Коли відкриють лаврські печери
У всіх на світі подій крім явних матеріальних причин завжди є причини духовні. І про це не варто забувати ніколи.
Щодня вранці та ввечері, а також перед трапезами ми читаємо молитву «Отче наш», у якій просимо: «Нехай святиться ім'я Твоє» (Мф. 6–9). Кожен християнин, щоб бути, за заповіддю Спасителя, світлом цього світу (Мф. 5–16), повинен іти проти його звичаїв і традицій. Бо Христос каже: «Коли хто хоче йти вслід за Мною (тобто хоче бути подібним до Нього), хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною» (Мф. 16–24).
Легше це робити, коли поруч є багато людей, які можуть тебе в цьому підтримати своїми молитвами та добрими порадами. Однак дуже важко це робити наодинці, тобто бути першопрохідцем. Ось такою відважною людиною був преподобний Антоній Києво-Печерський та всі інші преподобні, які спочивають у Ближніх печерах Лаври.
Преподобний Антоній заради того, щоб догодити Богові, навчитися підкорювати свої пристрасті та набути чесноти, не побоявся піти за тисячі кілометрів від рідного дому, до Святої Гори Афон. Коли він там духовно зміцнився настільки, що міг і інших людей навчити святої духовної науки, повернувся на батьківщину, щоб тут також насадити виноградник благочестя.
Де він оселився? Не в багатих хоромах, а в печері, яку колись викопав один із перших Київських митрополитів Іларіон. Нині не тільки світські нецерковні люди, а й ченці жадають комфорту і без нього вже не уявляють життя. А преподобні Печерські досі мовчки зі своїх святих мощів продовжують нас викривати та стверджувати, що досягнення комфорту не має бути основним сенсом життя. А в чому ж тоді сенс? У богоспілкуванні та набутті світла благодаті Святого Духа.
Коли ми проходимо довгими лабіринтами печер, то кожен святий, що лежить тут, вчить нас внутрішній боротьбі з собою заради здобуття благодаті.
- Усі преподобні затворники – Афанасій, Онисим, Анатолій, Сисой, Феофіл, Авраамій, Ісаакій – мовчки повчають долати гординю, марнославство й метушню цього світу та звершувати безперестанну молитву.
- Святі пісники – Макарій, Пимен і Феофан – вчать приборкати своє черево, не об'їдатися та не обпиватися, а вести здоровий, тверезий спосіб життя.
- Преподобний Микола Святоша наставляє не приліплятися й не зловживати владою, повністю віддавати життя своє на служіння Богу і людям.
- Преподобний Іоанн Багатостраждальний і Мойсей Угрин вчать долати блудну пристрасть.
- Дванадцять майстрів грецьких, зодчих Києво-Печерської Великої церкви на честь Успіння Пресвятої Богородиці, і преподобний Авраамій Працьовитий навчають бути працьовитими і тим самим долати лінь та нудьгу.
- Преподобний Онуфрій Мовчазний вказує бути небагатослівним, говорити лише з метою принести користь близьким.
- Преподобномученики Григорій Чудотворець, Євстратій та Онисифор Сповідник вчать відважно сповідувати свою віру і не зраджувати Церкві.
- Преподобні Пимен Болящий та Никон Сухий вчать не нарікати в хворобах, а терпляче нести свій хрест.
- Преподобні Нифонт, єпископ Новгородський, Симон, єпископ Суздальський, преподобний Нестор Літописець показують, як поєднувати благочестиве життя з книжковою наукою.
- Преподобний Ілля Муромець вчить про необхідність накопичення не тільки фізичної, а й духовної сили та відваги.
- Преподобний Марк Гробокопач наставляє завжди пам'ятати про смерть, яка є запобіжником від усякого гріха.
Кожен із нас також постійно веде подібну духовну боротьбу, але, на відміну від святих, які виходили з цієї боротьби переможцями, ми зазвичай виходимо з неї переможеними. На жаль, при цьому ми ухиляємо своє серце «в бік зла, щоб чинити нечестиво разом із беззаконними людьми, що коять гріх» (Пс. 140–4). Тобто ми по-різному починаємо виправдовувати свої гріхи: всі грішать, а чому мені не можна? Хтось пояснює гріхи молодістю і думає каятися тільки в старості.
Багато людей грішать тому, що маловірні й бояться виділятися серед інших праведним життям, а дехто надмірно дбає про своє здоров'я й боїться зашкодити йому стриманістю.
Однак що більше ми себе бережемо й жаліємо, задовольняючи свої пристрасті, то більше духовно й фізично калічимо. Ми перетворюємося на сіль, яка втратила свою силу і яку викидають, щоб топтали її люди (Мф. 5–13). Що більше ми зрікаємося себе, долаємо свої душевні й тілесні недобрі звички, то більше в нашому серці накопичується любов, милосердя та радість.
Отже, дорогі брати і сестри у Христі, зараз, коли доступ до мощей преподобних для більшості людей закритий, саме час замислитися, чому так сталося? Чи не тому, що всі преподобні отці є мовчазними викривачами лукавства, брехні та злоби цього світу? Або, може, тому, що ми їх прогнівили своєю байдужістю, малодушністю, маловір'ям?
У будь-якому разі, нам варто старанніше взятися за справу боротьби з гріхом усередині себе. А там, дивись, і печери знову відкриються.
