Соборування: профілактика хвороб тіла чи таїнство зцілення душі?
Про помилки навколо таїнства Соборування.
«Русь хрещена, але не освічена», – писав колись Лєсков. І хоча нас від часу, в якому жив письменник, відокремлює всього сто з невеликим років (за історичними мірками – всього нічого), різниця між його світом і нашим, без перебільшення, величезна.
Взяти хоча б той факт, що за часів Лєскова грамотність була далеко не само собою зрозумілим явищем, а, скоріше, привілеєм для небагатьох. Зараз, навпаки, неграмотну людину якщо вдень з вогнем і знайдеш, то не інакше як де-небудь у віддаленому циганському таборі, та й то не в кожному.
Мало того, ні в який інший час людині не була доступна така кількість інформації, як зараз. Причому доступна абсолютно вільно, можливо, навіть занадто вільно. Ось вже, здавалося б, в такі часи такий порок, як невігластво, повинен втратити будь-яку актуальність. Справді, звідки взятися невігласам, коли всі поголовно грамотні, вищу освіту має кожен перший з половиною, а книги навіть друкувати не потрібно – заходь в Інтернет і читай скільки завгодно хоч з монітора, хоч з телефону, хоч з електронної книги?
Але ж ні! Як виявилося, кількість невігласів зовсім не пропорційна кількості тих, які не вміють читати. Воно, скоріше, пропорційно числу тих, хто читати не хоче. Втім, і ті, хто читати не проти, загальну невеселу картину розбавляють мало: за минулі десятиліття наш народ неабияк розгубив таку властивість, як культура читання. І ті, хто все ще не втратив бажання читати, далеко не завжди читають що-небудь варте того.
Короткі (і майже завжди дуже тенденційні) новини з кричущими заголовками популярніші серйозної аналітики. Макулатура, наповнена псевдонауковими твердженнями, міфами, а часом і явними дурницями, привертає до себе більше, ніж якісний нон-фікшн, навіть якщо останній написаний простою і зрозумілою мовою. Низькопробна белетристика користується більшим попитом, ніж класика.
Кількість невігласів зовсім не пропорційна кількості тих, які не вміють читати.
Церква, як відомо, являє собою зріз суспільства, тому процентне відношення читаючих до читаючих і маючих культуру читання до не знаючих, що це таке, в Церкві приблизно таке ж, як і поза Нею.
Особливо виразно це проступає у відношенні наших парафіян до таїнств. Вже здавалося б, що може бути простіше, ніж прочитати на цю тему щось написане у святих отців або просто авторитетних церковних письменників і раз і назавжди скласти для себе правильне, згідне з вченням Церкви уявлення про кожне із семи таїнств?
Але ні, виявляється багатьом куди більше подобаються власні, іноді наївні, іноді забобонні, а іноді і в корені неправильні уявлення. За прикладами далеко ходити не потрібно. Взяти хоча б таїнство Соборування. Зараз Великий піст, час, коли Соборування проходять в кожному храмі, збираючи десятки, якщо не сотні, прихожан. Іноді буває корисно дізнатися, що ж приводить їх до таїнства.
Для одних Соборування – засіб для підтримки здоров'я. Ні-ні, я не помилився. Не таїнство, спрямоване на зцілення душі і тіла, а свого роду профілактика. Така людина з серйозним виглядом повідає вам, що здорових людей не буває в принципі, що навіть облисіння або карієс – вже хвороби, і тому соборуватися необхідно частіше.
Деякі навіть встигли придумати собі відповідну періодичність – чи не в кожен багатоденний піст. Дивно, але їх зовсім не бентежить той факт, що буквально кожна молитва в чині Соборування містить прохання про зцілення від хвороби і немочі. Фактичної, а не передбачуваної або ймовірної. Втім, досить просто не вслухатися в те, що читають, і ніщо не завадить і далі перебувати в улюбленій омані.
Інші за дивної і незрозумілої причини очікують від Соборування вирішення життєвих проблем. Здавалося б – де церковна молитва про зцілення усякої немочі, а де дрібні офісні інтриги, не влаштоване особисте життя і примітивна побутова іпохондрія? Але, тим не менш, іноді вистачає випадково потрапити у церковну лавку анонімній брошурці з настановами умовного «старця Варнапупія», на думку якого Соборуванням вирішують життєві проблеми, щоб перекреслити в свідомості іншого навіть постійного прихожанина все, що було досі прочитано у Антонія Сурозького або Шмемана.
Деякі навіть придумали відповідну періодичність Соборування – чи не в кожен багатоденний піст.
Ось якщо б їм зустрівся якийсь старець, який пояснив, що свої проблеми потрібно вирішувати самим, а не чекати, поки Бог вирішить те, що вони можуть (і повинні) вирішити самі. І вже тим більше не слід очікувати рішення проблем від таїнства, що до цих самих проблем ніякого відношення не мають!
Треті, хто більш грамотний, чекають від Соборування прощення гріхів. Але не простих, а забутих і неусвідомлених. Я, пам'ятається, так і читав в одній брошурі: «По суті Соборування – це доповнення до сповіді». Слід визнати, що подібне переконання досить сильно вкоренилося в свідомості церковного люду. Настільки, що навіть увійшло в книги авторитетних церковних авторів. Багато хто навіть навчилися паралелі проводити: забуті гріхи залишаються непрощеними, що в підсумку призводить до хвороб. У соборування такі гріхи нібито прощаються і, як наслідок, хворий зцілюється.
І все б добре, та ось тільки в довгому чинопослідуванні Соборування словосполучення «забутий гріх» не зустрічається жодного разу. Більш того, відвага, з якою Церква просить Бога за допомогою таїнства зцілити хворого, ґрунтується якраз на покаянні останнього. Свідомому покаянні в конкретних гріхах. Та й Святе Письмо недвозначно говорить, що прощення гріхів можливо тільки за умови покаяння, але чи можливо покаяння в гріхах, яких не усвідомлюєш?
Втім, забуті і неусвідомлені гріхи не єдині, прощення яких можуть очікувати від Соборування. Мені не раз доводилося стикатися з дивною вірою, ніби Соборування сприяє прощенню так званих родових гріхів, а також позбавляє дітей від наслідків гріхів батьків. Коментувати тут, по суті, нічого. Немає такого таїнства, за допомогою якого можна було б пробачити те, чого в природі немає, і не слід чекати від Соборування позбавлення незрозуміло від чого. Стверджувати, що діти відповідають за гріхи батьків, може тільки той, хто не читав Священного Писання.
Хто ж читав, той знає, що в книзі пророка Єзекіїля гранично ясно сказано: «Син не понесе кари за батькову провину і батько не понесе за провину синову, правда правндного при ньому залишиться і беззаконня беззаконного при ньому залишиться» (Єз. 18:20).
Так що не варто ходити на Соборування з метою позбутися від того, чого і так немає. Правда, тоді доведеться прийняти думку, що життєві негаразди і проблеми мають місце не через грішних предків, а з нашої же власної провини, і почати будувати життя відповідно до настільки незручної правди, але про це не тут і не зараз.
Святе Письмо недвозначно говорить, що прощення гріхів можливо тільки за умови покаяння, але чи можливо покаяння в гріхах, яких не усвідомлюєш?
Розумію, що замість висновків у вас залишилися одні питання. Навіщо тоді соборуватись? Кому це потрібно? І як часто це робити? Відповідаю. Як вже зазначав, Соборування – таїнство, яке має на меті зцілення хвороб і немочі в людині. Причому як тілесних, так і душевних. Необхідною умовою такого лікування є покаяння. Глибоке, щире і усвідомлене.
Як підсумок, соборуватись, безумовно, необхідно хворим. Не заборонено це і фізично здоровим, врешті-решт, душевних немочей у кожного через край. Однак не слід соборуватись без нагальної потреби або виходячи із забобонних міркувань.
Що до частоти, то оптимальним варто визнати періодичність один раз на рік або один раз протягом однієї хвороби. У всякому разі, слід пам'ятати, що під лікуванням Церква розуміє, перш за все відновлення цілісності людської природи. Якій, нарівні з покаянням, сприяє і таїнство Соборування. Причому незалежно від того, чи повністю зцілюється від немочей тіло.
