Наше «Я» – це лише думки про себе самого
Недільна проповідь.
Колись давно я написав в одній зі своїх публікацій, що Церква – це військова організація. Який же зчинився тоді шум! Я, звичайно ж, розумів, що багато людей, які живуть ненавистю до нашої Церкви, сліпі, глухі й божевільні. Але я не думав, що такою мірою. І ось цього недільного дня я знову чую мілітаристський текст апостола Павла, який закликає нас взяти меч, одягнутися в броню, вдягнути щит тощо. (Еф. 6:10-16). Вкотре він нагадує нам, що християнин – це воїн, і що боротьба наша проти найпідступніших ворогів – духів злобт піднебесних. Який він, воїн Христовий? Який має вигляд, чим живе, чого прагне?
Воїн Христовий на голову вищий за світовий смог. Його дух там, де світло, хоч його ноги й тіло ходять по землі. Він – уранополит, незалежно від того, в якій країні народився і яке має за паспортом громадянство. Зовні він нічим не відрізняється від інших людей. Його ніколи не розпізнають ті, хто дивлячись не бачить і слухаючи не чує. Воїна впізнають лише такі самі, як і він сам. Він не прив'язується ні до чого земного і живе як мандрівник і прибулець на землі. Центр його особистості не в потребах плоті, а в дусі чи свідомості. Раз і назавжди відмовившись від темряви, його душа живе у невидимому світлі благодаті. Розірвавши пута розуму, цей воїн набув свободи у Христі. Відрікшись від гніву та розпусти, він знайшов блаженство Божественної любові.
Пам'ять Божа – його постійна присутність у строю. Щомиті воїн готовий відповісти Богу – «я тут».
Той, хто втрачає цю пам'ять, легко потрапляє в полон диявола, тому що мимоволі починає з'єднуватися зі світом і його темним князем. Пам'ять Божа наповнює щодня воїна змістом, і зрештою з'єднує з Богом назавжди. Він знає, що єдина мета, заради якої він прийшов у цей світ, – врятувати свою душу і знайти безсмертя.
Люди світу готові на все, аби якнайдовше продовжити своє земне існування, наповнюючи його скорботами і стражданнями. Перед воїном Христовим таке завдання не стоїть. Він будь-якої миті готовий розрішитися і бути з Христом (Фил. 1:23). Все, що існує в нашому світі, від малого до самого великого, колись зруйнує могутній час. І ніхто не зможе від нього врятуватися.
Тільки дух людський залишиться сяяти крізь темряву століть, незламний і непідвладний часу. Тому що він вічний, безсмертний, безмежний, неосяжний, його неможливо дослідити чи зрозуміти розумом. Про людський дух нічого не можна сказати точно, але саме в ньому вся суть і сенс нашого життя. Дух – найдивовижніший і найпрекрасніший витвір Божий. Тільки він один може отримати єдність із Богом і стати христоподібним. «Того дня ви пізнаєте, що Я в Отці Моїм, і ви в Мені, і Я в вас» (Ін. 14:20).
Мій сусід будував собі надійний будинок із найкращих матеріалів, сподіваючись на те, що там будуть у мирі та безпеці жити його близькі й рідні. Потім він сам несподівано помер від тяжкої хвороби. Далі його рідних війна змусила стати мандрівниками. А самий дім зараз зруйнований артобстрілами. Такою є проза нашого життя.
Те, що нам здається на землі міцним і значущим, насправді «колос на глиняних ногах», яким би сильним він нам не здавався. Земне життя – старт у вічність, а не в небуття. І що менше мотузок нас буде пов'язувати із землею, тим легше буде від неї відриватися.
Спокуси переслідують воїна Христового протягом усього його життя. Але для нього ця смуга перешкод – можливості духовного зростання. Кожен крок цими сходами піднімає його все вище на небо і все далі від землі. Те, на що звичайні люди дивляться з жахом та острахом, для воїна Христового – щаблі сходження духу. Він знає, що кожної миті Бог дивиться на його вибір. Чи зможе він взяти чергову перешкоду? Чи вдасться у нього упокорити свій егоїзм? Чи вірить він Богу та Його турботі про нього?
І якщо воїн, відкидаючи своє індивідуальне «я», щоразу обирає Христа та Його благодать, то в небесному штабі військової канцелярії йому присвоюється нове звання, і він представляється до чергової нагороди.
Те, що ми обираємо, і стає нашим життям. Ми не можемо змінити свою долю, вона призначена згори. Ми не обираємо стать, Батьківщину, батьків. Але ми відповідальні за обраний нами спосіб життя та мислення. Егоїст як думає, так і живе. Але насправді це не життя, а існування.
Воїн Христовий живе у злагоді з волею Божою, мудрою, людинолюбною і рятуючою. Діє так, як Богу угодно, люблячи Його всім серцем і душею. Він не шукає винного, не проклинає ворогів, нікого ні в чому не звинувачує. Бо знає – у всьому завжди винний лише він сам. Нас часто оточують саме ті люди, яких ми залучили до нашого життя своїми вчинками. Найкраще їм віддати наші борги у вигляді терплячості, доброзичливості, співчуття і любові. Але для цього потрібно вибирати не егоїстичні вчинки, а прагнути виконання велінь Божественної благодаті. Так спасається сам воїн, а разом із ним і тисячі.
Воїн Христовий переміг найголовнішого ворога – самого себе, того деспота й тирана, який живе в нашій душі і все життя мучить її.
Більшість людей – безвільні раби самих себе. Егоїзм керує ними поводирями помислів, смикає за вуздечки почуттів, маніпулює страхом. Воїн Христовий знає тонкощі боротьби з цим тираном. Захист ефективніший, ніж напад. Чим більше ми боремося з помислами, тим сильнішими вони стають. Проте, коли вони самі починають нападати, а воїн не дає їм можливості проникати в серце, помисли слабшають і втрачають свою силу.
Коли досвідчений воїн навчився не звертати жодної уваги на уявні напади і спокуси, то поступово знаходить уміння наступати ногою на голову уявного змія – його непомітні та тонкі уявні прилоги. Тримаючись серця там, де перебуває його Захисник і Покровитель Господь Ісус Христос, такий воїн завжди живе з Божої волі, не довіряючи собі й своєму розуму.
Егоїст завжди дбає про своє тіло. Воїн Христовий знає, що тіло – це не кістки та судини, а думки про кістки та судини. Наше я – це також думки про себе. Розум не може цього зрозуміти і відступає в остраху, тому що розум – це така сама думка про розум. Залишивши думки, що належать світу і утвердившись у серці, воїн осягає Істину (Христа), яка робить його вільним (Ін. 8:32).
Ми будемо страждати доти, доки не навчимося щоразу відкидати свій егоїзм, обираючи волю Божу і благодать духовного серця. Очі нашого духу відкриються лише тоді, коли ми ясно побачимо, що життя у всіх його формах і проявах – це велика школа навчання Божественної мудрості, нетлінної, неминущої, незламної. А мудрість і любов – це Божі очі, які дивляться прямо в наші душі.
