Різдво Іоанна Хрестителя і особиста пустеля кожного з нас
Православний календар – постійне джерело ідей поговорити про важливе і корисне. Сьогодні наша розмова про Іоанна Хрестителя, різдво якого Церква святкує 7 липня.
Висота подвигу Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна для нас недосяжна, але давайте все ж таки спробуємо заглибитися в його образ і поміркувати, що ми можемо запозичити з нього для власного життя.
Іоанн Хреститель був покликаний на своє служіння, і ніхто інший в історії людства не був так відданий своєму покликанню, виконавши його до самого кінця, тобто до самої насильницької смерті. Упевнений, що у кожного з нас є своє покликання, нехай воно буде меншим, нехай це буде, як в оповіді Христа, один талант (Мф. 25, 14-30), нехай навіть половина таланту, але й це насправді чимало. У когось покликання може збігатися з професією, у когось ні, але нам все одно необхідно «намацати» його і примножити те, що дано від Господа. В іншому ж випадку – наслідки нам добре відомі.
Покликання не обов’язково має бути виражене в якомусь очевидному і яскравому подвигу – цінність його оцінить Бог, виходячи з наших сил, умов і інших чинників. Для християнина покликання завжди засноване виключно на чесноті, в чому вона виразиться – нехай кожен визначає сам.
Як варіант, давайте подумаємо, що в якійсь мірі предтечею є кожен з нас – предтечею для інших людей. Адже саме по нас нецерковна людина або нехристиянин буде судити про всіх християн і навіть про Христа. Ми й самі не завжди регулярно читаємо Євангеліє, а про зовнішніх людей і говорити не доводиться. Це ж треба потрудитися, витратити якийсь час, взяти до рук Святе Письмо, ознайомитися з його текстом, подумати, зробити висновки. Грішна людина завжди орієнтована на виконання простішого завдання. Навіщо звершувати всі описані дії, якщо про Христа можна дізнатися, глянувши на Його послідовників, що носять Його ім’я?!
Адже саме по нас нецерковна людина або нехристиянин буде судити про всіх християн і навіть про Христа.
Пам’ятаєте старе прислів’я : «Скажи хто твій друг, я скажу хто ти». Тільки уявіть, як воно діє, якщо думка рухається не від Спасителя до нас, а від нас до Спасителя – якими тоді предтечами Христа ми є?!
Іоанн Хреститель виконав свою місію по максимуму, тому Господь і називає його найбільшим Між народженими від жінок (Мф. 11, 11). Не буду доводити ці роздуми до якихось висновків. Постарайтеся зробити їх самі, мені ж лише хотілося підкреслити нашу відповідальність як людей, що одного разу увійшли до вод хрещальної купелі і відродилися громадянами Царства, яке прийшло в силі (Мк. 9, 1), Царства не від світу цього (Ін. 18, 36).
Звернемося тепер до деяких слів про Іоанна Хрестителя зі Святого Письма. Христос називає його «гласом, волаючим у пустелі» (Мф. 3, 3) – не пророком, не святим, а саме голосом, що сповіщає.
Свідоцтво Предтечі про Месію почалося саме з пустелі. Очевидно, що говорити ми будемо про пустелю не в природному її розумінні, а в алегоричному: про пустелю людської душі.
З одного боку, з пустелі все може починатися – спустошене пристрастями, пороками, метаннями і суєтою людське серце при зверненні до Бога поступово наповнюється сенсом, цілями, благодаттю, Христом. Тоді ми йдемо від розореності і безживності власного життя, тоді душа наповнюється живою водою, від якої не будеш спраглим вже більше ніколи (Ін. 4, 14). Але з іншого боку – пустеля може наступити в самому кінці життя, або, як люблять говорити деякі філософи, в прикордонному стані, яким є хвороби, екстремальні, патові ситуації.
Від нас залежить, як ми подолаємо пустелю в нашій душі – чи почуємо сповіщаючий голос Предтечі, чи зможемо самі стати для когось предтечею?
Людина не тільки в старості, а й протягом усього життя не один раз може опинитися перед обличчям смерті. У такі моменти позбувається будь-яка маска, відлітає лушпиння, знищуються ілюзії – ми стаємо справжніми. Навколо можуть метушитися близькі в турботах про нас, намагатимуться підтримати словом друзі, але ніхто в такий момент до кінця не зрозуміє, що відбувається в душі людини. Вона залишається сам на сам перед обличчям вічності, такої незвіданої і десь навіть незрозумілої, а від того лякаючої вічності.
Ось вона – пустеля, яку ніяк не заповнити великою кількістю родичів і знайомих. Хто ж зможе підтримати нас у такому положенні, хто зможе прийти до цієї пустелі і вивести нас звідти? Звичайно, тільки Господь! Ми добре знаємо, що Іоанн Хреститель сповіщав про Христа, але ми також добре знаємо, що необхідно «приготувати дорогу для Господа, прямими зробити стежки Йому» (Мф. 3, 3), – тобто фактично прокласти дорогу до власної душі, дорогу, якою Він міг би прийти до цієї самої пустелі. Пустеля на початку життя і пустеля в кінці життя – дві такі різні пустелі, і від нас залежить, як ми їх подолаємо – почуємо сповіщаючий голос Предтечі, чи зможемо самі стати для когось предтечею?
Проповідь Іоанна Хрестителя про покаяння ще з глибокої давнини вважали школою святості навіть у нехристиян. За свідченням святителя Григорія Палами вона передбачала не тільки вміння почути, не тільки вміння визнати і прийняти Бога, але через визнання і прийняття дати обіцянку відвернутися від колишнього життя, змінитися раз і назавжди, більше ніколи не бути колишнім. Лише в такому стані можливо врятувати не тільки себе, але і послужити інструментом в руках Господніх для порятунку інших.
Про Христа і про самого себе Іоанн говорить: «Він має рости, я ж маліти» (Ін. 3, 30). І применшення його досягло межі. Для нас же важливо, що чим менше в нас свавілля – тим більше в нас волі Божої. Це не означає, що потрібно все кинути і просто «плисти за течією». Потрібно шукати покликання, про яке було сказано на початку, і через це покликання ставати вірним Господнім слугою, який сповіщає Царство Небесне.
Різдво Іоанна Хрестителя – Велике свято, і мовчати в цей день ніяк не можна. Нехай його образ завжди буде перед нашим поглядом і як докір, і як приклад, і як натхнення. Зі Святом, православні!
