Акафіст Богородиці – перший і єдиний з тисячі інших
Більшість православних настільки звикли до акафістів, що навіть і не підозрюють, що був час, коли не було цього всім добре знайомого жанру церковних піснеспівів.
Напевно, секрет популярності акафістів криється в їх доступності: їх можна самостійно читати в домашніх умовах, крім того, вкладене в акафісти авторами цілком доступне для сприйняття. Місячні мінеї, октоіхи і тріоді ніхто для себе купувати не стане – і дорого, і незрозуміло, і місця багато займає, та й навіщо взагалі, а ось акафістник – інша справа.
Нагадаємо, що богослужбовий Статут не знає такого жанру співів як акафіст, за винятком одного випадку – акафісту Божої Матері, який традиційно звершується на утрені суботи п’ятої седмиці Великого посту. Спочатку найменування «акафіст» – в перекладі з грецької мови буквально означає «гімн, при співі якого не сидять» – відносилося тільки до акафісту Богородиці. Але в подальшому так стали називати окремий жанр пізніших церковних піснеспівів, складених за зразком самого першого і колись єдиного акафісту.
Якщо ми відкриємо «стандартну» історію виникнення акафісту Богородиці, то побачимо, що його введення в богослужіння, а, відповідно, і авторство приписується патріарху Константинопольському Сергію – майбутньому єретику-монофеліту. Але, справедливості заради, потрібно сказати, що питання авторства тут не вирішене, з тої простої причини, що в збережених рукописних варіантах акафісту ім’я автора не вказано. Тому, крім патріарха Сергія, який жив в VII столітті, дослідники називають як більш ранніх авторів, наприклад, Аполлінарія Лаодикійського (IV ст.) або преподобного Романа Солодкоспівця (VI ст.), так і більш пізніх – гимнографа Георгія Сікеліота (VIII ст.), святителя Германа Константинопольського (VIII ст.), преподобну Касію (IX ст.) або її сучасника святителя Фотія. Існує також думка, що акафіст Богородиці має не столичне, а сирійське походження, хоча ця точка зору заперечується.
Канонар повідомляє нам, що в суботу п’ятої седмиці Великого посту звершується всенічне бдіння на честь свята «Собору Пресвятої Володарці нашої Богородиці в чесному Її храмі у Влахернах», встановленого на знак вдячності Божої Матері за звільнення міста «від оточуючої його перської та варварської небезпеки».
Всі розбіжності щодо часу походження і авторства акафісту Богородиці будуються на непрямих свідченнях – таких як стилістика тексту, побудова мовлення і т.п., в яких я взагалі не розбираюся – а ось якщо говорити про документально підтверджені факти, то вони нам вказують, що немає джерел старше Х століття, в яких би згадувався акафіст. Але якщо ми заглянемо в Канонар читань Типікону Великої Церкви (мова йде про Софійський собор Константинополя), – а це якраз десяте сторіччя – то побачимо в ньому не тільки богослужбові вказівки щодо акафісту, а й причину введення його в Статут.
Отже, Канонар повідомляє нам, що в суботу п’ятої седмиці Великого посту звершується всенічне бдіння (панніхіс) на честь свята, повна назва якого виглядає так: «Собор Пресвятої Володарці нашої Богородиці в чесному Її храмі у Влахернах», – а встановлений він був як подяка Божої Матері за те, що Вона звільнила своє місто «від оточуючої його перської та варварської небезпеки».
Зі сказаного повинно виникнути невелике здивування: якщо всі перераховані автори жили раніше відомої документальної фіксації акафісту в Статуті, як же тоді він співався до Х століття, або все ж таки він відразу потрапив на суботу п’ятої седмиці? Відповідь можна знайти в самому тексті.
Другий кондак починається словами: «Ви́дящи Свята́я Себе́ в чистоте́, глаго́лет Гаврии́лу де́рзостно: пресла́вное твоего́ гла́са неудобоприя́тельно души́ Мое́й явля́ется». Як бачимо, тут йдеться про події Благовіщення.
Набагато більш тісно за своїм змістом акафіст пов’язаний з Різдвом Христовим: «Пою́ще Твое́ Рождество́, – читаємо в дванадцятому ікосі, – хва́лим Тя вси, я́ко одушевле́нный храм, Богоро́дице: во Твое́й бо всели́вся утро́бе содержа́й вся руко́ю Госпо́дь, освяти́, просла́ви и научи́ вопи́ти Тебе́ всех».
Взагалі, якщо ми уважно вчитаємося в слова акафісту, то побачимо, що він багато в чому являє собою поетичний переказ подій, пов’язаних з Різдвом, а особливо догматичного його боку. Це дозволяє припустити, що спочатку акафіст співався в свято Собору Пресвятої Богородиці (тобто 26 грудня (8 січня)), а також на Благовіщення.
У грецьких мінеях є вказівка співати акафіст на Благовіщення. Літургійні джерела вказують, що спів акафісту не був фіксованим, а міг виконуватися від двох днів до Благовіщення до п’яти днів після.
Якщо ми перенесемося в XII століття, то побачимо, що в грецьких мінеях є вказівка співати акафіст саме на Благовіщення, на утрені після 6 пісні канону. Літургійні джерела вказують, що спів акафісту не був обов’зково фіксованим, а міг виконуватися від двох днів до Благовіщення до п’яти днів після, на що і вказують деякі Типікони Студійського монастиря. Щодо Великого посту тут також є цікаві відомості. Так, наприклад, в бібліотеці Великої Лаври на Афоні існувала практика співу акафісту у вівторок шостий седмиці.
Як вже було сказано, згідно константинопольських літургійних джерел, практика співу акафісту Богородиці була пов’язана з позбавленням від навали варварів. Мова тут, швидше за все, йде про VII століття (таким чином більш пізні варіанти авторства ставляться під сумнів), а точніше, про війну візантійців з персами.
Для того щоб краще зрозуміти всю тривогу і радість ромеїв, потрібно нагадати, що воювали вони тоді з імперією Сасанідів, на чолі якої стояв шахиншах Хосров II Парвіз – останній великий представник своєї династії. Саме його вірменський хронограф Мовсес Каганкатваци називає «страшним мисливцем, левом Сходу, від одного гарчання якого здригалися далекі народи, а ближні від виду його танули, як віск». Згідно з переказами, відображеними в Синаксарі суботи п’ятої седмиці, вперше, у всякому разі, в Константинополі, акафіст співався в 626 році, під час облоги столиці. А ось вже в 628 році між імператором Іраклієм і шахіншахом Хосровом був підписаний мирний договір. Так що візантійцям дійсно було за що хвалити і дякувати своїй Небесній Заступниці.
Згідно зі статутом Софійського собору напередодні суботи належало здійснювати урочисту службу Богородиці, що супроводжувався ходою містом з Її іконами. Саме до цього богослужіння і було додано спів акафісту.
Потрібно також сказати про те, що не дарма спів акафісту припадає на кінець тижня. Справа в тому, що згідно зі статутом Софійського собору напередодні суботи належало здійснювати урочисту службу Богородиці, що супроводжувалася ходою містом з Її іконами. Саме до цього богослужіння і було додано спів акафісту.
Любов християнського народу до Богородиці тільки росла і знайшла своє вираження в пов’язаних з акафістом іконографічних образах. Зустріти ми їх можемо в розписах монастирів Афона, Македонії, Румунії та, звичайно ж, Русі. Але мені наостанок хотілося б відійти від історичного і літургійного фактажу і закінчити словами святителя Григорія Палами, в одній зі своїх Омілій писав:
«Діва-Матір є як би єдиним кордоном між створеним і нествореним Божественим єством. І усі, хто бачить Бога, пізнають і Її як місце Невмістимого. І всі, хто вихваляють Бога, заспівають і Її після Бога. Вона – причина і Того, Хто був перед Нею, благословень і дарів людського роду і Подательниця дійсних, і Заступниця – вічних. Вона – основа пророків, початок апостолів, твердження мучеників, фундамент вчителів. Вона – слава сущих на землі, радість сущих на небі, прикраса всього створення. Вона м початок, джерело і корінь приготованої нам на небесах надії, яку так сподобилися всі ми отримати по Її молитвами про нас, во славу Народженого перед віками від Отця і останнім часом Воплощенного від Неї Ісуса Христа, Господа нашого».
