«Такий нам подобаше архієрей...» До дня тезоіменитства митрополита Онуфрія

Вся повнота Української Православної Церкви, представники багатьох Православних Церков світу, громадські сили України і весь православний народ країни вітає нашого Предстоятеля з Днем Ангела – днем пам’яті преподобного Онуфрія Великого.

Наш Блаженніший заслуговує почестей за свою скромність, смиренність, молитовність, повсякчасну привітність до кожного, за твердість і велику силу волі в зберіганні та виконанні святих канонів Церкви Христової, силу апостольської спадкоємності, силу любові Божої, яка «сильніше смерті» (Кор. 13: 13).

Многая літа Вам, дорогий наш господин і отець! Είς πολλά έτη, δέσποτα!

Іов (Смакоуз), архієпископ Шумський, ректор Почаївської духовної семінарії:

– Блаженніший митрополит Київський і всієї Русі Онуфрій – дар Божий нашій Церкві, благословення кожному віруючому в нинішній складний час випробувань для Церкви. Він, справжній монах, полум’яний молитовник, духоносний проповідник, богослов любові, поборник єдності Святої Церкви, дійсно схожий на свого Небесного Покровителя прп. Онуфрія Великого.

Богослужіння, молитви і Євхаристія – головне в його подвигу першосвятительства. І Господь зміцнює його Своєю благодаттю так, як дбав у пустелі про тезоіменитого йому стародавнього єгипетського відлюдника. Можна сміливо сказати, що Господь Бог живить його через святих ангелів благодатними дарами. І від нього, і через нього всі ми, вся вірна Христу Православна Україна, отримуємо Небесну благодать і Божественні Таїнства.

Завдяки його архіпастирському жезлу ми знаходимося на рятівному кораблі Церкви Христової. Він не піклується про свій земний імідж. На першому місці у нього – справа Божа, турбота про єдність усіх віруючих із Христом. Він сумує про земну політику, що розділяє людей на земні партії. Він прагне об’єднати всіх у Христі в істинній Церкві.

Блаженніший готовий жертвувати і жертвує собою в молитві «за всіх і за вся» заради успіху діла Христового на землі. Доказом цього є народне шанування нашого Першосвятителя і загальна любов до нього! Його духовною мудрістю багатіємо всі ми, вся наша Церква! Зміцни нас, Боже, в слухняності нашому Першоієрарху і даруй йому многая і благая літа!

Августин (Маркевич), митрополит Білоцерківський і Богуславський. Голова Синодального відділу УПЦ по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України:

– Вперше побачив Блаженнішого, коли він був ще молодим монахом. І, знаєте, в ті часи ченців було небагато, і всі вони кидалися в очі. Блаженніший виділявся тим, що був не тільки благовидний – мав вигляд справжнього ченця, але і в стосунках з людьми у нього завжди надзвичайна доброзичливість була, привітність. А в церкві на молитві він стояв так, як афонські монахи. Досі пам’ятаю це справлене на мене враження... Коли я став єпископом у 1992-му році, я був призначений на Львівську кафедру. Тепер, озираючись назад і знаючи, як сьогодні Блаженніший відвідує єпархії, і, хоча, напевно, деякі знають, що Блаженніший не дуже любив такі урочисті зустрічі, помпи він завжди уникав.

І тепер ще більше в моїх очах високу ціну має те, що він тоді їздив до Львова регулярно – не тому, що йому це подобалося, а з любові, щоб підтримати багатостраждальну львівську паству і мене разом з ними.

Важливим є те, що він саме такий, яким виглядає. Він ніколи масок не носив, ролей не грав – завжди був собою. Це дорогого коштує. Де проходить межа у відносинах між людьми? Коли ти маєш бути доброзичливим, навіть до ворогів, а де потрібно принциповість проявити? Цю грань не кожен з нас розрізняє, а Блаженніший її чітко бачить.

Єдине, в чому звинувачують Блаженнішого опоненти – він справжній монах. Я хотів би, щоб кожного єпископа в цьому звинувачували, тому що – це комплімент. Цього треба прагнути. Хоча наш Предстоятель не шукав того, щоб мати такий імідж. Так Господь, напевно, закликав, з молодості.

Ігуменя Серафима (Шевчик), Глава Синодального відділу УПЦ по культурі:

– Блаженніший став Предстоятелем у період вкрай драматичних подій на Україні, починаючи з 2014 року і по теперішній час. Зараз ми опинилися в новій реальності. Після виборів у нас настає епоха лібертаріанства. Маятник різко хитнувся в протилежний бік. Але нам не звикати. Наприклад, до цього ми з вами більше чверті століття назад, живучи в Радянському Союзі, в одну мить опинилися в незалежній Україні і пережили тоді складне десятиліття. Так що наш народ виробив імунітет до різких суспільно-політичних коливань.

Хто зараз може захистити людей? Якщо раніше існували соціальні гарантії, прописані в Конституції України, то тепер за наше здоров’я, навчання, пенсії ніхто за фактом не відповідає. Нам, як і раніше, все обіцяють світле майбутнє, яке, однак, маячить далеко за горизонтом, як Фата Моргана.

Блаженніший Митрополит Онуфрій вчить нас жити в єднанні з Богом в цьому постійно мінливому божевільному світі і нічого не боятися. Ні суспільних катаклізмів, ні насильства і злоби, ні того, що ллється на нас в інформаційних зведеннях ЗМІ, а це жахливі прогнози про глобальне потепління, віруси, що мутують, епідемії, небезпечні продукти і т.д.

Людина залякана, розгублена, деморалізована. На що спиратися їй в сьогоднішньому світі? На Бога – вчить нас Предстоятель.

Митрополит Онуфрій говорить дуже простою мовою, яка легко сприймається і сільським трактористом, і міським таксистом, і вчителем, і лікарем, і політиком, і вченим: спиратися в нинішніх умовах потрібно в першу чергу на Господа. «Бо коли і піду посеред сіни смертної, не убоюся зла, бо Ти зі мною єси, жезл Твій і палиця Твоя, та мене втішить» (Пс. 22: 4). Ось за що ми любимо нашого Блаженнішого.

В його словах – головна життєва правда, доступна для всіх.

Архімандрит Маркел (Павук), духівник КДАіС, завідувач заочним сектором Київських духовних шкіл:

– Перше найбільш сильне враження від зустрічі з Блаженнішим митрополитом Онуфрієм у мене було під час навчання в МДА. На свято преподобного Сергія Радонезького, будучи тоді ще архімандритом, намісником Почаївської лаври, він зайшов до студентської трапезної і попросив у всіх присутніх молитовної підтримки в зв’язку з активною діяльністю уніатів і розкольників у трьох західних областях України із захоплень храмів.

Потім, уже в Києві, запам’яталося, як він, приходячи до нашого академічного храму, смиренно ставав за сходами, що ведуть на хори, і там в сторонці молився все буденне вечірнє богослужіння.

А ще я був свідком ретельної підготовки Блаженнішого до кожної своєї проповіді після обрання місцеблюстителем київської митрополичої кафедри, коли для цієї роботи йому були потрібні серйозні книги.

Нині, звичайно, хочеться відзначити його простоту в спілкуванні з будь-якою людиною, його тверду православну консервативну позицію, яка, може, не завжди подобається так званим церковним лібералам, які намагаються, заради невірного розуміння ними братської любові, змішати істину з неправдою.

Звичайно, трапляються й незадоволені. Деяким людям не подобається те, що Блаженніший не завжди виголошує в храмах проповіді українською мовою. Але, думаю, Блаженнішому видніше, якою мовою говорити проповіді в російськомовному Києві. Тотальна насильницька українізація доводить людей до повного неприйняття мови. У кожного регіону своя провідна мова, і розумна людина з цим буде рахуватися, а розумніше нашого Блаженнішого треба ще пошукати.

Протоієрей Василій Русинка, представник УПЦ при Верховній Раді України:

– Моя перша зустріч з Блаженнішим митрополитом Онуфрієм сталася ще в студентські роки в середині 90-х. Навчаючись у Київській Духовній семінарії, я ніс послух у Київській митрополії і мав можливість бачити архієреїв, які приїжджали на засідання Синодів. Владика запам’ятався мені як людина строгих чернечих поглядів, з добрим, люблячим серцем, що проявлялося у всьому. Я часто бачив його зосередженим, він перебував у розумовій молитві. Він ніколи не дозволяв собі вольності в спілкуванні, в поведінці.

Коли він брав участь у Хресній ході з Чернівців до Боянської ікони Божої матері, місцеві жителі всіх населених пунктів зустрічали свого архієрея красивими великими короваями, проявляючи таким чином любов до свого пастиря. На всьому шляху приєднувалося безліч людей, щоб слідувати за ним.

22 роки Блаженніший Володимир вів церковний корабель крізь хвилі бурхливого житейського моря. На сході країни почалося громадянське протистояння, лилася кров. Блаженніший Володимир вже тоді важко хворів, йшов 2014 рік.

З питань свого храму я приїхав до владики Онуфрія на прийом у кінці робочого дня. Блаженніший був тоді місцеблюстителем Предстоятеля УПЦ. Він підписав необхідні документи і, поцікавившись моєю зайнятістю, запропонував відвідати важко хворого митрополита Володимира.

І ми удвох поїхали на його мікроавтобусі до лікарні на лівий берег Дніпра, щоб причастити його Святих Христових Таїн. Блаженніший благословив нас ослабілою від хвороби рукою, прийняв Святе Напуття. Це було його останнє Причастя.

Промисел Божий бачу в тому, що Блаженніший Володимир прийняв Святе Причастя з рук свого наступника, і тим самим як би напучував його управляти Церквою Божою в Україні.

У день Ангела Блаженнішого Онуфрія хочеться сказати: «Вашими молитвами, дорогий владико, і молитвами Блаженнішого Володимира, і всіх митрополитів Київських, хай буде мир на нашій землі. Амінь».

Ян Таксюр, український письменник, поет, православний громадський діяч:

– Коли Блаженніший митрополит Онуфрій очолив Церкву України, я в черговий раз був осоромлений за свою самовпевненість. Здавалося, навколо все так не благоліпно, так далеко від зворушливого церковного ідеалу, що за гріхами нашими буде нам попущений зовсім інший Предстоятель. У своїй високорозумовій скорботі я якось упустив такий «фактор», як милість Божа і Його турбота про Свою Церкву.

Вперше я побачив Блаженнішого Онуфрія в Києві, на Володимирській гірці. Там проходив багатолюдний молебень. Всі чекали поставленого недавно на Київську кафедру нового Предстоятеля. І ось, в якийсь момент священики, миряни, єпископи жваво заговорили, розступилися, і ми побачили усміхненого чоловіка невеликого зросту, який бадьоро йшов між людьми. Одягнений він був просто, по-чернечому. Тільки одна деталь кинулася в очі і запам’яталася – на митрополиті було дивне взуття. Щось схоже на легкі домашні тапочки. Наче під час молитви за ним прийшли до його келії і покликали на нове служіння. І він, як був, без нічого відправився виконувати новий послух.

Сьогодні багато хто говорить про простоту Блаженнішого. Простоту його слів, його проповідей. І це те, що так потрібно саме зараз. Коли з різних сторін ми чуємо то суворий окрик, то лукавий шепіт, мовляв, «світ змінюється», «треба проявляти гнучкість», «залишити зайвий консерватизм». А митрополит Онуфрій у відповідь на ці заклики ласкаво посміхається, ввічливо киває, але при цьому нагадує: «...все розумію, все підтримую, тільки канони порушувати не можна».

Іноді здається, що Блаженніший і був покликаний для того, щоб у наш плутаний, толерантний час вимовити прості, непорушні істини, забувши які, можна перестати бути Церквою і втратити Самого Христа.

Коли в 2018-му р. патріарх Варфоломій і Петро Порошенко створили нову розкольницьку структуру і стали спокушати нею і штовхати до неї священство і мирян, єпископат України зберіг вірність канонічній Церкві, перш за все, завдяки Владиці Онуфрію. Дивилися на нього. На його спокійну усмішку, на його вірність і твердість. І Церква України встояла, і залишилася живою.

Ми любимо свого Предстоятеля. Побачивши його, люди радіють, обличчя світлішають. Правда, іноді, бачачи, як наші православні сестри рвучко кидаються до Блаженнішого за благословенням, бурчу про себе, мовляв, до чого ця «екзальтація». А сам уже в наступну хвилину ловлю себе на тому, що теж хочу кинутися до нього, впасти на коліна і сказати: «Помолися за мене, отче!». І заплакати.

«Такий нам подобаше архієрей: преподобний, незлобивий, безсквернен, відлучений від грішників...» – чуємо ми в храмі слова Апостола. Так, саме такий і личить.

Протоієрей Володимир Латинник, настоятель Свято-Михайло-Архангельського храму с. Шевченкове, Бориспільської єпархії:

– Наш Предстоятель уособлює «пастиря доброго», за яким паства йде, голос якого вона слухає, (Ін. 10, 11–12).

Протягом свого життя я не раз спостерігав за діяльністю нашого Предстоятеля, починаючи з часу, коли владика був благочинним Троїце-Сергієвої лаври, потім єпископом, який очолює Чернівецьку кафедру, і безпосередньо як Предстоятеля УПЦ.

Його смиренне, боголюбиве життя, життя справжнього ченця і пастиря Христового, тепло в спілкуванні, простота, мудрість, відчуття людини – справжнього молитовника – все це неодноразово вражало, надихало і підтримувало на особистому життєвому шляху.

Бог нам подарував, дійсно подарував, чудового Предстоятеля, який любить свою паству, який піклується про неї і робить все для її порятунку. Особисто для мене Його Блаженство є прикладом для наслідування. Думаю, він надихає всіх нас як на служіння пастирське, так і на гідне духовне життя. Життя з дотриманням усіх християнських чеснот, які, безперечно, відтворюються в особистості нашого Предстоятеля.

Олег Карамазов, музикант, православний громадський діяч:

– Чудо від Господа – дати людині можливість своєю життєвою дорогою, молитвою, справами і прикладом вчинків своїх стати маяком і улюбленим батьком для цілого народу. Такою людиною для мене і моєї сім’ї став монах і владика – Блаженніший митрополит Онуфрій.

У День Небесного покровителя нашого Владики ми просимо йому у Господа укріплення в любові Христової і багато благих років життя!

Бажаємо Владиці Онуфрію пастирської радості за народ свій православний і дякуємо за святительське молитовне предстояння перед Господом Ісусом Христом, за нас грішних!

Спаси Господи, Владико! Іс пола еті деспота!