Христос також був інтровертом
2 січня в світі відзначали міжнародний День інтроверта.
В часы блужданий без дорог,
Утраты горькой,
Что может дать молчащий Бог?
Себя – и только.
Что может дать душе ольха,
Склонясь к рябине?
Покой серебряного мха
И темных линий.
Зінаїда Міркіна
Цього дня я вирішив привітати себе та всіх таких самих інтровертів із нашим спільним святом. Мабуть, у чистому вигляді інтроверти – явище рідкісне. Про себе можу сказати, що я схильний до самотності, мені необхідно мати особистий життєвий простір; із дитячих років я плекав нелюбов до великих компаній, застілля, пустих розмов; у мені завжди є бажання усамітнення і потреба в тиші.
Враховуючи ситуацію та обстановку, в якій ми тепер перебуваємо, я найбільше хотів би зараз опинитися в такому місці, де довкола мене хоча б на сто кілометрів не було жодної людини. Звичайно, за умови наявності житла, їжі, води та вогню. Але оскільки здійснитися цій мрії не судилося, залишається втягуватися в себе поглибше і заходити всередину себе подалі. Жаль, що в мене, на відміну від черепахи, немає при собі постійного притулку для самотності та молитви.
Замість інтернету та мобільних телефонів – «благе мовчання» з Іісусовою молитвою
Мої найулюбленіші ікони Спасителя − «Благе мовчання», «Спас у Силах» (XV століття) та «Нерукотворний образ». На них Бог говорить нам Своїм мовчанням. Преподобний Ісаак Сирин так і звертається до Господа у своїй молитві: «Всіми моїми кістками і всім серцем моїм приношу я Тобі службу, гідну Тебе, схиляючись головою душі моєї до землі. О Всеславний Боже, який живе у незбагненному мовчанні…».
Інший його співвітчизник Єфрем Сирин пише, що «мовчання – шлях до розуміння Бога». Тільки воно «може досліджувати Бога, накреслити Його у висоті, відчувати Його в глибині». Але для цього потрібно самому замовкнути не тільки вустами, а й розумом, так, щоб жоден рух помислу, жодна випадкова думка не збурила внутрішню тишу розумового та сердечного спокою. Потрібно відмовитися від будь-яких спроб «зрозуміти» Бога, «осмислити» Його промисел, «осягнути» людським розумом те, що не в змозі зробити навіть наймогутніші ангельські сили. Бог є таємницею за межами слів і мовчання.
Проблема людей у тому, що вони розучилися мовчати й слухати. Вони надто багато говорять і, намагаючись перекричати один одного, перестають розуміти та чути те, про що говорять інші. Після цього їм залишається лише вбивати один одного. Цим закінчується будь-яка суперечка. Якщо не зброєю, то хоч би словом, люди готові знищити будь-кого, хто думає чи говорить якось інакше. Це звичайна хвороба розуму, одна з найпоширеніших. Від неї люди часто вмирають ще задовго до того, як перестане битися їхнє серце. Чим більше слів, тим більше злості й ненависті.
Сьогодні весь світ затягнутий густим чорним смогом слів як сказаних, так і невисловлених. Практично все людство захворіло на багатослівність і багатодумність, і від цього настало загальне безумство. Добре мовчання залишилося тільки в Бога і в дуже небагатьох людей з-поміж тих, хто вберіг свою душу від цієї хвороби.
Христос теж любив тишу й самоту. Для молитви Він завжди намагався піти в пусте місце (Мк. 1, 35, Мф. 14, 22, 23, Лк. 21, 37, 38). Спаситель навчав нас наслідувати Його приклад (Мф. 6, 6). Якби мені довелося стати засновником якогось монастиря, то я створив би православний аналог обителей картузіанців або трапістів-мовчальників. Замість інтернету, ЗМІ та мобільних телефонів, там були б коти, город, сад та «благе мовчання» з Іісусовою молитвою, яке дозволялося б переривати лише заради богослужіння та сповіді. Лише в найдальшому куточку монастиря була б веранда для братніх бесід, хто має для цього потребу. «Мовчання є таємницею майбутнього століття, а слова – знаряддя цього світу» (преп. Ісаак Сирин).
Чим мудріша людина, тим сильніше вона схильна до мовчання
Статут нашого духовного життя повинен змінюватися, виходячи з потреб часу та сучасних умов. Із семи днів тижня нам тепер обов'язково потрібен один день абсолютного мовчання й тиші. Це необхідно для відновлення нашої психіки, яка регулярно перебуває у стані реактивного мислення. На відміну від людей, які жили, скажімо, сто і більше років тому, сучасні люди обробляють та промовляють протягом дня у сотні разів більші обсяги інформації. Усе це призводить до виснаження нервової системи, внаслідок чого зростає кількість неврозів, порушується сон та виникають головні болі.
Тому тиша, відключення мобільного телефону, інтернету, створення довкола себе інформаційного вакууму є необхідною профілактикою не тільки для душі, а й для тіла. Мовчання зовнішнє і внутрішнє запускає в нас рефлексивне мислення, осмислені роздуми, а психіка людини отримує можливість відновитися і прийти до тями. Чим мудріша людина, тим сильніше вона схильна до мовчання. Тому протягом року було б добре провести хоча б сім днів відпустки у повному мовчанні, відключивши усі засоби зв'язку, телевізор, комп'ютер та інтернет.
«Утримуй язик, без потреби не говори, але коротко й по справі. Але нехай буде слово ваше: "так, так"; "ні ні"; а що понад це, те від лукавого (Мф. 5, 37). Мовчазна мова робить розум спокійним. Коли в розумі багато помислів, пам'ять про Бога йде, і ти втрачаєш пам'ять Божу, а разом із її втратою втрачаєш і своє спасіння. Якщо є Бог, тобі необхідно досягти Його мовчки. І цим все сказано… Вчися в молитві спостерігати за розумом, вчися в безмовності бачити, як із нього починає відходити весь світський накип, як заспокоюються і розчиняються думки, як усе яснішою і відчутнішою стає Божественна присутність, присутність Улюбленого Христа»
Старець Симон Безкровний
Звичайно, практика мовчання може лякати і страшити егоїста, який живе всередині нас. Він боїться залишатися наодинці з собою, йому потрібні враження, розваги, новини тощо. У мовчанні на поверхню нашого розуму можуть підніматися глибинні бажання, болісні питання. Зіткнувшись із тишею, людина починає звертати увагу на те, чого вона раніше не помічала. Вона починає слухати божевільний і хаотичний потік думок, що заполонює її розум. У мовчанні ми залишаємося віч-на-віч із нашим головним ворогом – власним его.
Тому, щоб уникнути цієї зустрічі, людина готова безперервно копатися в смартфоні, сидіти в новинах, слухати музику, дивитися фільми, базікати, робити все, що завгодно, аби не залишатися в тиші наодинці з собою. Проте без практики усвідомленого мовчання у духовному житті ми навряд чи зможемо чогось досягти. Тому що втихомирити хаотичну бурю думок, почуттів та емоцій ми зможемо тільки зіткнувшись з ними віч-на-віч. Без внутрішнього спокою ми не зможемо зустріти Бога, який говорить до нас зі Своєї власної тиші.
Тому загальні рекомендації тут можуть бути такими:
- Нехай практика мовчання стане частиною вашого порядку.
- Намагайтеся утримуватися від легковажної балаканини. Тобто не говоріть лише для того, щоб говорити.
- Практика мовчання може виявлятися також у тому, щоб стримувати себе, коли вам хочеться на щось або на когось поскаржитися.
- Можна утримуватись від висловлювання своєї думки, коли вас про це ніхто не запитує.
- Слід протистояти бажанню наповнити кожну хвилину свого життя шумом.
- І найважливіше, намагайтеся мовчати, коли вам дуже хочеться когось чи щось покритикувати.
Кожне слово має свою силу й енергію. Все, що ми скажемо у цьому житті, так чи інакше вплине на нашу вічність. Тому будемо вчитися мовчати, пам'ятаючи про Того, Хто сказав: «За кожне слово пусте, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь судного дня! Бо зо слів своїх будеш виправданий, і зо слів своїх будеш засуджений» (Мф. 12, 36-37).
