Як уникнути конфліктів і здобути мир
Недільні бесіди, складені з творінь святих отців. Про конфлікти.
Чому ми конфліктуємо
Один із каменів, об який весь час спотикається наша душа – це конфлікт. Найчастіше конфлікти трапляються з людьми, які вважають себе правдолюбцями. Вони, як правило, у всьому відстоюють справедливість, як вони її бачать і розуміють, навіть ціною руйнування добрих стосунків із ближніми і нанесення шкоди власній душі. Але ні одна духовна справа не зможе увінчатися успіхом, якщо її не буде супроводжувати благодать і мир душі.
Конфлікти виникають з тієї причини, що ми забуваємо зберігати свій власний мир, віддаючи перевагу егоїзму. Той, хто ставить мир своєї душі на перше місце, не має ні з ким конфліктів. Любов і благодать вчать нас, що людині жити виключно заради самої себе – дрібно і принизливо, а служити заради Христа людям – піднесено і спасительно. Без любові все, навіть найкращі якості душі втрачають свою сіль і привабливість.
Причина поганих взаємин
Якщо будувати стосунки з людьми заради Христа, то сварок не може бути, а якщо заради своєї вигоди – то уникнути їх буде неможливо. Дорікати інших людей у помилках, це те ж саме, що звинувачувати людину в слабоумстві. Помилятися властиво ушкодженій людській природі, але замість того, щоб надати допомогу тому, хто помиляється, ми штовхаємо їх у прірву образи. Вміння дати добру пораду в слушний момент, знайшовши для цього потрібні слова і правильний час, дорогого коштує, і вміння це приходить не відразу.
Погані стосунки з людьми – це завжди прояв нашого егоїзму. Хороші стосунки можуть будуватися лише на самопожертві та самозреченні заради користі іншого – так приходить справжня любов у Христі.
Той, хто прив'язаний до минулого, помиляється в сьогоденні. Той, хто живе мріями про майбутнє, втрачає сьогодення. Христос завжди «зараз» – таке Його буття. А ми живемо з Ним і в Ньому або зараз, або ніколи.
Етапи духовного життя
Прагнення до спасіння – це не тільки оволодіння молитвою, це і вміння усвідомлювати власні помилки й омани, позбавляючись від них покаянням. Помилки краще виправляти відразу, не прикриваючи їх і не залишаючи покаяння на потім, тому що це призведе до ще більших падінь. Ми всі, як правило, проходимо в духовному житті однакові етапи. Спочатку людина знаходить віру в Бога, читає книги, ходить в храм і чіпляється до всіх, бажаючи поділитися з ними своєю радістю і набутими знаннями. Потім впадає в смуток від усвідомлення того, що нічого у неї не виходить, що за роки, прожиті в Церкві, немає ніяких видимих духовних плодів зростання. Так приходить смирення і усвідомлення власного недостоїнства. Після того, як чоловік змирився, Бог починає його зміцнювати в справі спасіння. Але тепер цей християнин поводиться куди більш скромно і стримано, ніж на початку шляху. Зовні це людина, яка нічого не знає, мовчазна і нічим не примітна. Але чим більше пом'якшується і упокорюється її душа, тим більше істина і благодать починають входити в її серце.
Навіщо нам житія святих
Розважливим і кар'єристам нічого робити на духовному шляху. Найжалюгідніший чернець той, хто приймає постриг заради того, щоб стати єпископом. Найнещасніший священик той, хто висвячується, щоб таким чином себе матеріально забезпечувати. Блаженний той, хто стає на шлях служіння Богу, заради Самого Бога, маючи сміливість і рішучість служити Йому до кінця.
Житія святих нам потрібно вивчати для того, щоб навчитися у них смиренню. Через призму історії доль святих нашої Церкви, порівнюючи себе з ними, ми можемо зрозуміти свою недосконалість. Якщо цього не робити, то легко закостеніти в брехливих, гордих і пихатих судженнях про самого себе.
Ми можемо падати хоч по сто разів на день. Але важливо при цьому відразу ж рішуче підніматися і що є сили продовжувати свій шлях, не втрачаючи надію. Так здобувається смирення. Перш ніж знайти щось цінне в духовному плані, доведеться тисячу разів після численних пошуків і зусиль розчаруватися і прийти до висновку, що досягти цього неможливо. Але щораз, упокорюючись все більше і більше, людина наближається до того, що Бог їй давно приготував як дар.
Хто гідний найбільшого співчуття
Спробуймо подивитися на все людство духовним поглядом і поставити собі запитання: «Хто вартий найбільшого співчуття?» Я повністю впевнений, що перші, про кого ми подумаємо, будуть не каліки, не інваліди, не жебраки і не хворі. Це будуть закостенілі грішники, бо нещасніше за них немає нікого не світі.
Духовне серце не те, яке вміщує в собі нещасних і знедолених, а те, яке вміщує в себе грішних і озлоблених. Співчуваючи таким людям всім серцем, ми стаємо богоподібними. Закликаючи на них кари Божі і в серці радіючи тому, що вони їх колись знайдуть, ми стаємо схожі на демонів.
Якщо дивитися на старших за себе, як на батьків, на рівних за віком – як на рідних братів і сестер, а на молодших – як на дітей і внуків, то весь світ почне нам відгукуватися добром. Шукати в людях недоліки, засуджувати їх – дорога смерті. Шукати в людях гідності та виправдання – шлях життя. Православ'я не дозволяє нікому з нас засуджувати та звинувачувати інших, тим більше таїти на них смертельну образу. Відбувається така біда з тими, кого жорстоко обдурили власні брехливі помисли.
Жива річка благодаті протікає на такій сердечній глибині, де вже немає і не може бути ніяких помислів. Для досягнення спасіння нам потрібні сміливість, рішучість і безмежне терпіння. За ними слідує святість. Вважати, що святість у наш час недосяжна – є хула на Духа Святого і маловір'я. Всі святі народилися такими ж, як ми, людьми, ні в чому від нас не відрізняючись, крім рішучості йти за Христом до кінця.
Дурний ганить свій час і втрачає залишки розсудливості. Вірний же Богу – цінує даний йому час життя, картаючи тільки самого себе і набуваючи таким чином мудрості на спасіння.
