У чому секрет популярності серіалу «Слово пацана»
Днями на Кіпрі до православного священника підійшли місцеві діти і почали питати про серіал «Слово пацана». Діти. На Кіпрі. У чому ж секрет такої популярності серіалу?
Сьогодні складно знайти підлітка, який не подивився б серіал «Слово пацана». Та що підлітка – взагалі людину, яка володіє російською мовою. Причому незалежно від країни проживання. Фільм дивилися всі – від школярів до домогосподарок та українських політиків. Нещодавно про нього згадав навіть добре забутий Порошенко.
У пресі його вже називають найуспішнішим серіалом російської кіноіндустрії останніх років, порівнянним хіба що з дилогією «Брат». Одні критики його звеличують до небес, другі – порівнюють з пеклом і вимагають заборонити, бо він спровокував сплеск насильства серед підлітків і появу давно забутих вуличних банд.
Одним словом, природно, постає питання: що зробило «Слово пацана» настільки популярним?
Актори і все інше
Успіх будь-якого фільму залежить від кількох складових: акторського складу, гри акторів, сценарію, режисури та попадання в тему. Ну, тобто, якщо сценарій так собі, акторський склад може «витягнути» фільм, і навпаки – не сильний сценарій «робить» фільм, навіть якщо про акторів ніхто раніше не чув.
У «Слові пацана» сильний сам по собі акторський склад (є кілька «зірок» російського кіно) був розбавлений кількома новими іменами, які всі разом видали приголомшливу гру. Іноді здавалося навіть, що дивишся документалку, а не художній фільм.
Але склад і гра – це для поціновувачів, для старшої аудиторії. А що для підлітків? А для них – гарненькі обличчя головних героїв, знайомі кожному тінейджеру проблеми становлення особистості та характеру, конфлікти з батьками, які знайомі якщо не всім підліткам, то більшості. Додайте до цього історію про дружбу, про почуття плеча, а також історію кохання між бандитом-хлопчиком і дівчиною-міліціонером, старшою за віком – і ви отримаєте гримучу суміш із мелодрами та трилера, на тлі падаючого колосу під ім'ям Радянський Союз.
Але, безперечно, не це все зробило «Слово пацана» таким популярним. Адже є чудові фільми з в рази кращим підбором акторів, прекрасною грою і чудовим сценарієм, які так і не стали «культовими», на що, власне, претендує кіно про підліткові банди Казані. Тоді що?
Насильство
Протягом усього фільму глядач стає свідком безлічі сцен насильства, жорстокість, напруження та частота яких зростають у геометричній прогресії, досягаючи наприкінці якогось захоплення кров'ю. Адже не дарма повна назва серіалу «Слово пацана. Кров на асфальті».
У роботі Жори Крижовникова (режисер) кров буквально скрізь, а руки, носи та надбрівні дуги головних героїв просто не встигають гоїтися. Відчуття таке, що все життя цих молодих хлопців – це суцільна бійка, і вони взагалі не вміють розмовляти. Всі питання вирішуються за допомогою кулаків, причому вкрай жорстоко. І ось тут – перша брехня фільму, і перша… правда його.
Ті, хто жив на закаті Радянського Союзу (як автор цієї статті), дуже добре пам'ятають той час. Так, банди існували, і ти, якщо хотів нормально почуватися, просто повинен був бути членом однієї з них. Але чи все вирішувалося у бійці? Ні. Далеко не все і дуже далеко не завжди. Більше цінувалося вміння розмовляти, а не махати кулаками.
Тих, хто за першої ж нагоди ліз у бійку – не любили, не поважали і називали «безпредєльщиками». А стосовно них – жодні «поняття», тобто норми та закони вуличного світу, не діяли. З «безпредєльщиками» ніхто не хотів мати справи, і ніхто за них «вписуватися» не став би. І наповнивши фільм величезною кількістю крові та бійок, Крижовников – збрехав.
Але збрехав не просто так, а з певною метою – він знає, бачить, що суспільство не тільки пронизане насильством, а й потребує виправдання його. І в цьому сенсі «Слово пацана» – це маніфест на захист насильства і на користь своєрідно сприйнятої справедливості, коли «питання» вирішуються не за законом, а за «поняттями».
Кров на асфальті
Ми живемо в суспільстві, яке стрімко йде від Христа, відвертається від Нього. На зміну йому приходить не гуманізм, як припускали соціологи та філософи минулого, а відверте людиноненависництво. Якщо Ніцше проголосив «смерть Бога», то постніцшеанська цивілізація, тобто наша з вами, займається тим, що вбиває людину. Сучасна культура розлюднюється такими стрімкими темпами, що перетворення людей на звірів – це лише питання часу.
Сьогодні процвітає первісна мораль, коли будь-яку «проблему» можна усунути – у буквальному значенні цього слова. Щоправда, порівняно з неандертальцями сучасні люди в рази небезпечніші, оскільки орудують не кам'яним молотком, а залізним «Іскандером». Змінилися знаряддя, але не змінилися методи…
Отож, якщо відмовитися від християнства, то рано чи пізно людина прийде до того, що «кров на асфальті» стане єдиним способом спілкування. Без християнства – лише мордобій. І в цьому сенсі «Слово пацана» – дуже чесний фільм. Тому що в ньому показано, що в «розхристаному» суспільстві можна вижити лише якщо ти у зграї, і якщо б'єш першим.
Але тут – і головна пастка кінострічки про банди. Тому що, якщо ти в банді, і якщо в тебе є поняття, і ти намагаєшся жити по них зі своїм розумінням дружби і справедливості, то тебе завжди можна виправдати. Як із шапкою вчительки, яку «Маратик» стягнув для мами «Пальта». Просто тому, що «друг» і тому, що «училка».
Ось ця «мораль» сьогодні й потрібна найбільше – що є ситуації, коли закони жодного значення не мають. Окрім одного – закону сили. Саме тому «Слово пацана» таке популярне.
Адже якщо хреста немає на шиї, але на асфальті обов'язково з'явиться кров.
