Іоанн Предтеча – людина, якої ніби немає
9 березня Православна Церква святкує перше і друге обрітення глави Іоанна Предтечі. У нас не так багато святих, дні пам'яті яких так часто зустрічаються в календарі.
Дивно, але образ Іоанна Хрестителя, при всій його популярності, практично не використовується в народі в «лікувально-побутових» цілях. Тобто є маса всяких градацій святих, яким нібито слід молитися в тих чи інших випадках життя або при тих чи інших хворобах, але ось, щоб подібним чином «експлуатували» Іоанна Предтечу, я не стикався. Напевно, велич і трагічність його долі і його особистості, навіть при забобонному ставленні до віри, все-таки якось «осаджує» наші прагнення в пошуку дива і змушує задуматися (хоча і не всіх) про речі важливі і глибокі.
Позначена дата церковного календаря – це привід знову поговорити про Хрестителя Господнього, але, для початку, нагадаємо, що саме ми святкуємо в цей день.
Згідно Переданню, після страти Предтечі, його тіло було поховане в самарійському місті Севастії, а глава таємно взята благочестивою дружиною царського урядника Хузи (Лк. 8, 3) Іоанною і похована в посудині на Оливній горі. Через кілька років якийсь вельможа і християнин Інокентій на тому місці вирішив побудувати храм і коли робітники почали копати яму під фундамент, то знайшли голову Іоанна Хрестителя. Сьогодні описані події шануються як перше обрітення його чесної глави.
Після смерті Інокентія побудований ним храм прийшов у занепад, зруйнувався, а святиня була втрачена. У IV столітті, вже за царювання імператора Костянтина Великого, деяким ченцям, які прийшли в якості паломників до Єрусалима, особисто з'явився Предтеча і вказав місце поховання своєї голови. У підсумку ці ченці виявилися людьми дуже недбалими, їм, мабуть, було лінь сильно напружуватися, а тому по дорозі додому вони знайшли якогось гончара, якому передоручили несення своїх мішків, в тому числі і того, в якому лежала голова Хрестителя. Іоанн явився цьому гончару і звелів втекти разом зі святинею, що той і робить.
Згодом глава зберігалася в роду благочестивих християн, поки не з'явився один відщепенець – аріанський священик Євстафій. Святиню він використовував як артефакт для поширення брехні. Коли його афера була розкрита, то він сховав голову в печері поблизу міста Емесси, де поступово виріс монастир. У 452 році ігумену цієї обителі Маркелові явився пророк Іоанн і вказав на поховану поруч з монастирем святиню. Так сталося друге обрітення.
Богу ще потрібно допомогти або навіть дозволити себе спасти. Він нікого не силує, а тому і для здійснення Свого Промислу, Своєї турботи про світ, Господу іноді потрібна людська допомога.
Давайте подивимося на дійові особи в останній історії: ченці, гончар, ігумен Маркелл. Як ми розуміємо, перші виявилися людьми несумлінними і не захотіли виконувати волю Іоанна Хрестителя, другі дві людини – навпаки, зробили все, що їм було велено. Це, якщо так можна назвати, дві моделі взаємовідносин людини і Бога.
З одного боку, ми звикли постійно звертатися за допомогою до Бога. Для нас це справа звична. Просити, подібно недбайливим ченцям, їздити в паломництва, а від того весь час щось отримувати – будь то духовні або навіть матеріальні дари, ми вміємо добре. А ось з діями у нас, в більшості випадків, проблеми.
З іншого боку, буває і так, що не тільки ми шукаємо допомоги Бога, але і Він шукає нашої допомоги. Ця думка ніяк не обмежує Його свободу і владу, більш того, можна навіть сказати, що це Він Сам обмежує власну всемогутність, щоб не порушувати нашого волевиявлення. Дійсно, Богу ще потрібно допомогти або навіть дозволити себе спасти. Він нікого не силує, а тому і для здійснення Свого Промислу, Своєї турботи про світ, в рамках створеного Ним світоустрою, з усіма його законами, Господу іноді потрібна людська допомога.
Хтось можливо несвідомо, але щиро стає знаряддям в руках Божих, а хтось буває покликаний і до більш особистого служіння. Досить яскравим прикладом тут є служіння іншого пророка Божого – Ісаї. Давайте згадаємо ось такі слова з його книги: «І почув я голос Господа, що говорив: Кого Я пошлю, і хто піде для Нас? І я сказав: ось я, пошли Ти мене» (Іс. 6, 8). Бог шукає людину для виконання Свого Промислу і Ісая відповідає на цей заклик.
Повертаючись до образу Іоанна Христителя, потрібно сказати, що він, мабуть, єдиний з людей, чиє життя стало цілком і повністю Божим знаменням. Не те, щоб інші пророки, апостоли або святі в цьому плані гірше, просто в долі Предтечі це виразилося в особливий спосіб. Адже не дарма і Христос говорив, що «Між народженими від жінок не поставало більшого Іоанна Христителя» (Мф. 11, 11).
Він був людиною, людиною з плоті і крові, людиною з усіма своїми думками, переживаннями і стражданнями, але він зумів так служити Господу, що виходить його як людини, ніби і немає.
Згадаймо, з чого починалося служіння Предтечі: він явився гласом волаючого в пустелі (Ін. 1, 23) і поступово його голос повністю замінюється голосом Бога. Він був людиною, людиною з плоті і крові, людиною з усіма своїми думками, переживаннями і стражданнями, але він зумів так служити Господу, що виходить його як людини, ніби і немає.
«Він і його покликання – одне і те ж, – каже митрополит Антоній Сурозький, – він – голос Господній, що звучить, що гримить серед пустелі людської; тієї пустелі, де душі порожні – тому що навколо Іоанна були люди, а пустеля від цього залишалася незмінною».
Спаситель називає Хрестителя також «другом нареченого» (Ін. 3, 29). Для одного нареченого, щастя молодят важливіше не тільки власного щастя, але взагалі будь-яких справ. Радість нареченого – це і радість його друга. Дивовижні слова з цього приводу знаходимо у прот. Сергія Булгакова: «Віддати своє життя Іншому, присвятити себе до кінця Грядущому, не мати Свого я в добровільному, жертовному самозреченні – це є подвиг смиренномудрствуючої любові, виконуючу всяку міру людського смирення. І ця самовідданість відноситься не до окремого діяння, або моменту, але до всього життя, до всього внутрішнього шляху і самовизначення. Бути Предтечею належить не тільки ззовні, але і зсередини, невпинним і ніколи і ні в чому не переривчастим подвигом самозречення».
Образ Іоанна Хрестителя – це торжество смирення, це не тільки подвиг, не тільки хрест, але і солодкість, і слава смирення. Проявилося воно до такої міри (тільки подумайте над цим!), що Предтеча не створив ніяких чудес, крім найголовнішого чуда – свідоцтва про прийшнього у світ Месію.
* * *
Висновки щодо наших власних життів спробуйте зробити самі. А ми закінчимо словами владики Антонія: «Будемо часто-часто вдивлятися в цей величний, але людський образ Хрестителя, і будемо вчитися, як живе справжня, цілісна людина, і спробуємо хоч в малому так прожити, щосили, навіть якщо їх небагато, але без залишку, до останньої краплі нашої живої сили».
