Як образити почуття невіруючих
Був час, коли слова «образа почуттів віруючих» викликали у мене здивування. Однак згодом усе прояснилося, і мені багато що стало зрозуміло.
Був час, коли словосполучення «образа почуттів віруючих» викликало у мене здивування. Справді, як можна образити того, кому заповідана смиренність, лагідність і незлобність? Чим можна образити тих, для кого необхідною умовою прощення власних гріхів є прощення будь-яких образ ближнім? По суті, образити християнина у найкращих почуттях – це як лисого за волосся відтягати.
Однак згодом це питання для мене прояснилося. Справа в тому, що віра – це не теорія, не набір великих істин і не проста згода з християнською доктриною. Віра – це досвід. Досвід безпосередньої дії Бога у житті і, головне, у душі людини. Досвід, доступний далеко не кожному, і при цьому унікальний, незабутній і ні з чим не порівняний.
Звідси, віруючий – це той, хто мав у своєму житті такий момент істини, у певний момент долучився досвіду дотику Бога до його душі.
Цим досвідом віруючий керується в житті, до нього звертається щоразу, коли життя підносить зміни, у ньому знаходить втіху в моменти труднощів і скорботи. І, за великим рахунком, головне, що відрізняє віруючого від невіруючого – наявність власного досвіду Бога та народженої цим досвідом живої, діяльної віри. І якщо образити християнина як особистість важко, то знущатися з його досвіду Бога цілком можливо, і переживатися ця наруга завжди буде надзвичайно болісно.
Отже, вірити чи не вірити в Бога, добре чи погано ставитися до християн, сприймати чи не сприймати чужий досвід віри – особиста справа і право кожного. Однак права начхати в те, що для іншого дороге і святе, не може і не повинен мати ніхто.
Погодьтеся, з цього погляду горезвісний «захист почуттів віруючих» вже не виглядає нонсенсом, і іронія над незграбним виразом сприймається не як дотепність, а як знущання. Однак це якщо говорити про почуття віруючих.
А як ви вважаєте, почуття невіруючих можна образити?
Я не жартую: нещодавно в Штатах демонтували різдвяний вертеп, щоб не ображати почуття невіруючих та агностиків. Давайте залишимо осторонь міркування про безбожні тенденції в сучасному світі. Відповімо на просте запитання: якщо невіра виникає від відсутності досвіду Бога, якщо віра властива тим, чиє життя Творець збагатив Своєю Благодатною присутністю та безпосередньою дією, то як можна образити те, чого немає?
Для віруючого болісна образа його духовного досвіду. Невіруючий такого досвіду не має. Він не хоче знати Бога, і Бог не нав'язує йому себе. Він не сповнює душі невіруючого благодаттю, не долучає його до досвіду Себе. Невіруючий просто позбавлений усього того, з чого можна було б поглумитися.
То що конкретно постраждало в американських атеїстах від виду вертепу? Питання без відповіді... Втім, фразу «нічого сказати» я тут вжити не можу, тому що сказати тут є що: Бог заважає агностикам не тому, що чиясь віра ображає їхні почуття, а з тієї простої причини, що нейтрального атеїзму не буває.
Будь-який атеїзм – завжди богоборство. Завжди виклик Тому, в боротьбі з Ким неможливо перемогти. І так звані агностики це розуміють, а хто не розуміє, той відчуває. Вони, звичайно, вважають свої вчинки демонстрацією свободи, хоча насправді лише намагаються плювати в небо. З усіма наслідками, що звідси випливають.
