«Що зробити, щоб врятуватися?» П’ять повчань святителя Феофана Затворника
Що зробити, щоб врятуватися? Спробуємо знайти відповідь на це питання, закликавши на допомогу святителя Феофана Затворника.
«Що зробити, щоб врятуватися?», – відповідь на це питання законник, що поставив його (Лк. 10, 25), знав, але, тим не менш, сподівався виправдатися, оскільки не наважувався піти до кінця. У чомусь ми з вами на нього схожі, однак подібного роду питання можуть виникнути і з благочестивих спонукань.
29 червня Православна Церква відзначає перенесення мощей святителя Феофана Затворника. Не можу сказати, що перечитав всі його твори, але з того, з чим вдалося познайомитися, мене найбільше приваблює практичність порад і міркувань. Звичайно, не все можна ось так взяти і реалізувати в конкретних діях, але все ж пише святитель Феофан дуже життєво. Питання, з якого почалася ця стаття, належить не тільки євангельському законнику, а й нашому святителю. А відповідь він дає в п’яти докладних пунктах, на яких ми і зосередимося.
Отже, що зробити, щоб врятуватися?
- 1 -
Виконуйте даний вам закон.
З самого початку Господь вказав іудею на Закон. Це був свого роду подив, мовляв, що ти питаєш, невже не знаєш, що саме Закон вам даний для порятунку, виконуй його і спасешся. Точно так само і кожному християнинові, який нехай і щиро задає таке запитання, Христос як би відповідає: звернися до Євангелія, новозавітного вчення і до Церкви.
Всякому християнину, що потерпає від будь-яких сумнівів, святитель Феофан від імені Спасителя говорить: «Християнство і є єдиний шлях до спасіння. Будьте справжніми християнами – і спасетесь. Навіщо ж свята Церква, навіщо догмати і заповіді, навіщо святі таїнства, наші пости, бдіння, молитви, освячення та інше? Все це, або весь вміст святої Церкви, і є вірний шлях до спасіння. Хто через серце сприймає і старанно виконує все, що заповів Господь і свята Церква, той не поза шляху рятівного».
Якщо постів і бдінь ми сяк-так дотримуємося, якщо молитвами якось молимося, якщо в таїнствах участь беремо, то найбільші питання виникають із зверненням до Святого Письма і зі знанням і розумінням догматів Церкви. Те, що читанню Біблії ми віддаємо зовсім небагато часу (якщо взагалі віддаємо), – це велика і досить відома проблема. За великим рахунком ми і повноцінними християнами називатися не можемо, якщо не знаємо Святого Письма.
Що ж стосується догматів, то ці дві проблеми взаємопов’язані. Можна скільки завгодно говорити про абстрагування догматів від життя (хоча питання не в них, а в нас), про непотрібність занурення в складні богословські формули, але давайте не забувати, що якщо людина рятується, то тільки в Церкві, і саме догмати дозволяють визначити той самий кордон, за яким можливість порятунку втрачається.
- 2 -
Для порятунку необхідно бути справжнім християнином.
Але що це означає? – трохи далі ставить питання святитель Феофан.
В першу чергу це означає бачити кінцеву мету і весь шлях, який необхідно пройти до цієї мети. Відмінною рисою тут є усвідомлення неможливості подолання даного шляху виключно власними силами. Нехристиянин не бачить вічного життя з Богом як цілі, а тому і не рухається до неї. Для несправжнього християнина мета десь проблискує, але він сподівається подолати намічений шлях або своїми силами, або обхідними шляхами. І в тому, і в іншому випадку проявляється духовна сліпота, нехай і трохи по-різному.
Справжній же християнин – це, перш за все, той, що бачить, зряча людина. «Церковність є як би відспівуванням і відчитуванням від затьмарення, виробленого диханням мирського духу», – вдало підкреслює святитель Феофан. Всі наші таїнства, богослужіння, молитви і постування – це можливість хоч трохи вирватися з гнилої трясовини повсякденності і озирнутися на всі боки.
Згадайте внутрішню легкість під час Великого посту; гріхи, спливаючі в пам’яті в день Причастя; правильні рішення, які прийшли після щирого прохання до Бога; раптові сльози біля сповідального аналоя – все це дії благодаті, якими Господь шар за шаром вичищає нечистоти, що залежалися в душі.
Святитель Феофан нагадує нам, що ми всі кульгаві, розслаблені і сліпі, а ліки, які пропонує Церква – єдина можливість оздоровлення.
- 3 -
Знати і розуміти вчення Церкви.
Тепер давайте ще раз перерахуємо необхідні для порятунку умови, на які вказує святитель Феофан: вмістити в серці все, чого вчить Церква; приймати Божественні сили через таїнства, священнодійства і молитви; слідувати заповідям під керівництвом законних пастирів. Начебто все зрозуміло, але, можливо, знайдеться хтось, хто вважатиме, що з цього списку можна прибрати деякі пункти. Для таких святитель Феофан пропонує подальші повчання.
Про все по порядку. Вчення Церкви – це повернення до розмови про догмати. Повторимося, що б там не говорили про відірваність догматики від життя, але як тоді може спастися, задається питанням святитель, той, хто неправильно мислить або вчить про Бога, про світ і людину, про наше гріхопадіння і можливості відновлення через Спокутний подвиг Христа.
Якщо гріх – не гріх, якщо ми не хворі і не гинемо, то і лікувати і рятувати нас нема від чого, значить, і Спаситель не потрібний. Якщо Бог не всемогутній і не всевідаючий, якщо Він – не любов – то такий Бог і не потрібний, і в собі любов нічого вирощувати. Загалом, якщо спотворити хоч один догмат і довести думку до кінця, то тоді і виходять різного роду химери і каліцтва.
Таїнства і священнодійства – відкинувши їх, ми просто втрачаємо Божественну допомогу, про який порятунок тоді може йти мова? Нам і в повсякденних справах часто не обійтися без сторонньої допомоги, що вже говорити про справи вічності. Якщо людина визнала, що вона хвора, то від ліків ніколи не відмовиться. У цьому бачиться тісний взаємозв’язок між знанням догматів і подальшими вчинками з урахуванням цих знань. Звичайно, в особливих випадках Господь може впливати безпосередньо на людину, але це доля святих душ. Нам же як визначити дії благодаті і не сплутати їх з бісівськими підступами, якщо не через таїнства і священнодійства, що звершуються в Церкві.
Без виконання заповідей і без духовних керівників на шляху їх виконання також не обійтися. Щоб розвіяти всі сумніви, святитель Феофан пише: «Не кажіть, що керівник всьому є слово Боже – ми і самі прочитаємо і побачимо, що потрібно. Слово Боже містить загальні вказівки для всіх, а що саме потрібно мені і в моїх обставинах, це повинен пояснити мені інший – живий, досвідчений голос. Не будь цього, я маю блукати роздоріжжям і бути в постійній небезпеці. І ось чому благопотрібна нам допомога розсудливої ради пастирської».
- 4 -
Дякувати, вірити, зберігати вірність.
Четверте повчання святителя Феофана найкоротше, але найбільш конкретне. Він пише, що, з огляду на все сказане, здається, що порятунок вже зовсім близький, адже ми дійсно маємо все необхідне для нього, здається, що порятунок ніби відчувається. Але як же гірко буде, якщо ми його втратимо. Для цього святитель пропонує такі поради:
1). Невпинно дякувати Богові за можливість врятуватися, за те, що зі свого боку Він зробив все для цього необхідне. Не по заслугах ми удостоєні такої честі, але по милосердю і любові Божої.
2). Повністю зважитися віддатися волі Господньої, що означає:
а) триматися Істини, що зберігається в Церкві, не сумніватися і доносити її до тих, хто її ще не пізнав;
б) налаштувати себе так, щоб участь в таїнствах, молитви, виконання заповідей і прийняття повчань духівника були для нас у радість, а не в тягар;
в) «відкинути двоєдушність і виправити свої кульгаві ноги», тобто прийняти повну рішучість йти вузьким шляхом за Істиною, не ухиляючись ані на «сантиметр» в сторону.
- 5 -
П’яте повчання святителя Феофана – це ілюстрація усього сказаного. Він розповідає про бачення якогось старця, де в ясних і дохідливих сюжетах були показані шляхи порятунку і шляхи смерті всього людства. Не думаю, що потрібно тут передруковувати дане оповідання, хто захоче, сам його без проблем знайде і прочитає. Займе цей процес не більше десяти хвилин.
* * *
Настанови святителя Феофана Затворника я супроводжував деякими своїми міркуваннями, але намагався не виходити за рамки його думок. Головна мета всього цього тексту – показати, що порятунок, який начебто ще такий далекий і такий недоступний, насправді набагато ближчий і набагато доступніший. Тому збираємося з силами, струшуємо пелену з очей і рухаємося далі, не забуваючи, що «неможливе людям можливе для Бога» (Лк. 18, 27).
