Як не збожеволіти, поки шукаєш Бога
Недільні бесіди, складені за вченням святих отців. У пошуках Бога.
Чи можна спіймати Бога?
За засвоєною зі шкільної лави звичкою ми намагаємося пізнати Бога так само, як і пристрій двигуна внутрішнього згоряння. Вивчаючи Біблію, ми виокремлюємо з неї властивості Божі, класифікуємо їх на апофатичні і катафатичні, вивчаємо специфіку Його промислительних дій, визначаємося з реакцією Бога на ті чи інші людські подразники, і думаємо, що ось тепер-то знаємо, хто є Бог насправді. Ті, хто навчилися утримувати ці знання в своїй голові, вважаються «фахівцями в галузі богослов'я». Збираючи про Творця максимум інформації, дізнаючись про Нього як можна більше, людина намагається зрозуміти механізм Його домобудівної роботи і, відповідно, «витягти» з цих знань своє спасіння.
Однак, у реальності справа йде якраз зовсім навпаки. Господь не є «об'єктом для вивчення, і Він не може бути пізнаний так, як ми пізнаємо навколишній світ. Ми ніколи не зможемо утримати в собі Бога, як би не старалися і що б для цього не робили. Ми можемо лише намагатися себе утримати в Бозі. І хоча це вимагає нелюдських зусиль, але воно того варто. Все, що нам потрібно для спасіння – це навчитися бути у Бога, щоб Він відкривався в нас як Батько, Син і Святий Дух. Для цього треба смиренно надати Йому очищене від помислів і прихильностей серце, в якому відкривається нетлінне Світло Святої Трійці.
Коли ми думаємо або читаємо про Бога, це не є Бог, а лише наші думки про Нього. Коли ми говоримо про Бога, це всього лише слова, не більше. Але якщо ми дозволимо Христу просто бути в нашому серці, це і буде спасіння.
Увага до себе
Для досягнення спасіння потрібна насамперед увага до себе. На практиці це означає безвихідне і безвідривне перебування в постійній молитві. Яким би важким цей процес не здавався, але це єдиний прямий шлях до просвітлення серця благодаттю. Навколо цієї уваги групуються піст, послух, очищення душі спочатку від грубих пристрастей, а потім і від всякого роду прихильностей. Далі слідує звільнення від переплетення тонких помислів, які нерідко приходять під виглядом благочестивих і добрих думок.
Якщо дивитися на молитовний процес просто, то по суті виходить, що скільки разів ти відволікався в молитві, стільки разів і зрадив Христа. Духовно досвідчені подвижники не втрачають уваги до молитви, навіть коли перебувають серед безлічі людей. Де б вони не були, що б не робили, серця цих людей завжди в улюбленому Христі. До цього треба прагнути і нам.
Так із часом очищене серце осягає потаємний зміст спасіння і знаходить благодатне бачення духовного життя у Христі. В ньому вже не виникають бентежні думки, йому не потрібна порожня діяльність суєтного розуму, оскільки дух живе потаємною мудрістю Бога.
Будь-яка перемога над нами духів злоби піднебесної – це лише тимчасова невдача, впоравшись з якою ми стаємо ще на один крок ближче до вічної і невід'ємної перемоги. Дуже важливо виховувати своє серце в умінні перебувати поза всякою метушнею, бо суєта минуща, а вічне Життя, що народжується у нашому серці – незмінне.
Не можна змінювати любов до Христа, любов до тлінних речей світу. Це смертельно небезпечний для нашої душі обмін.
Де ми втрачаємо себе
Основна втрата нашої уваги відбувається в балачках і беззмістовних розмовах. Ще більше вона губиться у відволіканні на фільми, розважальні програми, читання новин і т. п. Годі базікати, і ти побачиш, як станеш більш цільним і стійким у молитовній практиці. Перестань цікавитися зовнішнім світом, і твоє серце почне утверджуватися у Христі. Неуважність подібна душевній хворобі, ненаситність у їжі – одержимості, суєтна діяльність – пожежі. Мета духовної практики – що б не сталося, не залишати молитви.
У духовній практиці важливо приборкувати мову, розум і тіло. У промові необхідно відсікати не тільки усяке мирське пустослів'я, але і погану звичку внутрішньо розмовляти з самим собою. Для приборкання розуму потрібно залишити мирське мудрування, пусте «богословствування», а також відсікти всяку мрійливість і уяву.
Для того, щоб приборкати тіло, потрібен не тільки піст, а й увага до всіх тілесних рухів, особливо під час молитви. Розглядання ікон або пейзажу за вікном, розгойдування тіла, і взагалі зайві рухи в молитві неприпустимі. Досвідчені духівники вчать стояти під час молитви, як вкопаний стовп, або сидіти на лавочці, немов заціпеніла людина.
Гордий розум і серце смиренне
Найстрашніший стан, до якого може дійти людина, – це гордість розуму. Його остаточна стадія – розум зневірений, який є духовна смерть. Гордий розум вважає світ вічним, а Бога – неіснуючим, егоїзм – істинним, а самозречення – хибним, мислення – достовірним, а духовне одкровення – вигадкою, свої бажання – законними, а смирення – огидним. Гордий розум хіть називає любов'ю, а Божественну любов – божевіллям.
Гордий розум – пряма протилежність смиренного серця, що живе з волі Божої. Смиренне серце бачить Бога вічним, а світ минущим, зречення від егоїзму – засобом спасіння, а егоїзм – хворобою розуму, смирення – початком входження в Життя вічне, а мирські бажання – божевіллям. Божественну любов смиренне серце бачить як єдину форму життя у Христі, а хіть – як нерозлучну супутницю смерті.
Гордий розум препарує світ своїм логічним аналізом, немов скальпелем, а смиренне серце лікує любов'ю всі незліченні виразки і рани цього світу.
Шлях до спасіння тільки в Церкві Божій
Людині, яка хоче спастися, треба прагнути до того, щоб в момент смерті залишити тіло, духом перебуваючи в покаянній молитві. А ця навичка вимагає величезної праці і великих духовних зусиль в продовженні всього життя. Справжній критерій правильності обраного духовного шляху – покірна любов до Бога і ближніх, самодокоряння і відсутність саможаління. Потрібно пам'ятати, що навіть одна хвилина молитви без відволікання та неуважності дорожче за багато годин молитви безплідної, обкраденої помислами і блуканням розуму.
Шлях до безперервного стояння у Христі лежить через важку щоденну працю молитовної уваги, в якій необхідно домогтися того, щоб розум не відволікався від молитви ні на мить. Тільки після такої праці наше кам'яне серце почне оживати і розм'якшуватися, наповнюючись Божественною благодаттю.
Важливо не дати сатані нас обдурити, і не переплутати тупу байдужість із безпристрасністю, а екзальтацію – з духовним захопленням. Не потрібно також приймати під час молитви нібито «благодатні» помисли, які тлумачать суть Євангельських заповідей. Помилкою буде приймати зовні гарні помисли, погоджуючись із ними і думаючи, що і наступні будуть такими ж корисними. Саме так плете свої сіті диявол. Емоції і пристрасне розпалювання серця під час молитви також не мають нічого спільного з благодаттю. Ще гіршою помилкою буде вважати, що всі релігії рівні між собою і всі вони прагнуть до досягнення тієї ж Істини.
Досвід святих отців вчить нас того, що шлях до спасіння лежить тільки через одні ворота, які, за одкровенням Христа, не зможуть подолати ніякі сили пекла.
