Зцілення сліпонародженого як приклад випробування віри
Недільна проповідь.
Христос звершив безліч зцілень хворих, сліпих, кульгавих, паралізованих, прокажених людей. Але з усіх цих випадків апостол Іоанн Богослов особливу увагу приділяє історії про людину, яка була зцілена від сліпоти (Ін. 9:1-38).
Учні Христа зустрічають на своєму шляху сліпого жебрака і починають ставити Учителю питання про цей випадок. Замість того, щоб перейнятися до цього нещасного співчуттям, апостоли починають міркувати про можливу провину його сліпоти – «чи згрішив сам сліпий чи його батьки»?
При цьому ставлення до сліпця у них абсолютно байдуже. Ну, подумаєш, черговий каліка, скільки їх таких? Якщо кожному співчувати, то на всіх серця не вистачить. Апостолів не цікавила ні сама ця людина, ні спосіб життя нещасного, зануреного в безпросвітну темряву своєю невиліковною хворобою. Для богословствуючих теоретиків важливіше осягнути «божественні великі задуми» про долі світу та людини, долю, ніж просто поспівчувати трагедії сліпого.
Проте Христос одразу ж зруйнував усі передумови, на яких учні ґрунтували свої міркування: «Ні він, ні його батьки не згрішили, але це сталося, щоб на ньому стало видно Божі справи».
Можна, звичайно, тлумачити ці слова у контексті цього випадку зцілення. Але за великим рахунком це можна віднести і до будь-якої вродженої недуги. Безліч людей на Землі переживають долю «безглуздого» страждання з тим, щоб потім прославилися справи Божі. Вони ціле життя проводять в умовах неповноцінного, а то й болісного існування, позбавлені того, що є звичайним здоровим людям.
Але все це відбувається для того, щоб «на них стало видно Божі справи». Тому що кінцевим результатом їхнього життя буде те, що вони отримають як завершення своєї долі у вічності. А це виходить за всі межі нашого нинішнього розуміння. Душа, сформована в такому фізично неповноцінному тілі, може отримати те, що нам зараз неможливо уявити. Більшість Заповідей Блаженств безпосередньо застосовуються до таких людей.
Зцілення сліпонародженого Спасителем не стільки є зціленням, скільки створенням нових очей для людини, яка прийшла у світ сліпою.
Щоб доповнити те, чого бракує, Ісус використовує той же матеріал, з якого створено все людське тіло – землю. Це диво зцілення сліпонародженого, досі невідоме і неможливе, схвилювало весь Єрусалим.
Тим не менш, «релігійні експерти» негайно відкинули це диво, оголосивши, що воно було скоєно не вчасно. Наче йшлося про щось повсякденне, буденне. А отже, і Ісус не є Месією, оскільки не дотримується календарного графіка чудотворень і не розуміє, коли за статутом закону слід зцілювати, а коли ні. Він або неосвічений у законі, або ще гірше. Якщо Він знає прийняті правила, але все одно проти них повстає, тоді це вже бунт проти самого Бога. В будь-якому разі, ця людина, на думку книжників і фарисеїв, явно не сповідує вчення Мойсея, тому «правильні віруючі» повинні засуджувати його та відкидати.
Така ультимативна вимога була висловлена і сліпцеві, якому було даровано Христом зцілення: «Створи славу Богу, адже ми знаємо, що ця людина є грішником». Наслідуй краще приклад своїх батьків, які розсудливо самоусунулися від будь-яких міркувань з цього приводу. Адже ти добре розумієш, які можуть бути наслідки, якщо ми тебе відлучимо від нашої спільноти.
Однак колишній сліпий, зіткнувшись із загрозою виключення з громади і стоячи перед перспективою стати ізгоєм для всього народу, і отримати ще гірші, ніж до цього, умови існування, демонструє таку сміливість і рішучість, яких не мали навіть учні Христа.
Петро зрікся свого Вчителя, як тільки його почали розпитувати лише якісь слуги, які не становили йому ніякої загрози. Колишньому сліпцю довелося сповідувати свою віру перед цілою єврейською елітою, озброєною владою та можливістю насильства.
Зцілений знав, що його батьки насправді відмовилися від нього, але, незважаючи ні на що, він сміливо заявив: «Я не знаю, чи Він є грішником; але одне можу сказати, напевно – я був сліпим, а тепер бачу. І ми знаємо, що Бог не слухає грішників, але слухає того, хто шанує Бога і виконує Його святу волю. До цього ніколи не траплялося, щоби хтось вилікував сліпого».
На постійні запитання «Як це сталося?» зцілений вже іронічно відповідав: «Скільки разів я мушу вам повторювати, як це сталося. Чи ви теж бажаєте стати Його учнями?». Це було вже явне глузування зі спроб фарисеїв звинуватити Ісуса в чаклунстві та чарівництві.
Простий і малоосвічений жебрак став першим в історії Церкви стійким сповідником Христа перед ворожою та добре організованою єврейською елітою. Не побоявшись їхніх погроз і шантажу, він не звернув уваги на зраду батьків, і мужньо пішов на конфлікт із сильними світу цього. Після всіх цих випробувань він не став цуратися Ісуса, а навпаки, прийняв Його з вірою, падаючи до Його стоп.
Цей яскравий приклад демонструє нам те, що людина може залишатися вірною Богу, навіть коли весь світ проти неї. Такі історії неодноразово будуть повторюватися в історії, і наш час не виняток.
Люди, обласкані безліччю Божих благодіянь, без страху і докору совісті зрікаються віри заради догодження сильним світу цього, побоюючись соціального вигнання чи суспільного осуду. Страх перед осудом може змусити людину зректися Бога. Так і сучасні «релігійні експерти», які продали свої переконання з малодушності чи людиноугоддя, намагаються нас вчити тому, як «правильно вірити», начебто ми потребуємо їх рекомендацій. Бог відчуває вірність кожного з нас по-різному та у різних життєвих обставинах.
Спаситель заздалегідь застеріг нас: «Хто відмовиться від Мене перед людьми, від того я відмовлюся перед Ангелами». Але Він дав нам і втіху: «Не бійся, мале стадо! Адже Отець благоволів дати вам Царство».
