Новий навчальний рік: як врятувати наших дітей від отупіння
Починається новий навчальний рік, діти знову йдуть до школи. А про дітей ми, дорослі, можемо говорити нескінченно. Тим більше, що є серйозний привід.
Ми живемо в переломні часи, коли формується новий світ, наповнений високими технологіями, які створюють колосальний вплив на людину. Однак перш ніж перейти до «цифрових» проблем, мені хотілося б поділитися одним неприємним спостереженням. Навіть за час свого не надто великого досвіду викладання я помітив перманентне зниження рівня інтелекту у студентів. І саме в сучасній шкільній освіті я бачу одну з причин невтішного процесу отупіння дітей. Шкільна освіта і так поступово знижувала планку з часів розпаду Союзу, а за останні 5–6 років зробила, можна сказати, величезний стрибок у гіршу сторону. Просто-таки стрибок у безодню. І результати не змусили чекати.
Скрізь є позитивні винятки, але в своїй масі сучасні студенти просто патологічно не вміють думати. Кожен раз, проводячи опитування, я стикаюся з тим, що у молодих хлопців ніяк не виходить чітко формулювати свої думки. Іноді доходить до того, що студент видає якийсь хаотичний набір слів, а після мого повторного і неспішного його озвучування сміється весь курс, хоча, насправді, тут зовсім не до сміху.
Як і всюди, у мене є старанні хлопці, що дійсно бажають навчатися, але й у них з виразним викладом своїх думок є проблеми. Ось, наприклад, я беру дипломну роботу. Я точно знаю, що студент сам її писав, що він перелопатив велику кількість літератури, що він реально зацікавлений в обраній ним теми, що він не лінувався протягом всього періоду написання, старався як міг. Але в підсумку половину тексту все одно доводиться переписувати. І вся проблема криється не в змісті, а в стилістиці – точніше, в її повній відсутності.
Випускники сьогодні складають тестування. Написання творів і переказів у школі і під час вступу до вищих навчальних закладів зведено до мінімуму або взагалі видалено. Книг діти майже не читають. У результаті складається така сумна картина.
Іноді доводиться стикатися з текстами на дві сторінки без абзаців і знаків пунктуації. Побудова речень абсолютно безграмотна, слова не тільки стоять не на своїх місцях, а й використовуються в неправильному значенні. І я прекрасно розумінню, що винен тут не студент, який старанно і в міру сил зробив велику роботу, а школа, яка так його підготувала.
Випускники сьогодні складають тестування. Написання творів і переказів у школі і під час вступу до вищих навчальних закладів зведено до мінімуму або взагалі видалено. Книг діти майже не читають. У результаті складається така сумна картина. Я вже не кажу про здатність логічно мислити, зберігати в голові велику кількість інформації і довго утримувати увагу на предметі свого міркування. Тут колосальну роль грають не тільки література і філологія, а й точні та природничі науки, яким, наскільки мені відомо, в шкільній освіті з кожним роком приділяється все менше годин.
Хто повинен заповнити всі виниклі прогалини? Відповідь одна – батьки. Ви скажете, що на це немає часу? А я відповім – є. Згадайте старе прислів’я про те, що хто хоче – шукає можливості, а хто не хоче – шукає причини.
Статистика, надана міжнародною організацією Common Sense, каже, що в інтернеті батьки проводять у 1,5 рази більше часу, ніж підлітки, і в 2 рази більше, ніж школярі молодших класів. Спробуйте засікти, скільки годин за день у мережі проводите ви – ось вам і час для своєї дитини. За великим рахунком, тут і статистики ніякої не потрібно, достатньо у вихідний день зайти в кафе і побачити, як багато сімей разом проводять дозвілля, хоча це «разом» стосується лише просторового положення їхніх тіл, а розумом кожен спрямований у своє «чорне дзеркало». Але ж цей час, проведений за столиком у кафе, можна було б витратити на обговорення, наприклад, прочитаної книги. При цьому дитина вчилася б міркувати і робити висновки.
Спробуйте засікти, скільки годин за день у мережі проводите ви – ось вам і час для своєї дитини.
Крім того, важливий сам приклад читання, адже дітям потрібно рівнятися на когось, зчитувати моделі поведінки. А на кого їм рівнятися, якщо і мама, і тато кожну хвилину заглядають у смартфон. Це критично важливо, оскільки під час читання людина в середньому витрачає близько 40% часу на обдумування прочитаного. А ось інформація, що транслюється смартфоном, сприяє лише отупінню.
У науковому журналі JAMA Pediatrics Американської медичної асоціації (АМА) були опубліковані дані дослідження, проведені педіатрами Дитячого госпіталю міста Цинциннаті (штату Огайо). 47 абсолютно здоровим дівчаткам і хлопчикам у віці від 3 до 5 років лікарі запропонували виконати когнітивні тести, а потім провели МРТ-сканування головного мозку. При цьому батьків попросили вказати в анкеті час, проведений дитиною в смартфоні протягом дня. В результаті було виявлено, що у дітей, які просиджують у віртуальному світі більше години в день, біла речовина * мозку була менш розвиненою, організованою і цілісною.
Сьогодні серед батьків існує міф, що раннє захоплення інформаційними технологіями нібито сприяє розвитку мислення дитини, дозволяючи вирішувати багатозадачні проблеми. Але, з огляду на наведені дані, ми розуміємо, що це не так.
Далі варто згадати про три системи людського мозку: рефлексуючу, рефлекторну і архівуючу. Перша відповідає за мислення, друга – за реакцію на зовнішні подразники, третя – за структурування і запам’ятовування отриманої інформації. Рефлексуюча система здатна працювати тільки в режимі послідовних завдань. Перемикання мозку між різними завданнями вимагає витрат часу, і в цьому процесі неможливо обійтися без часткової втрати даних. Так що горезвісна багатозадачність – це лише казка, наш мозок для цього просто не призначений.
Під час гортання зовсім не структурованого і різноманітного контенту соціальних мереж у людському мозку не працюють ні рефлексуюча, ні архівуюча системи. Споживана інформація не впорядковується, не засвоюється. На її запам’ятовування просто немає часу.
Реагувати на велику кількість завдань може рефлекторна система мозку, але вона залежить від подразників, а її робота можлива також на несвідомому рівні. При великій кількості подразників мозок постійно відволікається, тому даний процес ніяк не можна назвати мисленням.
Архівуюча система «включається» в стані «інформаційного спокою», коли ми займається рукоділлям, спортом або просто спимо. Під час гортання зовсім не структурованого і абсолютно різноманітного контенту соціальних мереж у людському мозку не працюють ні рефлексуюча, ні архівуюча системи. Споживана інформація не впорядковується, не засвоюється. На її запам’ятовування у мозку просто немає ні часу, ні сил.
Іноді можна зустріти думку про те, що використання смартфонів дозволяє навчитися швидкому орієнтуванню в інформації, і тому дітям варто давати смартфони раніше. Але це черговий міф, так як вміння орієнтуватися в інформації може бути побудовано лише на навичках аналізу, упорядкування і критичної оцінки отриманих даних, а для цього потрібні рефлексуюча і архівуюча системи, які у сучасної дитини часто «відключені».
У результаті німецький нейробіолог і психіатр Манфред Шпітцер ввів термін «інформаційна псевдодебільность», яким позначив зниження когнітивних здібностей у інтелектуально здорових людей. Простіше кажучи, у клінічного дебіла розумова відсталість виникає в результаті органічних уражень мозку, а у псевдодебілов з мозком усе в порядку, але розумова відсталість формується в результаті впливу «отруйного» інформаційного середовища.
До слова, діти працівників знаменитої «Силіконової долини» вчаться, що називається, по-старому: з реальними (а не віртуальними) вчителями, приділяючи велику кількість часу ручної праці і спорту.
Така ось виходить невтішна картина. На жаль, ні від суспільства, ні від школи допомоги сьогодні чекати не доводиться. Вся відповідальність лягає тільки на батьків, тобто на нас з вами.
До слова, діти працівників знаменитої «Силіконової долини» вчаться, що називається, по-старому: з реальними (а не віртуальними) вчителями, приділяючи велику кількість часу ручної праці і спорту. Уже сьогодні отримати хорошу освіту стає дорогим задоволенням, тому наше завдання насичувати світ дитини якомога більшою кількістю різноманітних подразників: від можливості побігати по калюжах і посмажити сосиски на багатті до походів у філармонію, театри і музеї.
Ми з вами «digital immigrants» – люди, які прийшли до інформаційного середовища з «іншого» світу, а наші діти «digital natives» – люди, що народилися в інформаційному середовищі. Давайте ж зробимо так, щоб з нашого «іншого» світу до їх «чудового нового» світу було привнесено якомога більше факторів, навичок і досвіду. Тільки так ми зможемо захистити наших дітей від цього «отруйного» середовища, навчити користуватися ним, зберігаючи при цьому певну дистанцію і не втрачаючи себе в його бурхливому потоці. Адже якщо копнути глибше, то від цього залежить і їх духовне життя, і майбутний порятунок.
* Жирова оболонка нервових волокон, що відповідає за якісну передачу електричних сигналів між різними частинами головного мозку.
