не розірвався над тими будинками, що були за його спиною. У своїй книзі «Птахи небесні» старець Симон (Безкровний) робить глибокі висновки про те, хто перш за все гине на війні та з яких причин.
Ще одне важливе спостереження старця – до війни неможливо підготуватись і в ній не можна нічого передбачити. Під час війни в Абхазії хтось робив закладки продуктів у лісі, хтось хотів відсидітися вдома, а хтось у горах, але ніхто з них так і не вгадав правильного рішення, бо на війні його просто немає. Кожен отримував те, що йому було від Бога. Не куля чи снаряд вирішують долю людини, лише воля Божа.
Розум, занурюючись у світ, стає нічим
Світ сам собою несамостійний, тому що створений Творцем із нічого. І розум людський, покидаючи Бога і віддаючись душевним помислам, так само стає нічим, втрачаючи здатність осягати істину. Тому нам потрібна не розсудливість мислення, а мудрість благодаті, яка дається смиренному серцю. Тільки йому відкривається суть Божественної Любові. Часи розбещеності привели світ до втрати моральності. Потворні образи страшного театру тіней стали називатися життям. Для того, щоб обдурити людей, їм вселяли свободу вседозволеності пристрастей, бо це «природно». Таке затьмарення розуму призводить людей до божевілля, а воно, своєю чергою, призводить до світових війн.
Насправді стан земного світу визначається лише святістю та чистотою, бо Бог чистий і святий. Якщо в людей не буде цих якостей – не буде і миру на Землі. Це непорушний духовний закон. Душевний світ людини створює в житті тільки зло і безглуздя, інакше він просто не може. Він обіцяє людям незліченні багатства і різні види земного щастя і благополуччя, а дає всім лише одне – цвинтар, духовний і тілесний.
Післямова
Соломон мав рацію. Наша історія подібна до колеса, що крутиться. У нього одна спиця – руйнація, а інша – творення. Вони постійно чергуються. Всі покоління людей, що живуть на землі, проходять через те саме. Відновлюють зруйноване та руйнують створене. Мало кому вдається вирватися із цієї історії. Та й сама історія ніколи не буває новою, вона завжди стара, тільки повторюється за нових обставин.
Війна і мир чергуються між собою і будуть чергуватись доти, доки не пройдуть всі часи та терміни. А долі людей плетуться цими двома спицями, виявляючи їхню внутрішню сутність і визначаючи місце людини у вічності.
Стаття ґрунтується на роздумах старця Серафима (Захарова)
