Розслабленість помислів і гучне пустослів'я
Минули дні пасхальної радості, і ми знову повернулися до стану, про який йде мова в кондаку Неділі про розслабленого...
Нещодавно наша душа проходила вузький покаянний шлях великопісного оновлення. Після цього великодні торжества захопили наше серце до брами Небесного Єрусалиму. Ми відчували, як всередині нас дихає вічність. Але пройшли дні пасхальної радості, і ми знову повернулися до того стану, про який йде мова в кондаку Неділі про розслабленого: «Душу мою, Господи, во гресех всяческих и безместными деяньми люте разслаблену, воздвигни Божественным Твоим предстательством..»
Так з Царства блаженної тихості Духа Святого ми знову повертаємося в область мертвих помислів і галасливого пустослів'я. Синусоїда духовного життя, яка коливається від високих злетів до грубих падінь, не дає нам утримати внутрішню рівновагу душі. Якщо б ми йшли, не оступаючись, шляхом Христових заповідей, то нашим домом стало би нетварне світло Христа. Якщо б ми збирали не гріхи і помисли, а благодать, то пізнали смак Царства Небесного. У нас немає радості тільки з однієї причини – тому що у нас немає благодаті, адже справжнє щастя здобувається тільки в Царстві спасіння. Так само як для нашого тіла потрібне зовнішнє світло, щоб ми не падали і не ходили на дотик, так і для душі необхідне внутрішнє світло, щоб вона не була поглинута пітьмою.
Ходячи в храм десятки років, зачитуючи молитвослов до дірок, знаючи майже напам'ять Євангеліє, людина дивується: «А що ж іще треба? Чому за всі ці роки я так і не здобув миру, радості, розчулення, сліз покаяння, довготерпіння, смиренного спокою духу? Що втратив, що не зрозумів? Яким шляхом рухатися тепер вперед?» Порада старця – тепер постарайся бути уважним до своїх помислів. Не пускай в серце жодної поганої думки, ні єдиного внутрішнього руху до гріха. В які б ти спокуси не потрапляв, пам'ятай, що найбільша спокуса – це погані думки. Не пускай їх у серце, і ти прийдеш до перемоги над усіма спокусами.
Якби ми збирали не гріхи і помисли, а благодать, то пізнали б смак Царства Небесного.
Якщо у тебе вийде поєднати своє серце з Ісусовою молитвою – ти станеш господарем свого розуму і тайноглядачем Божественних одкровень. Якщо ти переможеш помисли – ти отримаєш перемогу над цілим світом і будеш мати самовладання в будь-яких життєвих обставинах. Наша душа вросла в світ. Корінь, яким вона тримається за нього – це наш розум. Дух людини, навпаки, намагається піти від світу, тому що він створений Богом і прагне до єдності зі своїм Творцем.
Коли людина говорить або розмірковує про спасіння, читає книги або дивиться духовні фільми, вона тримає в своїх руках тільки слова про спасіння. Але ці слова самі по собі не спасають. Спасіння – це повна відсутність в душі поганих дій і присутність у ній всепоглинаючої благодаті. Буває так, що людина, заваливши себе словами, книжками, знаннями, стає схожою на жертву землетрусу, похованою під уламками власних думок. У цих завалах слова втрачають значення, а самі знання не мають вже ніякого сенсу.
Той, хто зміг піднятися на гору, де вже немає слів і понять, де знання і віра не потрібні, так як їх місце займає відання – мовчить, бо знає ціну слів. Сліпий йде шукати Христа в бібліотеці, а зрячий – в глибинах власного серця. Той, хто занурився в ці глибини, живе тихо, ніким не помітний, тому що знайшов усередині себе Христа і не може відірвати від Нього свого погляду. Той, хто знайшов Христа, знайшов у Ньому і Святу Трійцю, і знайшов у Ній нескінченну свободу.
Сліпий йде шукати Христа в бібліотеці, а зрячий – в глибинах власного серця.
Академічний богослов схожий на м'ясорубку, яка, пропускаючи через розум отримані з книг знання, випускає назовні через мову перемелену інформацію про Бога. Торгівля словами і мізками не є Православ'я. Православ'я – це набуток Благодаті Святого Духа, який неможливо заховати ні в які слова або визначення. Коли ми заглиблюємося у книги, то збагачуємо свою ерудицію, коли занурюємося в безмежне море слів, то витончуємо свій інтелект, і тільки коли Бог відчинить наш розум і відкриє нам зміст прочитаних слів, ми можемо прийти до очищення серця і наживання благодаті.
Неспокійний розум, скільки його не удосконалюй, ніколи не зможе побачити Живого Бога. Тому, що безпосередньо Його бачить тільки щире, просте серце, позбавлене всякого лукавства і лицемірства. Для такого серця заповіді Євангелія дорожче за зіницю ока, а безгнівність і любов дорожче за власне життя. Більшість людей вірять у Бога, з них лише деякі змогли зміцнитися в цій вірі, а з цих тільки найрішучіші змогли зробити віру своїм життям. Таким Своїм дітям Бог дає можливість осягнути Його і з'єднатися з Ним.
Ці люди подібні до свічок, які запалили лампу свого серця від Божественного вогню. Вони світять у темряві цього світу, і темрява не може осягнути їх. Люди-свічки ходять по землі вільно, тому що не чіпляються за неї. Знайшовши Христа, вони знайшли крила і парять між Небом і землею, дивлячись зверху вниз на суєту нашого світу. Розтоптавши своє самолюбство, сини і дочки Божі насичуються досхочу солодкістю Правди Божої. Як ніхто інший, вони добре знають, що Бог нікуди не зникає і не з'являється, з'являється і зникає лише чистота серця, в якому живе Бог.
Більшість людей вірять у Бога, з них лише деякі змогли зміцнитися в цій вірі, а з цих тільки найрішучіші змогли зробити віру своїм життям.
На землі чимало людей спокійних і мирних, але цей спокій ще належить земному світу. Той же, хто отримав спокій розуму, увійшов в нестворене світло благодаті, покінчивши з усіма мирськими мудруваннями і уявленнями. Світло Христове просвіщає наше серце. Якщо зберігати його чистим, то де б ти не жив, куди б не пішов, Бог завжди буде з Тобою навіть тоді, коли ти підеш дорогою смерті.
Можна бути багатим і здоровим і тримати пекло в серці, а можна бути бідним і убогим і носити в серці рай. І у першого, і у другого серце однакове, але лише те, що його наповнює, надає сенс усьому іншому. Той, хто не боїться нічого втратити – блаженний, бо як він може втратити Бога, який «скрізь є і все наповнює». Той, хто пізнав Бога і з'єднався з ним, не буде носієм зла, він не буде брехати і лицемірити. Якщо все, що виходить з нашого серця, сповнене миром і любов'ю, то це означає, що сам Христос назвав тебе сином Божим.
* * *
Неділя про розслабленого вчить нас тому, що не можна розслаблятися. Особливо зараз, коли «супротивник ваш диявол ходить, як рикаючий лев, шукаючи, кого поглинути» (1 Петр. 5:8). Час скорочується, ніч проходить, світанок не за горами. Тому «встань, сплячий, і воскресни з мертвих, і освітить тебе Христос» (Еф. 5:14).
