Навіщо каятись тим, кому і так добре
Недільна проповідь.
Цього неділі Євангельське читання на літургії нагадує нам про те, з чого почалася проповідь Спасителя: «Покайтеся!» Ось те, що мало б стати нашим першим кроком на шляху до безсмертя, що могло б змінити життя всього людства, якби воно почуло звернений до нього Божий заклик. Але цього не сталося.
«Пісні душі моєї наприкінці життя співають про сильне покоління, яке сходить нанівець. Піднімаються хвилі нових поколінь, але вони, як хвилі моря після бурі – все слабше і слабше…» (старець Симон Безкровний).
Новий Завіт був зрозумілий одними, як заклик до засвоєння нової світоглядної доктрини, іншими як необхідність створити нову релігійну структуру, побудовану на євангельській культурі, треті сприйняли його як філософську парадигму тощо. Все це різноманіття розуміння Нового Завіту було успішно пристосовано для того, щоб служити миру та його князю, «що панує у повітрі». Більшість християн так і не зрозуміли, що Христос приніс у світ не нове вчення і прийшов не для того, щоби заснувати нову релігійну організацію. Він прийшов для того, щоб дати нам Самого Себе, для того, щоб ми жили не вченням про Христа, а Ним Самим, для того, щоб ми напоїли свою душу благодаттю Божою, а не тим, що про неї пишуть і говорять.
«Усюди розмови та чутки про війни. Страхи наповнили міста. Навіщо тлумачити про життя земне, якщо всі ми Твої, Боже, перельотні птахи з землі на небо? Оніміло в мені серце моє: благаю Тебе – дай йому крила святої благодаті» (старець Симон Безкровний).
Одночасно служити миру і Христу неможливо. Релігія може вільно поєднувати хрест Христовий із геноцидом корінного населення в Індії, Африці чи Австралії, як ми пам'ятаємо з історії. Вона може спокійно орудувати, тримаючи в одній руці хрест, а в іншій – закривавлений невинною кров'ю меч. Її служителі без зазріння совісті можуть нацьковувати одних християн на інших, мотивуючи вбивства пишномовними словами про «борг», «честь» і «обов'язок», замінивши Христа на ідеологію, політику, граючи на почутті колективного егоїзму. Світ активно використовує релігію як важіль впливу на народні маси. Політруки і ліберали в рясах кожен зі свого боку женуть свою паству подалі від Христа, щоб змусити її потім поклонитися «людині гріха», мотивуючи свою вимогу тим, що «будь-яка влада від Бога».
«Чи охоронці охороняють спокій країни? Чи війська? Правителі? Звичайно, ні. З давніх-давен сказано ясно, що достатньо лише кількох невідомих світу пустельників, які перебувають у глибокій молитві, щоб залишилися цілими міста і країни. Лише кілька Твоїх пустельників, Христе… Спаси всіх нас, Боже!» (старець Симон Безкровний).
Але той, хто справді не за буквою, а за духом став християнином, знає, що в цьому світі немає нічого такого, за що можна було б вбивати інших людей. Той, хто вчепився за світ, буде боротися за своє місце під сонцем. Той, хто вчепився за своє тіло, буде служити його егоїзму. Божевільні вбивали і будуть вбивати заради влади і грошей. Але той, хто проміняв світ і тіло на Христа, бачачи Його у всьому, звільняється від усіх турбот і починає жити духом. Дух не має тіла, тому завжди спокійний. Він не боїться смерті, бо безсмертний. Чи живе духовна людина, чи вмирає, для неї «життя – Христос і смерть – здобуття» (Фил.1:21). Християнин, який живе світом – раб брехні й гріха. Тільки той, хто, незважаючи на жодні релігійні «авторитети», йде за Христом, набуває вічної свободи. Для курей найкращий проповідник – це півень. Для півня найкраще місце на землі — його курник. Але вся ця компанія – продукти для кухарів.
«Зимовий вечір дме безжально за комір, і все-таки він менш набридливий, ніж погані помисли. Небезпечна для здоров'я зимова холоднеча, але небезпечніші погані помисли. З важким жаром лежить той, хто звалився від хвороби, з тяжким серцем живе одурманений злом. Помилуй усіх, хто любить тебе, Господи!» (старець Симон Безкровний).
Той, хто Христовий, живе не головою, а серцем, у якому чує Божий голос. Він нікого не виключає зі своєї любові, тому що джерело любові – Сам Христос. Що б йому не робили люди, як би до нього не ставилися, християнин не перестає їх любити, бо його любов безумовна. Світ стає для нас прекрасним лише тоді, коли нам від нього нічого не потрібно. Все, що нам потрібне, знаходиться всередині нас самих. Той, хто живе духом, той у всьому і скрізь бачить Божу любов і Його Промисел. Той, хто живе своїм его, скрізь бачить зло і ворогів, з якими треба нещадно боротися. Ця боротьба загартовує його самість і робить ще більшим егоїстом. Втративши Світло Христове, душа занурюється у темряву ночі помислів, які обволікають її з усіх боків темним туманом.
«Той, хто здобув невпинну молитву, вдячний всьому на світі: гуркоту морських хвиль – вони навчили його безперервно молитися, шуму вітру – він навчив його не втрачати увагу в молитві, крикам чайок на морському узбережжі – вони навчили його пам'яті Божій, диму багаття на привалі – він допоміг йому здобути слізний плач у покаянні, суєтному світу – він навчив його справжньому зреченню. Але найбільше він вдячний Господу і Пресвятій Богородиці – Вони дарували йому найцінніше на світі: спасіння душі!» (старець Симон Безкровний).
Хто здобув Христа, щасливий у будь-якому місці та за будь-яких обставин. Тому що Христос для нього – всіляке у всьому. Він знайшов щастя у своєму власному дусі, живучи в Божому Царстві, яке всередині його (Лк.17:21). Ми прийшли в цей світ не для того, щоб відстоювати справедливість і боротися за правду, а з єдиною метою – пізнати Бога в собі. Стати християнином означає прийти до глибокого внутрішнього перетворення і повної зміни свого духовного зору. Ми спасаємося не світом і не у світі, а залишенням усіх до нього пристрастей та уподобань. Коли християнин помалу перестає віддавати світові свій розум, поступово повертаючи його всередину себе, то знаходить у собі інше джерело Живої води, що скаче в Життя вічне. Таким шляхом людина набуває безпристрасності та святого смирення. Хто віддав Богові все, так що і віддавати більше нічого, в ту ж мить стає вільним, а Бог Сам відкривається в ньому в доступній людині повноті.
«Те, що ми робимо зараз, визначає, що буде відбуватися з нами завтра. Про що ми думаємо, тим і станемо. Думки – енергія цього світу, і нехтувати контролем над ними явно не варто. Страшно бачити людей, у яких очі заліплені пожадливістю, вуха – похабними піснями, мова – лихослів'ям, а думки – злістю, і при цьому запитують: "За що нам це все?"» (старець Симон Безкровний).
Звичайно, ці люди хотіли б і далі жити спокійно, ні про що не переживаючи, продовжуючи блукати, засуджувати, озлоблятися, накопичувати блага для себе, ситно їсти, розважатися, дивитися телевізор, реготати. Але коли приходить «чорний день», виступає на поверхню вся нікчемність і безглуздість такого існування, яке вони називали «життям». Але вибір зроблено давно, і нічого не можна змінити. Життя прожите даремно. Сумно буде потім дізнатися, що всі ці десятиліття поряд пліч-о-пліч з ними жила Істина, не залучена до обману (бо залучити Істину до обману абсолютно неможливо) – чиста, лагідна, смиренна, завжди радісна, добра, любляча, що дарує справжнє щастя. Але лише одиниці обрали Її як супутницю життя, інші віддали перевагу «жити як усі».
Ті, хто намагаються утвердити себе в цій Істині, кожну мить свого життя намагаються пам'ятати про Бога, знаючи одну мудру істину – «Поки ти пам'ятаєш про Бога, Бог пам'ятає про тебе». Той, хто утримує в пам'яті Спасителя, утримує у своєму серці і Його любов, і співчуття, таким чином з'єднуючись із Ним нерозривним союзом. Такого християнина Господь Сам бере на Свої плечі, немов овечку, покладає на Себе всі його скорботи і тяготи, а замість них дарує Свою радість і спокій.
«Якщо ти зараз, цієї самої хвилини, пам'ятаєш про Бога, то й Бог зараз знаходиться поряд з Тобою. Він чує тебе з твого духовного серця, яке не має ні меж, ні обріїв, бо тільки безмежне людське серце може вмістити безмежного Бога» (старець Симон Безкровний).
