Оголошено всесвітнього Бога! Іспит для Православ'я

Час випробувань нам для того й даний, щоб зрозуміти, хто ми такі. І не лише ми. Але й ті, хто керує нами, хто веде за собою, хто вчить, як жити. Це стосується насамперед Церкви, тому що зовнішніх нехай судить Бог (1 Кор. 5:13).

Як священник я захопив у своєму житті весь період новітньої історії Церкви, починаючи від її відродження на території колишніх країн СРСР, і закінчуючи тим, що ми маємо тепер. Але зараз іспит проходять усі Помісні Церкви, в тому числі й ті, в кого особливо до цього часу жодних потрясінь не було. Дух нового «чудового» світу, який поступово починає входити у свої земні володіння, пропонує кожній з них на вибір два варіанти: або вона буде служити йому, або поступово буде знищена.

Слова Христа про те, що «врата адова не здолають Церкву», стосуються всієї Церкви, а не окремих її помісних філій. Де зараз Церква Женев'єви Паризької, Патрика Армського чи Давида Маневійського?

Ще кілька десятків років тому ми мали небаченої сили православний бум. Було видано величезні тиражі святоотцівських книг. А коли в життя суспільства увійшов інтернет, то сотні проповідників цілодобово почали вчити людей тому, яким має бути православний християнин. Вчителі віри різних мастей майже сорок років говорили про Христа, але лише мала їхня частина змогла показати Його на своєму власному прикладі. Адже говорити і вчити про Бога набагато легше, ніж слідувати за Ним.

Так ми збудували Православ'я, у якого зовні виглядає все непогано, але яка міцність цієї споруди може показати лише землетрус.

Я пам'ятаю час, коли за день у храмі могли хрестити по 150 дітей. Де зараз ці тридцяти-сорокарічні сини та дочки Божі? Чи живуть духовним життям? Чи ходять до храму, чи навіть не знають, де він знаходиться?

Господь дивився на нас десятки років і терпляче чекав на плоди. Але настав час збирання врожаю. Чи багато за цей термін виросло в монастирях преподобних, у парафіяльних храмах праведників, у єпархіальних управліннях святителів? Не знаю, це знає лише Бог.

Іспити для православних відбуваються зараз у всьому світі. Їх здає кожна Помісна Православна Церква. У найкращому, привілейованому, можна сказати, положенні опинилися ті православні, на кого відкрите пряме полювання: хто поставлений поза законом, кого цькують у ЗМІ, кого оббріхують і обмовляють. Така Церква просто не має виходу, їй залишається тільки одне – розпинатися з Христом.

У найгіршому становищі опинилися ті Помісні Церкви, які з наречених Христових стали державними наложницями. Не одразу вони, звісно, зважилися на цю розпусту. Це сталося поступово, крок за кроком. Спочатку треба було піти на маленькі поступки, а потім опускатися все нижче й нижче.

Всі ці процеси яскраво проявилися в період коронавірусу, коли заради страху дозволено було вважати, що в Чаші, яка дана нам, як джерело вічного Життя, може оселитися фізична смерть. Тому причащайте одноразовими ложечками, не вірте Богу, вірте ВООЗ. І не пускайте людей на богослужіння, закрийте храми на Великдень, не робіть літургії. А той, хто не підкорявся і не хотів порушувати свою присягу священника, отримував солідні штрафи.

І це схвалювалося священноначаллям, яке послужливо пристосовувалося під вимоги структури державної влади. Наступний крок – слід визнати розкольників, потім почати благословляти нетрадиційні шлюби ЛГБТ тощо.

Є й такі, хто на офіційному рівні відмовився від Христа та Євангелія, поставивши замість них національну ідеологію і військово-політичну доктрину. А духовенство, яке з цим не погоджується – у заборону, а то й у в'язницю. Але чи можна всерйоз вважати всі ці заборони канонічно обґрунтованими, якщо вони походять від людей, які замість Бога стали служити кесареві, по суті віддавши свою душу дияволу?

А ще останнім часом серед віруючих людей з'явився особливий вид – «дивані подвижники благочестя». Вони дні і ночі безперервно знищують всю «нечисть ворожу» кулеметною чергою своїх коментарів в інтернеті. Їхня релігія – злість. Вони не розуміють того, що єдине, що потрібно людині на цьому світі – навчитися усією душею любити Господа і всіх людей.

Все, що нам потрібно – це занурити свій дух у Бога і назавжди залишитися в Ньому. Не в політиці, не у війні, не в інтернет-новинах, а у Бозі. Але тільки одиниці здатні це почути.

Суд наближається. Плевели розрослися і розмножилися по всій землі. У Церкві Христовій з'являється все більше пропагандистів, політруків, а то й просто пристосуванців. На що вони спрямовують ревність своєї пастви? На ненависть до грішників! Ось їхня головна мета. Суть віри цих людей – війна зі світовим злом. Але вони не бачать, що вони і є це саме зло.

Блага звістка закликає нас одягатися во Христа, стати оновленою людиною. «Ні, це неправда», – навчають нинішні проповідники, треба вбивати інших людей «заради Христа» – це те, на що ми вас благословляємо і надихаємо. Адже перші християни також жили в дуже непрості часи. Але вони чомусь зовсім не переживали про політичне положення своєї імперії, їх не турбували ні зовнішні, ні внутрішні її вороги.

Їх турбувало лише одне – чи написано їхнє ім'я у Книзі Життя, чи ні.