Зразок безумовної любові до людей. Слово про отця Власія (Перегонцева)

Вікарій Калузької єпархії, єпископ Йосип спеціально для СПЖ у 40-й день смерті духівника Пафнутьєва-Боровського монастиря схиархімандрита Власія (Перегонцева) поділився спогадами про відомого і всенародно улюбленого старця.

– Розкажіть, як ви познайомились із отцем Власієм?

– Я прийшов до Пафнутьєва-Боровського монастиря у липні 1994 року у віці 16 років і того ж дня познайомився з батюшкою Власієм. З того часу він став моїм духовним наставником, щодня ми з ним спілкувалися. Добре пам’ятаю, як батюшка тоді жив у маленькій келії кілька квадратних метрів, у якій і приймав братію монастиря та відвідувачів-мирян.

– Ви були келійником отця Власія.

– Келійничати у старця я став у січні 2003 року, коли батюшка повернувся до монастиря після тривалої відсутності. Якийсь час я чергував у коридорі на прийомі відвідувачів. Це був дуже непростий послух, тому що серед великої кількості відвідувачів бували люди не завжди миролюбно налаштовані, і треба було зберігати мир і спокій у черзі.

Намісник монастиря отець Серафим (нині – єпископ Бійський та Білокурихинський) виділив тоді отцю Власію ще одну келію для проживання, а мені – сусідню. У нас була спільна вітальня, де ми поділяли трапезу та спілкувалися. Так ми й мешкали до останнього моменту.

Батюшка цілий день з четвертої ранку до дев’ятої вечора приймав відвідувачів, які стікалися до нього з усього світу, без перерви на відпочинок та обід. І тільки після закінчення прийому він повертався до келії, відпочивав, трапезував. У святкові дні він не приймав відвідувачів, служив Літургію та молився.

Батюшка цілий день з четвертої ранку до дев’ятої вечора приймав відвідувачів, які стікалися до нього з усього світу, без перерви на відпочинок та обід.

– Отець Власій був відсутній у монастирі з 2019 до 2021 року. З чим була пов’язана така тривала відсутність?

–Раз на рік батюшка покидав монастир на кілька місяців. Отець Власій мав онкологічне захворювання та залишав монастир, щоб прийняти необхідне лікування. І зазвичай у цей період зв’язку з ним не було. Але цього разу його лікування тривало, ми не знали, коли він повернеться.

Приїхав він 17 вересня, як завжди, без попередження. Цього разу він добирався автобусом з Москви до Балабанова, а до монастиря рейсовим автобусом до зупинки Роща. Я саме в цей момент стояв біля входу в монастир і з неймовірною радістю зустрів його. По поверненні, з благословення митрополита Калузького та Борівського Климента, отець Власій не вів прийомів. Щодня він відвідував усі богослужіння та трапези, приходив першим у храм на братський молебень до 4.30 ранку, на вечірнє богослужіння та на повечір’я, де читав акафіст Ісусу Найсолодшому або Пресвятій Богородиці, благословляв братію та за традицією просив у всіх прощення.

А 26 жовтня він захворів і був госпіталізований. Його смерть стала для нас великою несподіванкою, і я, і всі мешканці монастиря сприйняли її дуже болісно.

Основна риса батюшки – це любов до людей. І заради цієї любові він жертвував своїм часом і здоров’ям, віддаючи всього себе служінню без залишку.

– Що головне ви винесли із спілкування з отцем Власієм? Чим запам’яталися роки перебування поруч із ним?

– Отець Власій показав нам приклад щирої віри у Бога. Більшість його життя припала на часи гонінь на Церкву. Прийнявши чернечий постриг у молодому віці, він мав гаряче бажання жити в монастирі, але життя так склалося, що йому довелося перебувати в миру, служити на парафіях, де він був добрим пастирем для численних духовних чад.

Основна риса батюшки – це любов до людей. І заради цієї любові він жертвував своїм часом і здоров’ям, віддаючи всього себе служінню без залишку. Він завжди знаходив потрібні слова, умів підтримати у важкій життєвій та духовній ситуації. Батюшка, незважаючи на тілесну недугу, завжди був оптимістом і ділився духовною радістю з оточуючими.

– Батюшка Власій був творчою людиною, писав вірші. Чи залишилися якісь рукописи та спогади, написані самим отцем Власієм?

– Так, батюшка любив вірші, духовні співи. У той час, коли духовна література не видавалася, він переписував акафісти, духовні вірші та співи. Деякі з цих текстів збереглися у його зошитах. Ми сподіваємось видати ці рукописи.

Настав час дорослішання та самостійного життя з Богом.

– Як буде увічнена пам’ять про отця Власія?

– Перш ніж щось створювати, потрібно підготуватися, тому що необхідно уточнити деякі факти його біографії. Для цього ми вже звернулися до архіву. Паралельно ми оголосили збирання відомостей про отця Власія серед людей, які в різні періоди життя знали його і можуть щось розповісти.

– Численні духовні чада в буквальному сенсі осиротіли. Яку можна дати пораду на втіху?

– Кончина духовного отця – це завжди гірка втрата, з якою непросто змиритися, адже йде людина, яка була надійною духовною опорою. Але в той же час це і початок нового етапу в житті, коли після періоду зростання поруч із духовним отцем приходить час дорослішання та самостійного життя з Богом. Допоможи нам усім Господь на цьому шляху.

Розмовляла Олена Юферева