Три дні спокутного подвигу, або Чому Великдень починається в П’ятницю
Перше воскресіння людських сердець відбулося в апостолів і жон-мироносиць. І триває воно до цього дня у всіх вірних Христових. Чи відбудеться воно і в нас?
«Ось ми і впритул наблизилися до Пасхи Христової», – так можна було б почати статтю, присвячену будь-якому дню Страсної Седмиці, але в цей раз хочеться сказати трохи по-іншому: «Ось ми і досягли Пасхи Христової».
Звучить трохи незвично, правда? Яка ж Пасха, коли зараз перед нашим поглядом встають Страждання Спасителя, Смерть, Поховання і Зішестя в пекло? В тому то і справа, що з давніх часів для християн Великоднем вважалися всі три дні, а не тільки один день Воскресіння. Великі п’ятницю і Суботу іменували Страсним Великоднем. Перемоги Христа над смертю не було б, якби не було самої смерті Христа. Спокутне значення мають і Боговтілення, і залишене Спасителем вчення, і Його пророцтва, і скоєні Ним чудеса. Однак центральне місце в спокутному подвигу займають Страждання, Смерть і Воскресіння.
«Він мучений був за гріхи наші і мучений за беззаконня наші; кара на Ньому, Його ж ранами ми зцілилися» (Іс. 53, 5), – пише пророк Ісаія. На внутрішній зв’язок подій всіх трьох днів вказує той факт, що основним прообразом Хресної Смерті Спасителя було старозавітне пасхальне жертвоприношення агнця. Додамо до цього ще й слова Іоанна Предтечі: «Ось Агнець Божий, що на Себе взяв гріх світу» (Ін. 1, 29).
Ніяка необхідність не тяжіє над Христом, Він йде на Хрест вільно, виключно з любові до людини.
Ніяка необхідність не тяжіє над Христом, Він йде на Хрест вільно, виключно з любові до людини. Ми пам’ятаємо, що іудеї хотіли скинути Спасителя зі скелі після Його проповіді в Назаретській синагозі, але тоді Він скористався своєю владою, пройшов невидимим між ними і пішов (Лк. 4, 28-30). Ми пам’ятаємо, що і під час розмови з Пілатом Христос вказує, що якби Він захотів, то благав би Отця послати заради Його звільнення дванадцять легіонів ангелів (Мф. 26, 53). У першому епізоді ще не прийшов час, у другому – Господь свідчить про Свою всемогутність, перед якою і сам прокуратор, і все озлоблені іудеї, і ми з вами – лише «комашки», але найдорожчі Богу «комашки», заради яких Він гряде на вільну муку.
З моменту Боговтілення Син Божий почав шлях кенозису – самознищення, буквально – зтощення, а в тортурах і Хресній Смерті цей шлях знаходить своє завершення. Христос, говорить апостол Павло, «упокорив Себе, був слухняним аж до смерті, і смерті хресної» (Флп. 2, 8), – це подолання крайніх наслідків гріхопадіння, найважчим з яких є смерть. Адже сама смерть є ненормальною, трагічною, протиприродною реальністю.
«Син приймає ганьбу, безчестя, прокляття, – пише В. Н. Лоський, – Він бере на Себе об’єктивний стан гріховності, підкоряє Себе умовам нашої смертності. Відмовляючись від Своїх царствених переваг, Він все глибше і глибше ховає Свою славу в страждання і смерть. Мусить бо Він виявити Своїм власним тілом, наскільки людина, яку Він створив за образом Своїм досконалої краси, спотворила себе гріхопадінням».
Смерть є ненормальною, трагічною, протиприродною реальністю.
Ми були прокляті, і Бог віддаляється від проклятого, а точніше, проклятий не може знаходитися поряд з Богом: «Боже Мій, Боже Мій! – для чого Ти Мене покинув?» (Мф. 27, 46), – це крик Христа від імені всього людства, але це і початок 21 псалма – молитви праведника, який трохи далі просить: «Не віддаляйся від мене, бо скорбота близько, а заступника нема» (Пс. 21, 12). Сьогодні у нас не тільки є помічник, сьогодні розкрита прірва між людиною і Богом подолана. Залишеність і відчай переможені. Смерть більше не має своєї колишньої влади над нами, як говорив святитель Іоанн Златоуст. Поглинувши Христа, вона мучилася родовими муками і, нарешті, вивергнула Його, а разом з Ним і нас. Преподобний Максим Сповідник вказує, що Хресна Смерть Спасителя була як суд над судом.
Але ось праведний Йосип Аримафейський знімає з Хреста Тіло Господнє і покладає Його у Гроб. Муки Спасителя закінчилися, настає час родових мук смерті і момент тиші для тих, хто залишився на землі. В цей же час в пеклі все здригається, усі засуви й замки розлітаються на шматки, володар пекла метушиться і кидається, він нічого не може вдіяти, ніяк не може протистояти вторгненню в свої володіння. Тиха, але впевнена хода Христа свідчить про те, хто ж насправді є Царем Світу. Нарешті, нарешті, напруженість очікування Месії вирішується в проникаючому навіть в найтемніші кути Світлі.
До Спасителя в пекло спускалися пророки, кожен з яких ніс своє свідоцтво про прихід Спасителя світу, останнім з проповіддю туди увійшов Іоанн Предтеча, який особисто бачив Христа. Всі, хто з вірою чекав Месію, будуть звільнені: «Христос прийшов не заради тих тільки, які за часів Тиверія кесаря увірували в Нього, – пише святитель Іриней Ліонський, – але для всіх взагалі людей, які від початку в своєму поколінні по силі боялися і любили Бога, і праведно і благочестиво вели себе в ставленні до ближніх, і бажали бачити Христа і чути Його голос. Тому всіх таких Він у Другому пришесті Своєму першими возставить від сну».
Страсна Пасха позаду, настає час Пасхи Красної.
Святитель Фотій Константинопольський говорив, що диявол рвався до Хреста, бо думав, що убивши Христа, він може перемогти Його. Він вважав, що заволодіє черговою людською душею. Але Ця Душа була не простою, хоча вона і розлучилася з тілом, проте з нею (як і з тілом) нерозлучно залишилося з’єднане Божество. Тому диявол прогадав, убивши Христа, він програв остаточно. Пекло не витримує Божественної сили і слави Його, воно тріщить, розривається.
Що в цей час відчували Богородиця, апостоли і мироносиці на землі, передати неможливо, ми тільки можемо здогадуватися про це. Однак, знаючи їх переживання, Господь скорочує час перебування в Смерті. Він пролежав у Гробу три дні, але не три доби (не 72 години).
Остання ступінь самознищення стає переходом до слави. Страсна Пасха позаду, настає час Пасхи Красної. У Воскресінні смерть, що увійшла в Спасителя, спопеляється, висохле дерево людського роду прищеплюється до Джерела Життя і далі Життя вторгається у Всесвіт, весь космос осяює сила Життя: «Славне Воскресіння Христове є власне наше воскресіння, яке подумки відбувається і проявляється в нас, забитих гріхом», – пише преподобний Симеон Новий Богослов.
Перше воскресіння людських сердець відбулося в апостолів і жон-мироносиць, і триває воно до цього дня в усьому сонмі вірних послідовників Христа. Відбудеться воно і в нас, якщо візьмемо участь в Стражданнях Його і будемо гідними смерті Його (Флп. 3, 10).
