Від смартфона до SMARTлюда
6 лютого – Всесвітній день без телефону. Того самого телефону, який захопив і володіє більшою частиною нашого життя.
Сон
Кладовище. Присипані піском урни. На квадратному екологічно чистому кам'яному надгробку номер телефону, поруч лавка. Сів, відкрив планшет, зайшов на сайт, ввів номер телефону, і тут тобі вся ілюстрована історія життя небіжчика. Від першої фотографії на УЗД до останньої, перед самим кремуванням.
Усе, що було викладено в соціальних мережах, зміни геолокації протягом життя, які фільми дивився, чим цікавився, історія покупок, пошуки в інтернеті, скільки, коли й на що було витрачено грошей, кредитна історія, рухоме й нерухоме майно, на що хворів та ін. Загалом за бажання можна здійснити детальний серфінг історії всього життя того праху, який лежить зараз під ногами, дізнатися, чим жила й займалася ця людина в будь-яку хвилину свого життя, потрібно просто ввести день і годину.
Є також посилання для переходів по лінії його покійних родичів з докладною історією їхнього життя. Тепер вже немає потреби любителям родоводу копатися в архівах, все можна дізнатися тут і зараз. Також є можливість поставити запитання віртуальному помічникові, і він дасть докладну відповідь, ілюструючи її фото- і відеоматеріалом.
Як мило!
Я пам'ятаю, як усе починалося...
Найближча телефонна будка була за п'ять кілометрів від моєї хати, у центрі селища міського типу. Щоправда, можна було ще зателефонувати з поштового відділення, це десь за кілометр, коли воно було відкрите. Так я прожив своє дитинство і юність, втім, як і всі інші.
Ми їздили в піонерські табори, а потім і в будзагони, ходили в походи, не маючи поняття, що таке мобільний зв'язок. Додому рідним можна було тільки написати листа, який ішов не менше тижня, відправити листівку, у крайньому разі, якщо щось термінове, телеграму. Але, незважаючи на певні незручності, той час я згадую як найкращі роки мого життя.
Незадовго до мого призову в армію в сусідів через будинок з'явився телефон. Коли я, відслуживши, повернувся, ситуація була точно така сама. Телефон сусідів стояв на веранді, і вся вулиця ходила до них телефонувати в будь-який час дня і ночі: комусь швидку викликати, хтось на роботу не зміг вийти і хотів попередити начальство тощо. Коли я навчався в університеті, можна було зателефонувати додому з телефонної будки гуртожитку, кидаючи щохвилини в апарат п'ятнадцять копійок. Але я не телефонував, бо вдома в нас телефону не було.
Коли я перейшов жити до своєї дружини, у них в квартирі вже був телефон. Червоний, із прозорим коліщатком для набору цифр і кучерявим дротом між трубкою й апаратом. Йшов час, прогрес невблаганно прагнув уперед. Незабаром почали з'являтися диво-апарати, які могли визначати номер вхідного дзвінка. Так добігла кінця ера приємних і цікавих телефонних пустощів, якими перехворіло дуже багато дітей та підлітків.
Телефонні розіграші
Третя година ночі. Дзвінок.
– Доброго дня, це стадіон?
– Ні.
– А чому ви в трусах?
Або так:
– Доброго дня, ви вже, напевно, спали?
– Так.
– Ну, я тоді зранку зателефоную.
Якщо була весела компанія і повно часу, то можна було протягом дня надзвонювати на один і той самий обраний із телефонної книги номер і різними голосами наполегливо просити покликати до телефону Гошу. А ближче до ночі зробити останній дзвінок і сказати: «Здрастуйте, я Гоша, мені не телефонували випадково?»
Такі розіграші були найбільш нешкідливими. Втім, можна було й за них отримати по шапці. Можливість дізнатися в операторів телефонної станції, хто дзвонив, звісно ж була. Так дівчата-студентки, які, перепивши яблучного сидру, зателефонували на пожежну станцію з проханням терміново до них приїхати, бо в них «горять серця», були відраховані з вишу. Але з появою телефонів з АВН добіг кінця час здогадок «хто ж мені телефонує».
Початок ери мобільних телефонів
90-ті роки минулого століття. Я вже був священником. Тоді вперше я побачив у руках одного мого знайомого справжній мобільний телефон. Він був розміром з невелику цеглину і дуже гарно виглядав з його товстим золотим ланцюгом на шиї. Так його невдовзі й закарбували з цим ланцюгом і телефоном у руках на надгробному пам'ятнику. Коштував такий телефон на ті часи величезних грошей, абонентна плата за нього була значною, тож про таку розкіш можна було навіть не мріяти.
Але технічна думка не стояла на місці, її неможливо було втримати. В мене з'явилась перша невбивана Nokia 5110 з чорно-білим дисплеєм розміром два на два сантиметри. Ну а потім наздогнати всі ці нововведення вже не було ані сил, ані бажання. Коли я нещодавно прийшов до магазину з проханням замінити скло на своєму іРһопе 6, то в мене виникло відчуття, що я прийшов у сучасний наворочений автосервіс полагодити ресору на кареті. Мені популярно пояснили, що все людство вже давно їздить на авто, а на конях – тільки аборигени.
Що ми маємо тепер
Телефон тепер – це не просто телефон: це розважальний центр, телевізор, диктофон, фотоапарат, відеокамера, бібліотека, довідник, магнітофон, записна книжка, будильник, калькулятор, гаманець і ще багато чого, про що я навіть не здогадуюся. Він може бути мовчазним слухачем. Поговориш при ньому про те, що потрібно б валізу в дорогу купити, а він тобі вже й рекламу магазинів з валізами в інтернет-браузері показує. Загалом, телефон стає дедалі дивовижнішим і дивовижнішим. До того ж настільки, що стає навіть страшно.
У довоєнні часи, бувало, приїдеш на море відпочити, вийдеш увечері на вулицю – сидять діти на майданчику в позі мумій, встромилися в телефони. Які там хованки, футбол, догонялки, дитячі веселі ігри! Дорослі нічим не кращі. Більшу половину свого часу вони так само проводять, дивлячись у вікно екрана. Який «чудовий, дивний» світ. Слава Богу, що я ще застав нормальне людське дитинство.
На черзі SMARTчел
Пам'ятаю той час, як багато православних переживали з приводу ІПН і того, що вказаний на ньому номер замінить наше ім'я. Або що в штрихкодах і нових паспортах буде закодована печатка антихриста тощо. Але ніхто так і не помітив, що наше ім'я вже давно замінив телефонний номер.
Я перший раз телефоную на одну з фірм, яка розвозить воду по домівках, а там вже знають не тільки як мене звати, а й номер будинку і квартири, де я живу. Усі рахунки за комунальні послуги, банківські реквізити, медична база даних, електронні документи та інше прив'язані до мого номера телефону. У державних інстанціях уже рідко хто запитає прізвище, ім'я, по батькові. Усі запитують номер телефону, а там уже все до нього підв'язано.
Залишилася справа за малим – знайти спосіб, щоб цей смартфон і сама людина з'єдналися одна з одною так само, як з'єдналася у Христі Божественна і Людська природа: «незлитно», «незмінно», «нероздільно» і «нерозлучно». І вийде такий собі SMARTлюд. Чи ні?
