Людина і тварина: хто звір насправді?
9 червня у світі відзначають день пам’яті домашніх тварин.
- 14 січня 2021 року жителя Туреччини Джемаля Сейтурка відвезла до лікарні швидка допомога. Ніхто з близьких хворого навіть не помітив, як його вірний пес Бончук біг до самої лікарні за машиною, а потім терпляче чекав біля дверей протягом тижня, поки випишуть господаря.
- У садівника Джона Грея був собака, який прожив з ним близько двох років. Коли Джон помер, собака не відходив від його могили і прожив біля неї ще 14 років, після чого помер прямо там же.
- Взимку 2015 року бродяча кішка з Обнінська знайшла коробку з немовлям, залишену у дворі багатоповерхівки. Кішка залізла всередину коробки, стала зігрівати своїм тілом малюка і при цьому несамовито нявкати, кличучи на допомогу людей. Завдяки цьому життя немовляти було врятоване.
- Яким чином вже немолодий котик Карім пройшов 3 000 км з Узбекистану, де раніше жили його господарі, на їх нове місце проживання у Воронезьку область, одному Богу відомо. І тільки Він знає, як коту вдалося знайти нове житло своїх господарів.
Ці історії можна продовжувати нескінченно.
Давайте поміркуємо і про тих, кого ми любимо гладити по шерстці, з розчуленням дивлячись на їх поведінку, і про тих, кого ми любимо у вигляді різного роду м’ясних страв. Поговоримо про братів наших менших, тих, хто нам служить вірою і правдою, кого ми годуємо заради того, щоб потім вбити і з’їсти. Всі вони – Божі тварі, які були колись створені для того, щоб розділити з Богом і з людьми райську вічність. Адам, нарікаючи в Раю імена тваринам, давав визначення їх безсмертних іпостасей. Але потім все пішло шкереберть...
Зоології як богословської науки в Православ’ї не існує. Це пов’язано з тим, що біблійне одкровення зосереджено тільки на одній лінії взаємовідносин – Бога і людини. По відношенню до тварин є приватні думки святих, які можуть сильно відрізнятися одна від одної.
Святитель Ігнатій Брянчанінов, наприклад, вважав, що душа тварини розпадається в момент її фізичної смерті, оскільки не має в собі образу і подоби Божої. Але така думка суперечить, по-перше, Біблії, а по-друге, вченню багатьох інших святих отців і вчителів Церкви і церковній агіографії.
Тварини були створені задовго до людини і жили в Раю ще тоді, коли смерть і тління були відсутні в тварному світі як такі. Чому безсмертний образ життя тварин, даний їм спочатку до гріхопадіння, не може бути таким і після створення і порятунку людини?
Потрібно розуміти, що Адам і Єва в своєму природному стані зовсім не потребували того, щоб за допомогою коня обробляти поле, охороняти житло собаками або боротися з мишами за допомогою котів. Та й до переліку їх продуктів харчування м’ясо, яйця, сир і молоко не входили. Бог створив тварин не для того, щоб вони служили людям, а для того, щоб вони співіснували поруч з нами в дружбі, любові та злагоді.
У церковній агіографії є чимало згадок про те, що небесне життя святих, які знаходяться в передчутті вічної радості, проходить в іншому світі, наповненому як рослинним, так і тваринним життям. Навіть тут, на Землі, святим була дана благодать чути спів райських птахів, куштувати райські фрукти і вдихати аромат райських квітів. А тварини, які були нерозлучні зі святими в земному житті, продовжують їм служити і в житті небесному.
Чому безсмертний образ життя тварин, даний їм спочатку до гріхопадіння, не може бути таким і після відтворення і порятунку людини?
Святий Георгій Побідоносець досі не розлучається зі своїм вірним конем. А старець Серафим Саровський у багатьох одкровеннях був зі своєю улюбленою ведмедицею. Таких прикладів можна навести дуже багато.
Як доказ покликання тваринного світу до вічного життя святитель Лука Кримський приводить біблійні цитати: «Виллю від Духа Свого на кожне тіло» (Йоіл. 2, 28), «нетлінний Твій дух перебуває у всьому» (Прем. 12, 1) та інші . У творі «Дух, душа і тіло» святитель Лука писав: «Дух тварин не може бути смертним, бо і він – від Духа Святого».
Апостол Павел чітко і недвозначно говорить про покликання до вічного життя всього створеного світу: «Тварина очікує з’явлення синів Божих, бо створіння скорилося суєті не добровільно, але по волі того, хто скорив його, в надії, що й саме створіння визволиться від рабства тління» (Рим. 8, 19–22). Чого може з надією очікувати все створіння, як не того, щоб увійти у вічне життя в Бозі? Не може ж воно очікувати звільнення для того, щоб навічно розчинитися в небутті.
Без всякого сумніву, пише святитель Лука, все створіння вічно жило б у світлі і радості, якби людина радикально не змінила його долю. Тепер, через гріхопадіння людини, все створіння веде глибоко збочений, страдницький образ життя. Але якщо сам винуватець цього страждання, будучи викуплений жертвою Бога, увійде у вічність, то вже тим більше туди зможуть увійти і ті, хто страждав при цьому смиренно і безвинно. А це все інше творіння, за винятком занепалих ангелів, звичайно.
За великим рахунком, ми в неоплатному боргу перед кожною Божою твариною, перед усією природою, перед усім тим світом, який нас оточує. Тому що замість належного їм раювання, вони зараз змушені жити в рукотворному людському пеклі.
Світ, який створив Бог, – це перш за все спільне життя, де у кожного є своє місце і свої права. У ньому покликані жити мільйони різних створінь у гармонійному співіснуванні одне з одним, а людина в ньому – лише одна з багатьох. Але вона чомусь вирішила, що весь світ належить тільки їй одній.
Захопивши море, повітря, сушу, людина окупувала також все те, що в них живе, перетворивши ці створіння на своїх смиренних рабів. Планета Земля замість того, щоб стати Раєм для всього живого, стала штучним концтабором з безліччю камер тортур. Фуагра, м’ясокомбінати, зоопарки, корида, полювання заради задоволень, рабство на полях, в цирках, дельфінаріях...
Людина давно перестала усвідомлювати, що всі ці безсловесні, як їй здається, створіння насправді її брати менші в самому прямому сенсі цього слова. Всі вони потребують нашої ласки, турботи і любові. Кожен з них також готовий віддати людині свою любов і відданість. Але, на жаль, людина після гріхопадіння з брата, друга і люблячого правителя всього живого, стала для них найнебезпечнішим і підступним ворогом, якого залишається лише боятися. Це їх плата за наше звірство.
Ми в неоплатному боргу перед кожною Божою твариною, перед усією природою, перед усім тим світом, який нас оточує.
Лише в тих оселях, де живуть домашні улюбленці, ще відчувається відгомін райських відносин, які були колись між першим людським подружжям і оточуючим їх тваринним світом. Фахівці в області психології тварин намагаються довести, що ми, «дурні люди», самі того не розуміючи, наділяємо людськими рисами наших улюблених вихованців. А насправді все це не так, і тварини сприймають нас зовсім інакше, ніж ми думаємо, і в голові у них зовсім не те, що ми собі уявляємо.
Але, спостерігаючи за своїми котами, я розумію – це в голові у цих фахівців щось не те відбувається, а у мене з моїми домашніми чотирилапими якраз те, що треба. І розуміємо ми один одного правильно, і відносини у нас саме ті, які є насправді, а не ті, що ми самі собі придумали. Все по-чесному, без усякого удавання.
Моє розуміння догматичного вчення Православної Церкви приводить мене до важливих висновків, які можна позначити як мою приватну богословську думку. Я вважаю, що Промисел Божий веде по життю своїми долями не тільки людину, але й усе творіння, всіх тих, хто отримав буття в цьому світі. У Бога є Свої взаємовідношення з усім сущим. Птахи, риби, тваринний і рослинний світ – все це проводиться через земне життя уважною рукою Божественного Промислу до однієї Йому відомої мети. А отже, не тільки в людському житті, але і в житті тварин немає випадковостей.
На жаль, люди, не розуміючи цього, користуючись силою і вседозволеністю, своєю волею вирішують долі живих істот, що населяють нашу планету, вторгаючись непроханими гостями, а найчастіше жорстокими тиранами, до їх беззахисного життя. Це теж чималий гріх, що порушує задум Божий про творіння. Від нас вимагається уважність не тільки до своєї власної долі, а й до долі тих живих істот, яких Бог нам довірив, або з якими нас звів Його Промисел.
