Щоб знайти космос, треба впорядкувати хаос
9 листопада у світі відзначають одне з найнезвичайніших свят – Chaos Never Dies Day, День вічно живого хаосу.
Хаос – це принцип життя більшості людей. Безладність розумового процесу, неконтрольована потокосвідомість, спонтанність вчинків, зроблених під впливом переживань, поведінка в стані емоційного збудження – це те, що перетворює наше життя на хаос.
Наслідки таких процесів призводять до того, що основоположник теорії хаосу Едвард Лоренц назвав «ефектом метелика»: «Помах крила метелика в Айові спричиняє ланцюжок подій, які, наростаючи, призводять до виникнення урагану в Індонезії».
Людський соціум – складна система. Одна, навіть найнезначніша, дія може призвести до складних і непередбачуваних наслідків. Маленький помисел, що виник у голові тирана, стає трагедією для мільйонів людей. Та й сам тиран став таким унаслідок безлічі дрібних і малозначущих подій особистої біографії.
Духовний космос
Антонім хаосу – космос (дав.-гр. «порядок»). Упорядкованість духовного життя – надважлива складова нашого спасіння. Дорога до Царства Небесного – це шлях від диявольського безладу темряви над безоднею до краси вічно сяючого духовного космосу, у центрі якого перебуває Бог.
Душа християнина обертається навколо Творця по орбіті СПОКОЮ, тому що ясно та зримо осягає Христа у своєму серці. З цього спокою народжується БЕЗПРИСТРАСНІСТЬ, оскільки завдяки досвідному знанню Бога подвижник упевнений у тому, що всі події його особистої біографії – це пункти Божого плану спасіння. Тому він не тікає від болю життя, а приймає його весь заради очищення душі.
Промисел Божий не хаотичний, а космічний. Безпристрасність приносить плоди духовної МУДРОСТІ, яка є відображенням у дзеркалі душі предвічної мудрості Святого Духа. Оскільки мудрість завжди мирна, то й простір космосу душі наповнений УМИРОТВОРЕННЯМ.
Середовище, що наповнює цей простір, іменується БЛАГОДАТЬЮ. У ньому душа знаходить багатий мир, спокій та тишу. У ній вже немає місця гніву, злобі й ненависті. Християнин, який живе в духовному космосі, завжди МИЛОСТИВИЙ.
Бездуховний хаос
Немає нічого більш чужого духовному космосу, ніж декартове «cogito eggo sum» (лат. «я мислю, значить, я існую»). Людина, що живе в хаосі потокосвідомості, вигнана з космічних глибин раю, приречена шукати розради в доказі власного буття. Роблячи ставку на думку, вона віддаляється від своєї суті, зводить себе до «поняття», не маючи змоги прямо й безпосередньо переживати красу і глибину свого духу. Гірше того, вона зводить і Самого Бога до поняття «речі в собі», такого ж «об'єкта», якими є й інші обмежені конструкції його розуму.
Але втративши в хаосі саму себе, людина не втратила вродженої потреби шанування Бога. Внаслідок чого люди стали вигадувати для себе рукотворний рай і ліпити зі своїх думок ідолів, приносячи їм криваві жертви. Втративши істинну духовність, людство почало створювати містику лживу, ставлячи на місце Бога націю, ідею, ідеологію тощо.
Всенародне поклоніння цим ідолам народжує в масах містичний трепет, на ґрунті якого виростає тоталітарний режим. Цей фальшивий ентузіазм і є справжнім «опіумом для народу», що вбиває в людях совість і виправдовує будь-яке лиходійство в сьогоденні заради «світлого майбутнього».
«Спочатку ми збираємося прийти до раю через кров. А потім з'ясовується, що треба постійно проливати кров, посилаючись на прийдешній рай, бо тільки в цій точці ситуація набуває стабільності. І хоч така стабільність інфернальна, зате саме інферно (з італ. – «пекло») вельми стійке та дає до дев'яноста відсотків відкату».
В. О. Пелевін «Подорож до Елевсину»
Як знайти своє місце в духовному космосі
Для того щоб у душу прийшов космос, треба впорядкувати свій хаос. Для цього треба виявити причини внутрішнього безладу. Світ, яким ми його бачимо, є відображенням нашого власного «я». Грішник бачить усіх грішниками, праведник – праведниками, святий – святими. Для порочних весь світ порочний, для благодатних – благодатний. Духовне життя – це життя духу, а не егоїзму, яке можливе лише тоді, коли ми залишимо свої земні прихильності.
«Забери зі світу своє серце і поверни назад у серце розум, що заплутався у світі. Все інше зробить Бог».
Старець Симон (Безкровний)
Те, що від Бога, завжди народжується тільки в серці й ніколи себе не нав'язує силою. Те, що від диявола, народжується в голові, насилує волю і вносить в душу збентеження, плутанину та безлад. Ці два шляхи потрібно вчитися розрізняти, бо від правильності вибору залежить уся наша подальша доля. Космос живе в нашому серці, а хаос вирує в нашій голові. Тому й молитися треба не в голові, а в серці, там, де знаходиться місце духовного світла. Постійно привчай себе м'яко, благоговійно, з великою любов'ю, покаянням, радістю, простотою повторювати: «Господи Ісусе Христе, помилуй мене».
Тільки в любові можна забути про світ і його проблеми, тому що наше духовне серце народжене для любові. «Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога» (Мт. 5, 8). Лише таке серце може молитися про весь світ, охоплюючи його цілком з усіма людьми і народами. Через такі серця Бог продовжує приходити до стражденних і втомлених людей, допомагаючи розв'язувати їхні проблеми й усуваючи спокуси. І так буде до найостанніших часів, доки є в серцях благодать і доки є в людях доброта, любов і покаяння.
Любов до Бога швидко приводить розум до серця. Розумом любов зрозуміти неможливо, її можна тільки відчути серцем. Тому, хто любить Бога, неможливо залишитися з порожніми руками. Милість Божа – це і є благодать любові. Вся вона належить тим, хто навчився перебувати в Божественній любові.
Розум не нав'язується стати нашим тираном. Ми самі дозволяємо йому сісти нам на шию. Старець Симон (Безкровний) вчить:
«Не приймай і не відкидай його (розум), просто не звертай уваги на його витівки, і він відстане від тебе. Більше будь зайнятий молитвою, а за думками без жодного страху спостерігай ніби збоку, не дозволяючи собі відволікатися на них. Тоді в серці залишиться тільки Христос і Його свята благодать».
Усе, що тримають наші руки, усе, до чого прив'язався наш розум, піде. Однак ми все одно боїмося. Страх – перешкода як для спасіння, так і для перебування в любові. Страх – це недовіра до Бога, Його промислу та заступництва, забуття пам'яті Божої. Віруюча людина знає, що Господь усе мудро призначив. У ній немає страху ні перед якими обставинами, бо вона тримається сказаного Христом: «Не бійся, тільки віруй» (Мк. 5, 36).
«Спокуса завжди викликає страх. Однак помираєш ти чи продовжуєш жити, завжди довіряй Богові, пам'ятаючи, що Він завжди перебуває з тобою і в тобі, і тільки Бог може позбавити тебе від спокуси. Людськими зусиллями не позбутися спокус. Тому не поспішай кидатися, стрімголов, на боротьбу з ними, залиш їх на волю Божу. Постарайся без страху, не покладаючись на свої сили, просто спостерігати за тим, що відбувається, не придумуючи варіанти для усунення спокуси. Тоді ти сам побачиш, наскільки близька допомога Божа, і як мудро Він напоумить тебе і допоможе правильно діяти в будь-якій ситуації. Що б не відбувалося у твоєму житті, пам'ятай, що тільки безпристрасність дасть тобі можливість вільно проходити крізь усі спокуси. Вона преображає всяку спокусу, приносячи спокій у серце та умиротворення в душу. Тоді будь-яка спокуса стає причиною набуття Божественної благодаті і здобуттям спасіння. Корінь безпристрасності – покаяння, його стовбур – смиренність, а крона древа спасіння – благодать Божа».
Старець Симон (Безкровний)
