Що потрібно знати про молитву «Отче наш»
Молитва «Отче наш» є єдиною, про яку говорив Христос. Проте ми її майже не помічаємо, читаючи скоромовкою і не думаючи про глибокі сенси, які вона таїть.
Сенс і зміст молитви Господньої розбирається в більшості курсів або підручників з катехизису і нам, «досвідченим» християнам, здається, що в ній все й так зрозуміло, що це пройдений етап, повертатися до якого немає сенсу. Але давайте трохи відвернемося від своєї самовпевненості й звернемо увагу на ставлення святих отців Церкви до цієї молитви. Багато святих отців писали тлумачення Господньої молитви, отже, вона займала їхній розум, хвилювала. Отже, не все з нею так просто, як нам здається.
Серед тлумачів молитви Господньої особливо виділяється ім’я преподобного Максима Сповідника, день пам’яті якого Православна Церква святкує 3 лютого. Це мій улюблений святий. І він, справді, є одним із найбільш значущих, геніальних та складних християнських мислителів. Фігура преподобного Максима сильно виділяється на тлі всього VII століття, навіть з огляду на отців VI Вселенського собору. І якщо такий світоч, як Максим Сповідник, написав тлумачення молитви Господньої, то тим більше нам варто звернути на це увагу.
Чому я вирішив звернутися до теми цієї молитви? Все просто. Якось я помітив, що звичайний початок молитов – від Трисвятого по «Отче наш» – почав пролітати непомітно, сприйматися як певний пролог до «основних» молитов. У результаті вийшло, що слова звернення до Бога, які нам залишив Сам Христос, я, як то кажуть, «вичитував автоматично». Непомітно для мене молитва «Отче наш» стала «заїждженою», дуже звичною, що вислизає від уваги та зосередженості. Але так не можна, тому довелося перебудовуватися.
А для того, щоб розширити й поглибити наше розуміння Господньої молитви, щоб зрозуміти всю її серйозність і неприпустимість «механічного вичитування», звернімося до роздумів преподобного Максима Сповідника.
«Якщо ж справа Божої ради полягає в обожненні нашої природи, – пише він, – а намір помислів Божих полягає у повному здійсненні шуканої мети нашого життя, то, звичайно, корисно зрозуміти зміст Молитви Господньої і виконувати вимоги, що в ній укладаються».
Отже, преподобний Максим ділить прохання молитви на п’ять частин. Розглянемо кожну з них окремо.
Частина 1. «Отче наш, що еси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде царство Твоє»
Сьогодні є такі християни, які критикують богослов’я як абстрактне і відірване від «справжньої» духовності, що викликає лише пиху і гордовитість в тих людях, які ним займаються. Але цього зовсім не можна сказати про такого ерудита, як преподобний Максим, адже для нього богослов’я – життєве. Ось він і пише, що розглянутими словами Господь вчить нас розпочинати молитву з богослов’я, тому що в них розкривається Творча причина всього існуючого і вказується, що Він Сам є цією причиною.
Більш того, тут преподобний Максим побачив розкриття у вербальній формі вказівки на Пресвяту Трійцю: «Ім’я Бога Отця, яке є сутнісним чином, є Єдинородний Син Його. А Царство Бога Отця, яке також є сутнісним чином, є Дух Святий». Виходить, що з самого початку молитви «Отче наш» ми привчаємось шанувати Трійцю як творчу Причину всього творіння, частиною якого є самі.
Другий сенс аналізованої фрази полягає у вказівці на наше усиновлення. Ми забуваємо про це, але можна жахнутися від того, що всемогутній і грізний у Своєї справедливості Бог всиновлює нас благодаттю, дозволяючи називати Себе Отцем.
Ще в пролозі до тлумачення Господньої молитви преподобний Максим писав, що з одного боку – він відчуває страх перед Богом, з іншого – непереборний потяг, що перемагає цей страх і дозволяє прагнути до Нього.
Трохи далі, продовжуючи розпочату тему взаємин із Творцем, преподобний Максим Сповідник зазначає, що звернення до Господа як до Отця нам дано «для того, щоб, відчуваючи благоговійний страх перед ім’ям Отця нашого з благодаті, ми намагалися б відобразити у своєму житті риси Того, Хто нас народив, освячуючи ім’я Його на землі, уподібнюючись до Нього, виявляючи себе ділами своїми дітьми Його». Все це, природно, неможливо без умертвіння пристрасних поривів чуттєвої хтивості.
Частина 2. «Нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі»
Ця фраза нерозривно пов’язана з попередніми міркуваннями. У ній міститься вказівка на те, що для того, хто подолав чуттєві потяги, подібно до ангельських чинів на Небі, відкривається можливість виконання волі Божої на землі. Такий християнин стає співмешканцем і співслужителем Ангелів. Узагальнюючи сказане, слід зазначити, що розуму необхідно прагнути пошуку Бога, бажання, яке спочатку засноване на вольовому зусиллі, має перерости у потяг до Нього, а люта сила душі – стати боротьбою заради збереження Його.
«Нехай увесь ум наш простягається до Бога, спонуканий, немов якимось голосом, напругою пристрасності й розпалюваний граничним поривом сили бажання», – як би підсумовує сказане преподобний Максим.
Частина 3. «Хліб наш насущний дай нам сьогодні»
Можливо, нам здається, що цими словами ми повинні просити у Бога необхідної їжі для нашого тіла. Це має місце, але не з цього починає преподобний Максим. Земне життя він називає мертвим. Тільки давайте замислимося над тим, що наше тіло прагне померти, незмінно рухається у бік смерті, а для того, щоб продовжити в ньому життя, нам потрібно живити його мертвечиною – адже ми смакуємо не тільки мертвих тварин, а й мертві рослини, а навіть якщо з’їмо щось живе, воно все одно в нас помре. Звідси преподобний Максим робить висновок, що в Господній молитві ми просимо у Бога «Хліба Життя», який Він приготував для нашого безсмертя ще на початку. Тут міститься явна вказівка на Христа (Ін. 6, 35).
Згідно з думкою Максима Сповідника, навіть якби не сталося гріхопадіння, то Син Божий все одно б влюднився, тому що без цього неможливо було б досягнення остаточного обоження. Звідси й думка, що «Хліб Життя» Отець у своєму розумі приготував ще при творінні. Але падіння людини сталося, тому тепер ми просимо «Хліба Життя» для перемоги над гріховною смертю. Отримати Його кожен з нас може у міру здатності до сприйняття Його: «Бо Хліб життя, як Людинолюбець, хоча дає Себе всім, хто просить, але не всім однаково: тим, хто вчинив великі діяння, дає більше, а тим, хто вчинив дії менші, дає менше». Що ж до хліба як засобу харчування, то просячи його, зазначає преподобний Максим, ми повинні пам’ятати про свою смертність і про скороминущість земного буття.
Частина 4. «І залиши нам борги наші, як і ми залишаємо боржникам нашим»
Той, хто дійсно зміг спрямувати свій розум до Бога, хто зміг подолати чуттєві потяги, хто став виконувати волю Божу на землі й з’єднуватися з «Хлібом Життя», той справді зможе безпристрасно прощати тих, хто грішить проти нього. Глибина цього звернення полягає в тому, що ми сміливо закликаємо Господа наслідувати нас, тобто ми молимо Неповторного бути по відношенню до нас такими, якими ми є по відношенню до наших ближніх! Звичайно, Богові нема чому в нас навчатися, але цими словами молитви він привчає нас очищатися від пристрастей і показує, що добрий «душевний стан тісно пов’язаний з благодаттю».
Частина 5. «І не введи нас у спокусу, але позбав нас від лукавого»
На думку преподобного Максима, це звернення хіба що підсумовує всі сказані вище думки. Якщо християнин не навчився бути з Богом через боротьбу з пороками і спрямованістю до Нього, то праведним судом він буде відданий спокусі й лукавому, щоб навчитися усьому втраченому.
Спокуса – закон гріха, добровільна прихильність душі до пристрастей. Лукавий же – диявол, який додав цей закон до людського єства, обманом переконав його прагнути недозволеного. Під «лукавим» слід розуміти діяльне виконання пристрасних поривів душі, тобто реалізацію «спокуси» на практиці. «Якщо бажаємо позбутися лукавого і не впасти в спокусу, будемо вірити Богу і пробачимо борги боржникам нашим, – пише Максим Сповідник, – тоді ми не тільки отримаємо прощення зроблених нами гріхів, але переможемо і [сам] закон гріха, [тому що Господь] не допустить нас звідати його, і попрем батька гріха, лукавого змія, про звільнення від якого молимося».
***
Отже, ми трохи протверезилися і трохи поринули в роздуми про те, що для нас здавалося очевидним і таким, що не потребує уваги. Молитви треба не «вичитувати», ними треба звертатися до Бога, розмовляти з Ним, при цьому не забуваючи про ті глибокі сенси, які нам передав такий дивовижний святий, як преподобний Максим Сповідник.
