Барвистий марш до пекла

22 Вересня 2021 18:06
67
Куди йде «марш рівності»? Фото: СПЖ Куди йде «марш рівності»? Фото: СПЖ

Днями в Києві пройшов уже шостий за рахунком гей-парад, в якому взяли участь кілька тисяч чоловік. Марш пройшов, а питання залишилися. Спробуємо знайти на них відповіді.

19 вересня 2021 року в Києві вже вшосте і, мабуть, не в останнє пройшла акція з пафосною назвою – «марш рівності». Представники ЛГБТ і співчуваючі їм вийшли на вулиці столиці, щоб заявити про свої права. На цей «марш» можна було б не звертати особливої уваги (тим більше, після його закінчення), якби не кілька дуже суттєвих деталей, які виводять його із загального ряду подібних заходів.

Чисельність

Барвистий марш до пекла фото 1
Учасники параду. Фото: hromadske.ua

Нинішній марш відрізнявся помітно збільшеним числом учасників. До цього столичні ЛГБТ-ходи збирали від декількох сотень – до пари тисяч учасників. У нинішньому році за різними оцінками число тих, хто пройшовся по Києву під райдужним прапором, склало від п’яти до семи тисяч осіб. У будь-якому випадку – цифри величезні, а їх стійке зростання говорить багато про що.

По-перше, свідчить, що Україна поступово рухається назустріч створенню абсолютно толерантного суспільства по відношенню до ЛГБТ.

По-друге, відбувається цей рух навіть без будь-яких різких кроків з боку уряду. Влада поки що тільки декларує свою підтримку гомосексуалістів, транссексуалів і т.д. Але пропагувати ЛГБТ-ідеологію відкрито і на всіх рівнях, а також здійснювати якісь жорсткі заходи по відношенню до тих, хто з нею не згоден – побоюється. Однак ґрунт готує.

Україна поступово рухається назустріч створенню абсолютно толерантного суспільства по відношенню до ЛГБТ.

За кілька днів до київського «маршу рівності» в порядок денний Верховної Ради поставили «гендерний» законопроект Кабміну № 5488 авторства українського прем’єра Дениса Шмигаля. Якщо цей законопроект приймуть, то в нашій країні будуть карати (аж до кримінальної відповідальності) за злочини на ґрунті нетерпимості, а також за дії, спрямовані проти сексуальної та гендерної орієнтації.

До сьогоднішнього дня жоден громадянин України за критику ЛГБТ покараний не був. Це не означає, що подібна ситуація збережеться надовго, навпаки, в будь-який момент держава може включити свою репресивну машину і запустити в дію все те, що вже створено або створюється прямо зараз.

Чому не запускає вже? Тому що народ України в своїй більшості налаштований проти гомосексуалістів, і цей настрій потрібно змінити. Ось для чого і потрібен був «марш рівності» – перевірити, наскільки суспільство готове до того, що за незгоду з гей-пропагандою можна сісти у в’язницю. Висновок однозначний – готове.

Молодь

Барвистий марш до пекла фото 2
Юні учасники маршу. Фото: m.censor.net

Друга деталь, яка кинулася в очі під час «маршу рівності» – величезна кількість молодих людей. При цьому більшість юнаків і дівчат виглядали років на 15-16, тобто були неповнолітніми. Можливо, хтось скаже, що цих хлопчиків і дівчаток звезли до столиці, заплатили їм гроші за участь у «марші», або що їм все одно, проти чого і кого «марширувати».

І це було б правдою (може, навіть в якійсь мірі є), якби не одне «але» – серед молодих українців стрімко зростає число тих, хто відкрито підтримує або лояльно ставиться до представників ЛГБТ-спільноти. Причому, не тільки в світському, але і в церковному середовищі.

Якщо ми втрачаємо своїх дітей і дивимося, як вони поповнюють ряди геїв і лесбіянок, то ні ми, ні релігійна громада, яку ми складаємо і представляємо, не справляються зі своїми педагогічними функціями.

Мені особисто вже не один раз «пощастило» зустріти дівчаток (чомусь саме вони більше схильні до геїв і лесбіянок) з цілком благополучних воцерковлених сімей. Ці дівчатка з народження відвідують православні храми, сповідаються, причащаються, а потім, в якийсь момент, заявляють, що «геї – це нормально, їх такими створив Бог».

Зрозуміло, що ми можемо в даному випадку звалити все на однолітків, коло спілкування, інтернет і соцмережі. Мовляв, вони в усьому винні. І в якомусь сенсі це так. Але не можна не розуміти, що «винуватими» треба вважати і батьків, і священиків, і архієреїв, які не змогли дати нормальне виховання для таких дітей.

Зазначу, що під «нормальним вихованням» я маю на увазі не «гомофобію» і ненависть до трансгендерів, а біблійний погляд на природу людини і світу. Це означає, що якщо ми втрачаємо своїх дітей і дивимося, як вони поповнюють ряди геїв і лесбіянок, то ні ми, ні релігійна громада, яку ми складаємо і представляємо, не справляються зі своїми педагогічними функціями. Ось що страшно насправді.

А де були ми?

Барвистий марш до пекла фото 3
Народний депутат Віктор Мялик виступив проти гей-параду. Фото: t.me/stranaua

І в зв’язку з цим хотілося б запитати: чому ніякої реакції на «марш» не було з боку наших священиків і єпископів? Адже можна було, як в Одесі, зібрати православний народ на Хресний хід на підтримку сімейних цінностей, можна було б спробувати (хоча б) звернутися до учасників «маршу рівності» з проповіддю Євангелія і вчення Біблії, можна було б хоча б акафісти і молитви почитати . Але нічого з цього зроблено не було.

Єдині, хто намагався перешкодити проведенню гей-параду, крім радикалів, були народний депутат Віктор Мялик і якась жінка, яка лягла на тротуар поперек руху колони. Все. З людей Церкви не було нікого.

Нам пора зрозуміти, що мовчання або відсутність реакції на подібні заходи рано чи пізно приведуть до того, що вже є в Європі – коли представники релігійних організацій, перекручуючи Святе Письмо, заявляють про свою повну і беззастережну підтримку ЛГБТ, або самі стають ними. Більш того, вже є випадки, коли «священики»-геї відмовляються вінчати гетеросексуальні пари, тому що це суперечить їхнім переконанням, і вони проти «відносин чоловіків і жінок».

Якщо ми будемо мовчати, то храми, які будують наші громади замість захоплених розкольниками, будуть порожніми. Порожніми стануть і всі інші храми. Або ж їх наповнять «священики»-геї і «прихожани»-трансгендери. Віруючих (тих, що залишаться) просто виженуть на вулицю.

Як би там не було, а «тиху сапу» ще ніхто не відміняв. І вже можна говорити, що представники ЛГБТ з людей, які вважають себе меншиною, мало-помалу стають привілейованим класом. І це – не перебільшення.

Привілейований клас

Барвистий марш до пекла фото 4
В Україні прихильники ЛГБТ охороняються так, як не охороняється ніхто. Фото: hromadske.ua

Принаймні, в Україні прихильники ЛГБТ охороняються так, як не охороняється ніхто. Тільки їх захищають від радикалів і не допускають зіткнень, навіть мінімальних. Якби правоохоронці так сильно дотримувалися порядку і закону під час релігійних суперечок, у нашій країні не був б захоплений жоден православний храм. Але ми не геї, а всього лише християни, а значить, і захищати нас не треба.

Водночас гомосексуалісти користуються всіма доступними засобами, що забезпечують їм недоторканність і особливе становище в державі. Наприклад, посол Великобританії Мелінда Сіммонс заявила, що представники сексуальних меншин дуже нечисленні в Україні і в силу цього потребують особливого заступництва.

Зрозуміло, що таке трепетне ставлення до ЛГБТ диктується пильною увагою до них з боку Заходу. Саме тому в київській ході брали участь у нинішньому році посли Швеції та Британії, а в 2017 році на неї виходили посли США і представники Євросоюзу.

Цього року до них приєдналися і деякі українські політики – дружина глави МЗС і депутат Київради Євгенія Кулеба і нардеп від «Голосу» Інна Совсун.

Все це робиться з однієї причини – задовольнити вимоги «західних партнерів», які стурбовані становищем гомосексуалістів в Україні більше, ніж становищем будь-яких інших соціальних або релігійних груп населення. Ось і виходить, що дуже скоро не ми, а вони стануть «нормальними», і не їм, а нам доведеться боротися за свої права.

Що далі?

ЛГБТ-пропаганда спрямована на руйнування фундаментальних цінностей нашого суспільства, створених християнством. А якщо так, то вона спрямована на руйнування християнства. Ця пропаганда не має нічого спільного з «боротьбою за права» або «рівністю» представників секс-меншин. Тут завдання інше – перетворити християнство на маргінальне і нікому не потрібне, застаріле вчення. Ще краще – переробити його під себе.

Просто, справжні християни – незручні. Вони вічно носяться зі своїм Христом, Євангелієм, Переданням Церкви і вченням святих отців. Вони не хочуть йти на компроміси і «змінюватися» в ногу з часом. Вони вічно чимось незадоволені і готові померти за свої погляди. А значить, будуть представляти постійну проблему, яку потрібно усунути. Ось її і усувають. Правда, забувають при цьому, що сили пекла не переможуть Церкву.

Треба б і нам, християнам, про це не забути...

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter або цю кнопку Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть цю кнопку Виділений текст занадто довгий!
Читайте також