Як служити Богу на робочому місці

Максим Горький

Крилатий афоризм М. Горького, як не дивно, відкриває велику правду про працю, як покликання. Праця повинна давати людині щось більше, ніж просто їжа і дах. Це закладено в природі людини. Соціальна концепція нашої Церкви говорить, що праця – це творче розкриття людини, якій, в силу початкової богоподоби, дано велике благо, і одночасно покладена велика відповідальність – бути співтворцем і співпрацівником Господа.

Праця – перша райська заповідь. Для християнина трудове життя розкриває моральні та релігійні можливості. Звичайний для багатьох нас трикутник – храм-дім-робота. Церква – дім Божий. Дім і родина – мала Церква. Робота – це, частіше за все, вже світ, який лежить в гріху. Однак світло Христове повинно проникати і на наші робочі місця, в цехи, офіси і директорські крісла. Місця, де ми живемо, і взагалі все, чого ми торкаємося, має бути пронизане благодаттю.

Саме в миру, де немає нічого спільного з вірою, необхідно світити світлом Христа «перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого Небесного» (Мф. 5, 16).

Християнин на своєму робочому місці, як і в будь-якому іншому місці в принципі, покликаний служити Богу і людям. Але це дуже загальні слова, до яких добре було б докласти інструкцію з деталізацією, щоб зрозуміти, що саме треба робити, щоб наша мирська робота стала служінням Богу і не була залічена нам у гріх. Такою деталізацією ми зараз і спробуємо зайнятися.

Ходити перед очима Божими

У всіх справах треба пам’ятати, що Бог всюдисущий і всевидющий, і що порушення Його заповіді призводить до появи на нас печаті смерті.

Жити за Євангелієм на робочому місці – не означає виставляти добрі справи напоказ. Це означає – постійно намагатися працювати відповідально і з увагою, як для Бога. Златоуст говорить, що доброчесність повинна бути така, щоб приховати її було неможливо, навіть якщо дуже будеш старатися.

Одна християнка на питання, як віруючому вести себе на роботі, цитувала слова преподобного Амвросія Оптинського: «Людина повинна найбільше берегти свою віру. Поки віра збережена, можна ще все виправити». І з цим неможливо сперечатися.

Зберігати себе від гріха

Протягом всього нашого життя над нами звершується промисел Божий. Але людині дана ще і воля, а значить, і право вибору є. А тому ми зобов’язані уважно ставитися до вибору місця роботи.

Одна моя знайома, яка працювала менеждером з продажу і не дуже любила свою роботу, говорила: «Ну, хоч не горілкою і не сигаретами торгую, і за те слава Богу». І вона була права. Християнин не може і не повинен займатися гріховним заробітком. «Перестаньте робити зло, навчіться робити добро», – закликає нас пророк (Іс. 1, 16-17).

Звичайно, бувають і безвихідні ситуації. І в таких випадках я пропоную згадати, як прийшли до Іоанна на Йордан хреститися воїни й митники. Вони сповідали свої гріхи і омилися в річці. Їм совість підказала, що не можна просто піти і жити по-старому. Виникло закономірне питання: «Що нам робити тепер на наших робочих місцях?». Відповідь Предтечі може вважатися заповіддю для багатьох трудівників: нікого не ображайте, будьте задоволені платнею, не обмовляйте, не беріть понад покладеного за законом (Лк. 3, 14-15).

Отже, необхідно перестати робити відверте зло для власної вигоди. Апостол Павло в посланні до Ефесян дає кілька рекомендацій на цьому шляху: хто крав, надалі не кради, ніяке гниле слово нехай не виходить з уст ваших, роздратування і гнів, і лютість, і крик, і лихослів’я з усякою злобою нехай будуть знищені у вас (Еф. 4, 28-31).

Професійні гріхи можуть бути мерзотою перед Богом: «Невірні ваги – мерзота перед Господом» (Притч. 11, 1). Обважувати в торговій точці, або «обважувати» – обманювати – це явний, мерзенний гріх на робочому місці.

Святитель Амвросій Медіоланський в одному з листів писав, що в роботі не можна свідомо брехати, багато обіцяти, давати слово і не стримувати. Дати в борг на одних умовах і змінити їх після: «Прокляті перед Богом ті ваги слів, які... додають хитрість до брехні. Але більш за все судить Бог того, хто обманює ближнього свого обітницями доброзичливості, а потім поневолює його, обплутаний боргами хитрої неправедності».

У справах треба керуватися євангельським правилом – «Яка користь людині, що здобуде ввесь світ, а душу свою позбавить нагороди життя вічного?» (Мф. 16, 26).

А якщо згрішив – каятися, одразу ж каятися. Свідомо роблячи злочин, можна вкрай зневіритися.

Пам’ятати, що нас оточують наші ближні

Одного разу запитали Господа: «Хто мій ближній?», І Господь відповів притчею про милосердного самарянина – ближній той, кого зустрів на життєвому шляху, і кому потрібна допомога. Митрополит Антоній Сурожський радив ставитися до людини, як до ікони, потьмянілої, затертої, але все ж святині. Учень Христовий згущує цю палітру радою: «Будьте один до одного ласкаві, милостиві, прощаючи один одному, як і Бог у Христі вам простив» (Еф. 4, 32).

Пам’ять, що поруч ближній, дає привід до взаємодопомоги. Ми повинні з радістю намагатися допомогти, коли можемо це зробити.

Коли клієнт не знає тонкощів справи, ні в якому разі не можна цим користуватися. У наш содомський час тотальної підміни понять і цінностей користуватись незнанням клієнта або опонента – не просто не вважається гріхом, а навіть зводиться до ступеня гідності фахівця. Але це безсумнівний гріх: «Перед сліпим не роби перешкоди, щоб не впасти йому» (Лев. 19, 14).

Окремо необхідно відзначити духовну підтримку і допомогу, коли це доречно. Якщо можеш, і людина готова прийняти твоє «духовне плече», – допоможи духовною порадою, знайомством зі священиком, настановою щодо віри і духовного життя.

Молитися

Один християнин двадцять першого століття якось мені сказав, що в складних випадках на роботі його рятує Ісусова молитва. Молитва потрібна як повітря взагалі в будь-яких обставинах і станах людини. На роботі вона потрібна не менше, а іноді навіть більше і частіше. Не варто про це забувати.

Отець Никон (Сморкалов) радив навчитися молитися «на привозі», тобто в самій штовханині життя, тоді всюди зможеш молитися. Якщо можливості і часу молитися зовсім немає, можна просто частіше повторювати «Господи, помилуй» і пам’ять Божа збереже нас від суєти і зла.

Подвиг і сповідування

І підлеглий, і управлінець повинні пам’ятати, що вони можуть реально служити Богу своєю вірою на роботі. Богу, а не своїй користі і пристрастям. Однак служіння Богу ніколи не буває без спокус і труднощів. Ось саме їх ми і повинні переносити з терпінням і смиренням.

Віра на робочому місці майже завжди вимагає подвигу і сповідування. Не варто думати, що ми отримаємо від людей славу, роблячи їм добро і дотримуючись заповіді. Швидше, долею нашою буде безчестя і осуд. Але і «коли ви будете терпіти зневагу для Бога, і коли через вас прославляють Бога» (Мф.5: 16).

Коли необхідно дати відповідь по вірі, треба бути готовим і не бентежитися, так вчить апостол. Віру не сховаєш, вона як свічка на свічнику в темній кімнаті. Одна прихожанка розповідала, як їй часом важко зберігати віру на робочому місці. Коли в процесі роботи відбувався явний гріх, і її примушували до участі в ньому, – вона звільнялася. І в цьому є певна мудрість і сміливість.

Християнин повинен бути мудрим, як змія. Змія зберігає голову, а християнин віру. Все можна віддати – роботу, заробіток, надприбутки, хліб – Господь не залишить: «Отець ваш Небесний знає, в чому маєте потребу». А віру треба залишити собі. Своїй душі. Згадаймо: «Яка користь людині, якщо придбає весь світ, а душу свою занапастить».

Розвиватися професійно

Ну, тут і зовсім все зрозуміло. Якщо ми поставлені на це робоче місце в цей конкретний час, значить, ваше теперішнє завдання – відповідально і якісно виконувати свою роботу. А це ніяк не можливо здійснити без належної самовіддачі і професійного зростання в своїй справі.

*   *   *

Шлях християнина тернистий. Землю необхідно обробляти в поті чола, а дорога порятунку вузька. Сам Христос в дні Свої на землі мав мозолі на руках. Давайте тверезо поглянемо на життя. Що в ньому найголовніше? Порятунок, пошук Царства Божого. Хто шукає Небесного, того Бог не залишить: «Шукайте ж найперш Царства Божого, і все інше додасться вам».

Робота – це велике служіння Богу і людям. Це прояв нашого християнського життя у зовнішнє. Саме на роботі можна виявити свої пристрасті і приступити до їх лікування. Робота – це частина тернистого шляху, який відкриває ворота раю. І допоможи нам Бог на цьому шляху!