Небесна синява Руської святості й коричнева чума бісівської одержимості
В Неділю 2-гу по П'ятидесятниці Церква згадує Всіх святих, в землі Руській осяянних. Адже всі ми родом саме звідти, з Русі Святої.
День пам'яті Всіх Святих у Святій Русі осяянних! Яка велика милість Божа в тому, що Його святим Промислом насіння наших душ були посіяні на ґрунті Руської святості. З крутих берегів Києва – матері міст Руських, і до самих до околиць Аляски і Баренцового моря розкинулася земля наших святих.
Старці Почаївські, Києво-Печерські, Глинські, Радонезькі, Валаамські, Псково-Печерські, Оптинські і багато інших рясно удобрили її потом і кров'ю своїх молитов і духовних подвигів. Це наші друзі і брати, це руський квітник великого вселенського поля Православ'я.
Серед руських святих були люди різних національностей, але їм і в голову не приходила думка про те, яка з них вище, краще, престижніше. Наші святі міряли і себе, й інших тільки однією лінійкою – глибиною святості і заглибленості в благодать Божу. Всі вони прагнули лише одного – втілити в собі любов Христову.
Яким страшним дисонансом, якою безглуздою сатанинською мерзотою дихає дух ненависті до інших людей за національною ознакою! Якою чортівнею несе від перекошених лжепатріотів, які готові вбивати всіх, хто не поділяє їхню злість. Тільки безумець може проміняти прозоро-небесну синяву руської святості на живцем розкладаючу душі чорно-коричневу проказу так званих «націоналістів».
Але як можна розповісти людям, які втратили зір і живуть у темряві власної темряви, про те, що Божий світ прекрасний, що велика людина в задумі Божому про неї. Як пояснити тим, для яких «нація понад усе», що врятувати свою душу людина може тільки одним способом – невпинно очищаючи її від всякого роду зла. Тільки таким чином ми можемо виростити в душі чудовий плід – ясність розуму і чистоту серця. Перед душею, яка зростила всередині себе пекло, райські ворота ніколи не розкриються.
Яким страшним дисонансом, якою безглуздою сатанинською мерзотою дихає дух ненависті до інших людей за національною ознакою!
Тільки відхиливши всі пристрасті, ми можемо побачити світ таким, яким він є насправді, а не таким, яким його малює нам власна уява. Божий світ і молитва – духовні очі небесної людини, всередині якої живе Благодать Святого Духу. Поки наш розум не повернувся в дім свого серця, благодать туди теж не піде. Доти, поки туман злих, блудних, горделивих помислів своїм отруйним газом затьмарює наш розум, годі сподіватися побачити над своєю головою сяйво Сонця Правди – Христа.
Подивіться, що відбувається з нами під час молитви? Розум постійно хвилюється і відволікається. Помисли тягнуть його то в одну, то в іншу сторону. Будь-який звук змушує озиратися. У серці мертвість і байдужість, а в душі отупіння і байдужість. Думки скачуть в голові, як мавпи з гілки на гілку. Лише в тому випадку, коли і якщо віра стане для нас раз і назавжди обраною метою і змістом життя, серце почне поступово пом'якшуватись, а молитва все глибше проникати в душу.
З часом трапиться так, що і поганого, і хорошого у нас буде десь порівну. Ще й неуважності вистачає, і думки кружляють у голові під час молитви, але і серце вже відчуло щастя душевного спокою й умиротворення. Далі важливо, щоб усередині нас було якомога менше занепокоєння і хвилювання. Щоб і душа, і тіло жили у певному молитовному розпорядку, а серце хоч і смутно, але все ж вловлювало смак благодаті. Воно буде ще не раз втрачати цей смак від неуважності і розсіяності, але щоразу шукати його і, хоч і з труднощами, але все ж знаходити.
З часом благодать буде перетягувати до себе все більше і більше, а мирські справи і турботи все більше обтяжувати. Для тих, хто відчув солодкість молитви та споглядання, суєтне і порожнє спілкування буде тяжким. Душа стане прагнути якомога частіше перебувати на самоті і в спокої богодумання. Такій людині хочеться відокремитися від усіх, сховатися, затворитися в тихому місці, щоб люди не розділяли її з Христом. Зовні вона може виглядати нещасною й убогою, але у своїй сокровенній глибині вона щаслива і багата. Всередині неї струмує тихе світло безперервної молитви, її розум чистий, спокійний і безтурботний, серце умиротворене, свідомість безпосередньо осягає Бога, споглядаючи Горній світ і насичуючись Небесними благами.
Коли людина досягає міри можливої для неї на землі досконалості, то вона стає однією з атлантів, на плечах молитви яких ще тримається наш земний світ.
Життя такої людини стає все більш потаємним. Про нього немає ні слова в житіях святих, тому, що немає таких слів, які могли б її описати. Це і є справжній чоловік, який поєднав свою тварну людську природу з нествореною Божественною енергією. Він уподібнився до Христа і став богом по благодаті. Коли людина досягає міри можливої для неї на землі досконалості, то вона стає однією з атлантів, на плечах молитви яких ще тримається наш земний світ. Її молитва відводить від людства гнів Божий, а силою її подвигу нам ще дарується час для покаяння.
Серед тих людей, яких ми сьогодні світло святкуємо, були і такі гіганти духу. Є на Землі і зараз, майже нікому не відомі, але оживляючі своїм молитовним диханням крижану мертвість сучасного світу. Наша з вами міра значно менша, але і вона дуже глибока. Щоб увійти в неї, необхідна повсякденна праця в приборканні своїх пристрастей.
Правил не так і багато і вони прості. Тримайся миру сердечного всередині і миру душевного зовні. Пам'ятай одне – що б не відбувалося, твоя особистість безсмертна і незламна. Народися в ній заново в благодатній хмарі чеснот, відклади свій розум в бік, поки він не заліз до тебе на шию і не став ганяти тебе по життю, як злий і п'яний візник своїх коней. Краще займися серцем, щоб воно вдяглося у цнотливість і прийшло до чистоти. Не допускай в себе нічого з мерзенних і поганих думок і знайдеш простоту і цілісність.
«Смерть! Де твоє жало? Пекло! Де твоя перемога?»
Там, всередині нас самих, живе райське небо, там літають ангели, там на білому троні сидить Христос Вседержитель. Повернися до себе, і ти знайдеш Царство Боже, яке всередині нас є – вчать нас сучасні атланти Церкви.
Для того, щоб жити богоугодно, треба знати Його волю. Але як її можна пізнати? Відповідь Старця: «Якщо душа навчиться перебувати у молитві і відкине всі помисли, як помилкові, то з тихої сердечної Господь підкаже смиренній душі Свою мудру відповідь. Він не приходить у вигляді думки, а відкривається як ясна, абсолютно спокійна впевненість у тому, як потрібно діяти або не діяти. Сумнів завжди є ознакою негативної відповіді».
Житіє кожного зі святих, пам'ять яких ми святкуємо, вчить тому, що благодать терпляче чекає свого часу для того, щоб виявити себе в нашому серці. Якщо ми дамо їй можливість зростати в вічнозелене дерево безсмертя, то і наша душа колись зможе вигукнути від надлишку радості: «Смерть! Де твоє жало? Пекло! Де твоя перемога?»
