Будемо захищати наших дітей, поки вони нас не повбивали
Вас збентежила назва статті? Але Сам Спаситель говорить: «повстануть діти на батьків і їх повбивають» (Мф. 10:21). Або ви думаєте, що наших дітей це не стосується?
Нехай нікого не бентежить назва цієї публікації. Сам Спаситель говорить нам: «повстануть діти на батьків і їх повбивають» (Мф. 10:21). Звичайно ж, ви думаєте, що ця цитата не про ваших дітей. Як може ваш милий, велелюбний хлопчик чи дівчинка відповісти на вашу любов злом? Ніяк!
Якось давно, дивлячись на фотографію кучерявого чотирирічного Володі Ульянова, хлопчика з добрими очима, який ніжно обіймає свою сестричку Ольгу, я думав – як з нього могло вирости таке чудовисько, яке залило кров’ю всю країну? Гітлер теж був колись дивною дитиною, як, втім, і всі тирани, злочинці, вбивці і душогуби в своєму ранньому дитинстві. Маленький Адольф Гітлер любив грати на річці в індіанців. Одного разу він оступився і став тонути. І напевно потонув би, якщо б його не врятував один хлопчик, який опинився поруч. Цей хлопчик потім став священиком, а потенційний потопельник тираном. Цікаво, як би вчинив його рятувальник, якби знав, що виросте з цього потопаючого «міні-індіанця» в майбутньому?
Освіта, починаючи з перших століть християнізації Русі, була невід’ємною частиною виховання і традиційно розумілася, як відновлення втраченого образу Божого в людині.
Ніхто не знає, якими стануть у майбутньому наші діти. Потрібно твердо запам’ятати, що при певних умовах будь-яка дитина може перетворити своє життя на пекло і зробити життя оточуючих її людей нестерпним. Для того, щоб з милого дитяти не виріс демоноподібний монстр, потрібна правильна освіта і в першу чергу виховання.
Освіта, починаючи з перших століть християнізації Русі, була невід’ємною частиною виховання і традиційно розумілася, як відновлення втраченого образу Божого в людині. Не тільки теорією, а й духовною практикою закріплювалися ці знання і навички в людині. Вивчали духовну науку по найкращим творінням Святих Отців, а головним, базовим підручником було Святе Письмо. Вчили цієї мудрості також люди освічені, тобто ті, хто мав глибокий досвід правильного (тобто праведного) життя.
Десь з початку XVI століття на зміну освіті приходить книжковий енциклопедизм. Його відмінність від попередньої освітньої системи полягала в тому, що головним в ньому стало не те, яка ти людина, а те, які ти маєш знання, вміння і навички. Як не дивно, поштовхом до такої метаморфози послужило католицьке богослов’я, яке прийняло на озброєння думку, що розум людини, створений за образом Божим, сам по собі пізнає все істинно. Цей дивний погляд породив науковий оптимізм, який мав постулатом твердження, що розумове пізнання об’єктивно (тобто пізнає об’єкт таким, яким він є в дійсності), бо пізнає тим же способом, що і розум Божий. А бурхливий розвиток природничих наук і технологій в ті часи послужив видимим підтвердженням правильності обраного шляху.
Якщо спочатку освіта мала на увазі формування і виховання гідної людини, то пізніше виявилося, що такої професії, як «людина», взагалі-то немає в класифікаторі спеціальностей.
Так був покладений початок духовного регресу освіти. Вона стала поступово перетворюватися на механіку. Виникла механічна картина суспільства, де кожна людина – це гвинтик. І сьогодні ми можемо часто бачити, що роботодавця цікавлять перш за все якісні професійні навички цього гвинтика. Сама людина, її сутність, її моральні характеристики мало кому цікаві. Головне – що ти можеш робити, і яка від тебе користь? Якщо спочатку освіта мала на увазі формування і виховання гідної людини, то пізніше виявилося, що такої професії, як «людина», взагалі-то немає в класифікаторі спеціальностей.
Останнім оплотом опору такому прагматичному підходу до людини була, як це не дивно, радянська система освіти. Можливо, причиною цього стало те, що біля витоків її стояли кращі в світі педагоги, імена яких сьогодні майже забуті.
Втім, хоч і в зміненому вигляді, але справа їх продовжує жити. Такі популярні сьогодні методики, як «мозковий штурм», «працювати в команді», «тім-білдінг», «мотивація співробітника» і т.п. є не що інше, як модернізовані і перероблені на західний лад основи виховних процесів у трудових колоніях, придумані і систематизовані Антоном Семеновичем Макаренко, який, до речі, теж не відділяв освіту від виховання і вважав, що одне не може відбутися без іншого.
Я процитую лише деякі вислови з творів Антона Семеновича, які я свого часу використовував, коли викладав у магістратурі педагогіки вищої школи:
«Якщо мало здібностей, то вимагати відмінного навчання не тільки марно, але й злочинно. Не можна насильно змусити добре вчитися. Це може привести до трагічних наслідків».
«Навчити людину бути щасливою не можна, але виховати її так, щоб вона була щасливою, можна».
«Наше педагогічне виробництво ніколи не будувалося за технологічною логікою, а завжди за логікою моральної проповіді. Це особливо помітно в області власного виховання... Чому в технічних вузах ми вивчаємо опір матеріалів, а в педагогічних не вивчаємо опір особистості, коли її починають виховувати?»
Але кому зараз потрібно вивчати «опір особистості»? Хто з педагогів або батьків готовий цим займатися? Потрібен результат. А очікуваний результат ми отримуємо в системі ЗНО – гіршому, що можна було тільки придумати. Ні Оксфорд, ні Кембридж такої дурниці не знають. Ці університети як тест на розуміння вивченого матеріалу використовують есе, а не гру в хрестики-нулики, якій, по суті, і є ЗНО.
Сучасна школа замість того, щоб навчити дітей думати, вчить їх зубрити. Все, що стосується філософії, мистецтва, літератури, поезії, поступово йде із шкільної освіти. Тому що це область мислення, а не запам’ятовування. Нині вже зовсім неможливо заперечувати, що люди з кожним поколінням стають дурнішими. І пов’язано це з тим, що ми не прагнемо мислити, аналізувати, дізнаватися нове, вивчати складне, а значить, ми втрачаємо пластичність мозку і наші нейрони втрачають здатність регенеруватися і формувати нові нейронні зв’язки.
Сьогодні інформація видобувається легко – досить тикнути пальцем в тачскрін. І при цьому мало кого цікавить, що вона може бути неповною, спотворено., а то і зовсім помилковою. Нині наш мозок не допитливий. Він поверховий і всеїдний.
У той час, коли в університетах навчалися люди мого покоління, за знаннями йшло полювання. Їх потрібно було ще зуміти добути, тобто перебрати гори карток у бібліотеці, замовити по ним десятки книг, перегорнути їх, зуміти виділити головне, переписати від руки цитати до конспекту, завчити. Ось це була ціна гарної оцінки і отриманих знань. Сьогодні інформація видобувається легко – досить тикнути пальцем в тачскрін. І при цьому мало кого цікавить, що вона може бути неповною, спотвореною, а то і зовсім помилковою. Нині наш мозок не допитливий. Він поверховий і всеїдний.
Мозок, як і м’язи, необхідно тренувати. Якщо людина не буде навчати себе критичного мислення та аналізу, вмінню думати і зіставляти, то вона перетвориться на аморфну соціальну тварину примітивної людської зграї. Це і потрібно управлінцям нового світового порядку. Тупий електорат краще думає, це давно відомо. Він також вигідний і фінансовим магнатам. Все тому, що людина з примітивним мисленням – легко піддається навіюванню і керована. Вона приймає все, що їй говорять і бачить сенс свого життя в нескінченній прикрасі власної обгортки.
Сумно, але культура мислення, образність думки, глибина аналізу сучасних людей на десять голів нижче, ніж була у жителів Стародавньої Греції, Китаю та Індії. Ми поступово перетворюємося на примітивних аборигенів, тільки намистинки і скельця, на які ми полюємо, інакше називаються і мають інший вигляд.
А.С. Макаренко сказав свого часу слова, які, як ніколи, сьогодні злободенні: «З вершин “олімпійських” кабінетів не розрізняють ніяких деталей і частин роботи. Звідти видно тільки безмежне море безликого дитинства, а в самому кабінеті стоїть модель абстрактної дитини, зроблена з найлегших матеріалів: ідей, друкарського паперу, маніловської мрії».
Остання надія захисту наших дітей – це правильне сімейне виховання перш за все на прикладі власного благочестивого життя.
І він нескінченно правий. Але головне не це. Головне те, що у вашої дитини є безсмертна душа. Душа, яка має розкритися в цьому житті подібно до квітки. В задумі Божому вона покликана заграти фарбами неповторної індивідуальної різноманітності своєї особистості. На жаль, сучасна школа через стандартизацію, бездушність, відсутність індивідуального підходу і віри в Бога, вбиває цей процес у самому його зародку.
Дитячі садки, школи, коледжі та вузи навчають наших дітей тому, що потрібно стати «успішним», «багатим», отримати «якісне працевлаштування» та «хорошу зарплату». Але жоден з цих закладів не вчить дитину бути доброю. Ніхто з них не вчить дітей любити Бога, людей, слухатися старших, розвивати чуйність, повагу і увагу до інших людей. Молодь здебільшого не має поняття, що таке інтелігентність і тактовність. Скромність стала вважатися пороком, а не чеснотою. Але потрібно знати, що в пеклі повнісінько розумних, блискуче освічених і «успішних» у світському розумінні людей. Але там немає жодного доброго і такого, хто навчився безкорисливо любити.
Остання цитадель, яка може протистояти тотальному руйнуванню духовних якостей людської особистості, це мала церква – сім’я. На жаль, сумним фактом є те, що Церква вже не робить істотного впливу на хід розвитку суспільства. З початку дев’яностих років і до цього дня, коли храми по всій країні відкривалися ледь не по кілька на день, паралельно йшло зростання злочинності, самогубств, наркоманії, алкоголізму, абортів та інших негативних явищ. Така картина триває досі, лише з тією різницею, що парафій вже відкривається менше, оскільки їх і так вже досить багато, але це ніяк не впливає на духовне відродження суспільства.
Схоже на те, що серця людей стають все більш кам’яними і жорстокими, так що навіть великі скорботи, які надсилаються нам від Бога, не розм’якшують їх твердість. Остання надія захисту наших дітей – це правильне сімейне виховання перш за все на прикладі власного благочестивого життя.
