Про Бога, що творить безліч великих і недосяжних славних діл
Недільна проповідь на Євангельське читання недільного дня.
Багатий юнак, про якого ми читаємо в Євангельському уривку цієї неділі, хотів дізнатися, що він повинен зробити, щоб успадкувати вічне життя. Але правильніше було б запитати, яким він має стати, щоб увійти до Царства Божого. Мати добрі справи простіше, ніж стати добрим. Але Бог чекає від нас добрих справ не тому, що так треба, а тому, що інакше не можна. Любити Господа, намальованого на іконах, простіше, ніж знайти Його всередині власного серця.
Як важко не лише зрозуміти, а й прийняти те, що пишуть преподобні. Як можна бачити всіх людей святими? Як можна вважати, що «коли ти бачиш назовні щось інше, крім Бога, досконалого і бездоганного, значить у тобі щось не так. Потрібно глибше увійти до себе і виправити себе. Тоді ти глибоко й остаточно пізнаєш, що Бог у всьому і ніде немає ніякої недосконалості» (старець Симон Безкровний).
Отче, про що це ти? Як же так? Будинок, який я будував із батьком, зруйнували ракети. Моя мати, сестра з племінниками – бомжі та бездомні мандрівники. Наших парафіян, знайомих, друзів, простих мирних людей повбивали. Сповіді біженців неможливо слухати без сліз! Обман, лукавство, ненаситна жадібність керує всім світом. Політичні цілі замінили Євангельські.
Мамона стала новою світовою релігією. Здається, що світом уже керують не люди, а демони. Скрізь і всюди брехня та підлість, а не Бог! Я не розумію, про що ти говориш?
«Світ залишився таким самим, яким і був – брехливим і оманливим. Уяви, що навколо тебе ліс, повний гострих шпильок та колючок. Босоніж по ньому не пройти, але якщо ти вирушив у дорогу в міцних і витривалих черевиках, то ніякі колючки та шипи для тебе не мають жодного значення. Якщо твій духовний зір стане проникливим і благодатним, то крізь трагедію і жах цього світу ти всюди бачитимеш лише одного Бога, в любові Якого міститься і зберігається все, що існує» (старець Симон Безкровний).
Отець Симон своїми словами нагадав мені історію життя благодатного старця Віталія (Сидоренка), який привчив себе бачити навколо лише Христову любов, і ніхто не міг похитнути його у цьому виборі. Отець Віталій із ранніх літ все приймав, як із руки Божої. Коли його, юродивого і дивакуватого мандрівника, притягли в дільницю міліціонери, то, повернувшись звідти, він розповідав, що його забрали до себе ангели і довго вчили (гладили по голові, животі, спині, щоб він був слухняним і зразковим християнином). Сліди цих «ласк» було видно на всьому тілі подвижника у вигляді страшних синців та гематом. Мисливцеві, який намагався вбити старця в горах, подвижник на останні гроші купив шоколадні цукерки.
Все життя отця Віталія – ходіння перед Богом, а чудеса, які зараз відбуваються за його молитвами, є свідченням його богоугодного життя.
Все, через що проходить наша душа і тіло, рухаючись лінією часу, можна віднести до почуттів та переживань. Вони діляться на приємні та неприємні, погані й добрі, болючі й радісні. Між цими полюсами відчуттів проходить все наше життя.
Все те, що можна віднести до мінуса й негативу, приносять нам не добрі й хороші люди, а, як правило, злі й підступні. Обставини нашого життя можуть коливатися від сприятливих до нестерпних.
Але якщо наше життя схоже на багатовекторний принтер, на якому вирізається конфігурація нашої душі, то ми повинні розуміти, що всі ті інструменти та ножі, які пиляють, ріжуть і шліфують нашу душу, відокремлюючи від неї все те, що є перешкодою для входження в Царство Боже, не можуть бути солодкими та приємними. Адже ми, насправді, ще не народилися для життя вічного. В утробі матері ткався тимчасовий одяг для нашої душі, а зараз вишивається неповторний візерунок нашої особистості. Пломби у стоматології закріплюють світлом ультрафіолетової лампи. А людські душі проходять загартування через страждання.
Те, що ми сприймаємо як страждання – елементи творчої роботи Майстра над своїм виробом. Скорботи приходять і минають. Вони то набирають такої сили та міці, що, здавалося б, уже терпіти неможливо, то слабшають, щоб потім знову повернутися.
Але якщо через усе те, що відбувається з нами і навколо нас, ми зуміємо прозріти дії Небесного Отця, тоді досягнемо того знання, про яке говорить старець Симон.
Наш дух не залежить від цього світу. Навпаки, світ, у якому ми живемо, повністю залежить від стану нашого духу. Коли ми перестаємо дивитися на зло, воно саме по собі зникає. Коли ми припиняємо судити та засуджувати, то й люди перестають бути поганими. Щоб перемогти зло, не потрібно збиратися на майдани і робити державні перевороти. Достатньо протягом дня спостерігати за власним розумом: чи судить він світ, чи засуджує ближніх, чи впадає у гнів, хіть чи роздратування? Якщо ми хочемо пізнати в собі Христа, який є любов, то всі наші дії повинні виходити з любові і бути любов'ю. Інакше з'єднатися з Христом неможливо.
Для того, щоб про нас пам'ятав Бог, ми повинні жити так, щоб кожен день був наповнений пам'яттю про Бога. Якщо ж ми будемо весь день занурені в мирську суєту, то й світ про нас не забуде і зробить усе, що від нього залежить, щоб у нас не залишилося жодної хвилини на тишу та усамітнення. Час скорочується не тому, що його поменшало, а тому що справ і суєти у нас побільшало. Будь-які спокуси починаються з першої думки. Від неї походять образи, гнів, ненависть, страх та ін. Так за допомогою думок ворог людського роду затягує петлю на нашій шиї.
Свобода духу настає тоді, коли людина привчає себе триматися серцем за Христа без жодних думок. Схопитися за Нього можна лише обіймами смирення.
У світі ми матимемо скорботи – це безперечно (Ів. 16:33). Але якщо у будь-якій події та ситуації ми почнемо упокорювати свою волю під благий промисел Божий, то ці скорботи не будуть приносити нам страждання. Ми страждаємо від того, що шкодуємо себе, уперті у своїх бажаннях, чинимо опір Божественним рішенням і обурюємося на них. Самозречення − це і є досконале смирення, яке відкриває благодатні сердечні небеса.
Чим більше ми переживаємо про щось, тим довше це затримується в нашому житті. Наші думки прив'язують до себе ці речі, і ми приречені тягнути їх на собі, поки вони зламають нас, або ми викинемо їх від себе куди подалі.
Не треба займатися виправленням інших, нав'язуючи їм своє безблагодатне та розумове розуміння спасіння. Не треба рятувати світ від зла, доки воно саме живе в нашому серці. Краще триматися Христа, Який Сам навчить нас спасіння, тоді довкола нас будуть спасатися тисячі.
«Якщо ти зайнятий виключно зовнішнім, тоді всередині тебе обов'язково буде кошмар. Якщо ж ти займешся своїм внутрішнім життям, то зовнішнє, втративши твій егоїстичний вплив, налагодиться саме собою. Тоді ти посеред брехні та ненависті завжди бачитимеш Бога. Тоді серед скорбот ти бачитимеш Христа. Ти бачитимеш Господа не надумано, не уявою запаленого егоїстичного розуму, але духом своїм, перетвореним Христовою любов'ю» (старець Симон Безкровний).
