Невдалий державний переворот
Недільна проповідь.
Христос нагодував двома хлібами та п'ятьма рибами п'ять тисяч людей. До цього Він звершив багато чудес. Зцілював, повертаючи здоров'я, виганяв бісів. Все це було видовищно, вражаюче, ефектно для глядачів, але не більше. А ось тут уже інше.
Виявляється, ця дивовижна і, мабуть, дуже обдарована Богом Людина може множити їжу... А якщо так, то можна не працювати в поті чола заради їжі. Можна їсти, пити, веселитися, жити, граючи в радості та насолоді доти, доки смерть не розлучить душу з тілом.
Людина, яка множить їжу – ідеальний правитель. Будинок достатньо збудувати один раз, одяг теж не проблема. А ось їжа, так само, як і гроші, має властивість закінчуватись. А може, Він і гроші множить?
Махне рукою, і бюджет країни наповниться золотими зливками. Чи так міркували іудеї чи ні, але саме диво множення хлібів змусило їх прийняти рішення зробити Христа царем. Спаситель, знаючи це, поспіхом відправляє апостолів на інший бік озера, а сам несподівано для змовників зникає з поля зору, ховаючись від них, по воді.
Кожен, хто хоче здобути владу, обіцяє тим, хто його обере, множення достатку та покращення рівня якості життя. Кожен вкладає у вуха своїх виборців не те, що він справді може зробити, а те, що вони хочуть від нього почути. Він намагається сподобатись виборцям так, щоб вони за нього віддали свої голоси. Це не дивно. Дивно інше.
Виборці знають, що всі кандидати брешуть, проте вибирають того, хто бреше, як би сказали в Одесі, «смачніше». Пройде небагато часу, і ці ж люди будуть клясти і хулити свого обранця, а з натовпу лунатиме голос: «Ну, я ж вам що казав, ось мене потрібно було вибрати, я б точно зробив так, щоб у вас були щоки важкими, а пузо товстим».
Коли, надихнуті дивом множення хлібів, змовники таки виявили Христа з іншого боку озера, вони знову почали кучкуватись біля Нього, сподіваючись на успіх. І тут Спаситель звернувся до них із «божевільною» промовою. Він сказав слова, які шокували навіть Його вірних послідовників.
Христос запропонував їм «їсти Його Тіло і пити Його Кров». Більше того, Він наполягав на тому, що тільки таким чином можна досягти вічного життя.
Якщо ми спробуємо прибрати з голови те, що ми тепер знаємо про Євхаристію, то зрозуміємо, що ця промова була найбільш провокаційною проповіддю з усіх, які нам відомі з Євангелій. Почувши такі вимоги від Христа, одвернулися навіть близькі учні. Дивно не лише це. Дивно те, що сам Ісус не став, як це вже було в деяких випадках, пояснювати ці слова своїм апостолам. Він не став говорити про їхнє символічне чи містичне значення, не став розкривати сакральні символи. Христос поставив їм лише одне запитання: «Чи не бажаєте ви залишити мене?».
Як часто у нас виникають здивування, нерозуміння і безглуздість багатьох подій, що відбуваються у світі і в нашому житті. «Так не повинно бути, це неправильно, навіщо Бог це допускає?» Нас обурює, у нас викликає протест те, що Бог «неправильно» влаштовує долі світу та окремих людей. Нікому не потрібні люди похилого віку, хворі та самотні ніяк не можуть померти, а мати, у якої на руках двоє неповнолітніх дітей, йде з життя.
Іноді попросиш Бога про дрібницю, і Він із готовністю відгукується, а коли дійсно потрібна Його допомога, коли питання стосується життя і смерті, коли, здавалося б, кричиш Йому просто у вуха, Він мовчить, ніби не чує.
Люди не зрозуміли, та й не могли зрозуміти слів Христа про Його Тіло і Кров. Ми не розуміємо, чому відбувається в житті те, що не мало б відбуватися. Але тут треба або довіряти, або уникати такого «дивного» Бога. Апостоли стояли перед таким самим вибором. Або піти, як пішли багато хто, або залишитися, незважаючи на припущення Ісуса стати «канібалами».
«А куди нам іти, Господи, у тебе Слова Вічного життя».
Нам справді йти нікуди. Тому що насправді можна збожеволіти, якщо не вірити, що зрештою Бог виведе все таким чином, що все буде добре.
Як би там не було «Хліб, що сходить із Небес», більшості людей зараз не потрібен. Людям потрібні гроші, достаток, здоров'я, безпека, успіх, насолода, тваринна радість, видовища, яскраві душевні переживання. І я впевнений у тому, що коли прийде антихрист і запропонує все це людям не так, як це роблять сучасні політики, а насправді, то навряд чи знайдеться хоча б один із ста тисяч, який відповість «ні» на цю пропозицію .
Тут і зараз бажаніше, ніж там і потім. Люди підуть за брехливими політиками, а не за благодатними духовниками. Вони будуть шукати насолоду в сьогоденні, а не радість у майбутньому.
Не лише слова Христа про те, що потрібно «їсти Його тіло і пити Його Кров» є шаленими для світу. Сама віра наша для них теж божевільна. Навіщо розпинатися, коли життя таке коротке і можна ним насолоджуватися? Навіщо щось терпіти, коли є можливість отримати зиск? Навіщо йти проти течії, коли можна за течією пливти легше та зручніше? Навіщо зрештою над собою знущатися заради того, чого не бачив, а у що тільки віриш? Хіба це не безглуздо? Так, я згоден, це безглуздо. Але, схоже, що розумній людині, як і багатій, у рай увійти не просто.
Мудрість цього віку – безумство перед Богом. Що в людей високо, то в Бога є низьким.
Якби зараз зі світу прибрати хвороби і страждання, то люди перетворилися б на споживачів задоволення, що вічно жують і винаходять все нові і все більш гострі відчуття.
Світ нині поділяється на дві дуже нерівнозначні групи. Одна з них, дуже маленька, шукає «Хліба, що сходить із Небес», а інша, дуже велика, шукає хліба земного. Відповідно, і особи у них різні. Одні дивляться нагору, моляться Богу, і від цього називаються ЧОЛОВІКИ, тобто ті, у яких чоло піднято нагору. А інші дивляться вниз і називаються латиною «Гомо сапієнс», від «гумус» – земля. Це різні, не схожі один на одного, види людей. Якщо перші і опускають голову вниз, то лише для того, щоб побачити на землі віддзеркалення світла. Другі, якщо й піднімають голову нагору, то лише за тим, щоб кинути у небо камінь.
