Як пережити війну, залишаючись людиною
До останнього моменту кожен з нас сподівався на те, що здоровий глузд візьме гору, політики сядуть за стіл переговорів і війна не почнеться. Але переговорів не сталося.
Усіх нас хвилює зараз одне питання – що далі? Адже одному Богові відомо, що взагалі зараз відбувається, як довго це триватиме, і лише Бог знає, скільки життів ця війна забере. Що ж робити і як жити у заданих умовах? Звісно, від кожного з нас особисто зараз залежить не так багато. Але є речі, які під силу кожному з нас у будь-яких життєвих умовах.
Отже, що ми можемо зробити.
Молитва
Головне у житті християнина – це його особисте спілкування з Богом, тобто – молитва. І якщо вона вкрай важлива у мирний час, то під час бойових дій – тим паче.
Кажуть, що на війні атеїстів немає. Тому, що у важкі часи людина завжди згадує про Бога. Але треба не просто «згадати», треба ще й щоб звернення до Нього було дієвим.
Коли наш Блаженніший та інші архієреї нашої Церкви просять віруючих посилити молитву, вони говорять не про збільшення часу молитов та їхньої кількості, а про якість їхню. Про покаяння. Молитва, що не підкріплена покаянням, добрими справами та зміною свого власного життя, мало що може та мало що означає. Саме в цю мить ми можемо багато зробити як християни. Допомогти іншій людині, яка потрапила в біду, відгукнутися на прохання сусіда, поділитися з нужденним хлібом і дахом, тобто робити все те, до чого нас кличе Христос.
Якось митрополит Антоній Сурозький сказав, що все наше життя, кожен наш вчинок має перетворитися на молитву. І якщо раніше ми про це забували, то тепер – саме час згадати.
Залишатися людьми
Найстрашніше на війні не тільки і не стільки сама війна, а втрата людського обличчя. Люди перестають реагувати на чужий біль, у них зникає співчуття та милосердя до іншого. Люди часто перетворюються на звірів. У прямому значенні цього слова – безсердних тварин, головним завданням яких стає завдання вижити. Зрозуміло, що жити ми хочемо всі. Але не ціною інших життів. А отже, християнин повинен не лише сам залишатися людиною, а й допомагати іншим. Немає можливості допомогти комусь справою – просто не вступайте у суперечки в соцмережах, це теж чимала і дуже добра справа.
Так, нас багато років розділяли. І за релігійною, і за національною, і за політичною ознакоми. Але сьогодні розділення, а тим більше ненависть і злість по відношенню один до одного ведуть до втрати людськості, а нашу Батьківщину перетворює на подобу джунглів.
Наприклад, вже зараз лунають заклики до захоплень православних храмів УПЦ, до побиття священників та мирян. Іншими словами, деякі наші співгромадяни вирішили під «шумок» продовжити те, чим вони займалися багато років – знищити Церкву. До чого це зрештою приведе? Лише до внутрішньої напруженості, до відкриття «другого фронту» вже всередині України, до ще більшої ненависті та злості. У тих умовах, у яких зараз ми всі, подібні заяви – це дії, що ведуть до повного розвалу країни. Але що ще гірше – це свідчення того духовного стану, в якому перебувають багато наших співгромадян, що вважають себе віруючими людьми. Не можна так. Тому що війна рано чи пізно закінчиться, а ми маємо залишитися людьми.
Не панікувати
На будь-якій війні у простих людей – найбільше супротивників. Бо крім пострілів вони змушені захищатися ще й від мародерів, а найголовніше — від паніки.
У страха очі великі. У стані паніки людина вже не зовсім або зовсім не контролює себе. Скупаючи продукти харчування на місяці наперед, влаштовуючи хаос у магазинах, на заправках та біля банкоматів, ми сприяємо ще більшому нагнітанню паніки, а отже – зростають ціни, створюються пробки та затори, економіка руйнується, а в містах створюються умови, за яких життя ускладнюється до неможливості. Кому від цього краще?
Крім того, людина віруюча не повинна і взагалі, по суті, не може панікувати. Тому що пам'ятає слова з 26 псалма псалмоспівця Давида: «Господь моє світло й спасіння моє, кого буду боятись? Господь то твердиня мого життя, кого буду лякатись?»
Так, якщо ми з Богом – то боятися нам нема кого й чого. Наше життя, як і життя наших близьких, – під Його надійним захистом. Без волі Божої й волосся з голови людини не впаде. А отже, повертаємось до того, з чого розпочали – до молитви.
Піст
Великий піст для всього православного світу розпочнеться за 10 днів. Для нас піст розпочався вже. Адже піст – це час посиленої та сугубої молитви, час покаяння та помірності. Час, коли Господь дає можливість і шанс переглянути своє життя, зрозуміти, що в ньому не так і виправити це. Митрополит Неофіт Морфський кілька днів тому сказав, що війна – неминуча, а причина її – гріхи людини. Не можна жити так, як ми жили до цього, і сподіватися, що все буде добре. Добре буде тільки тоді, коли ми спрямуємо назустріч Богу й виконанню Його Заповідей. У цьому сенс посту.
Багато років тому, ще на початку конфлікту на Донбасі, наш Блаженніший сказав, що патріот – це людина, яка живе за Законом Божим. Тому що своїм праведним і благочестивим життям він посилає благословення Господнє на весь народ. Справді, якщо згадати Святе Письмо, то можна зазначити, що навіть заради п'яти праведників Бог може дарувати мир цілому народу. А отже, якщо кожен із нас спробує зробити найголовніше у своєму житті – щиро покаятися та змінитись, – то вже завтра війни не буде.
У Біблії є такі слова: «Нехай Господь поблагословить тебе, і нехай Він тебе стереже! Нехай Господь засяє на тебе лицем Своїм, і нехай буде милостивий до тебе! Нехай Господь зверне на тебе лице Своє, і хай дасть тобі мир!» (Чис. 6, 24-26). Нехай ці слова сьогодні будуть звернені до нас.
